"30" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3680/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г.,за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справуза позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вул.Пушкінська,3, Одеса,Одеська область,65026) в інтересах держави в особі, якою є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області
до відповідача Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (а/с304,м.Одеса, Одеська область,65001)
про стягнення 7629602,51грн.
За участю представників :
від Одеської обласної прокуратури -Кривельова Т.М. (зал)
від ГУ ДС України з надзвичайних ситуацій в Одеській області- Федоровський В.В. (зал)
від АТ "Одеський припортовий завод"- Федоренко Т.А. (поза межами приміщення суду )
24.08.2023р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області до відповідача - акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про стягнення 7 629 602,51 грн. заборгованості за укладеним між стторонами договору № 1 від 26.02.2015р. щодо організації державної пожежної охорони ГУ ДСНС України в Одеській області.
Прокурор у позовній заяві зазначив про систематичне істотне порушення відповідачем умов договору № 1 від 26.02.2015р. щодо організації державної пожежної охорони ГУ ДСНС України в Одеській області, відповідач ухиляється від свого обов"язку за договором.
Ухвалою від 25.08.2023р. суд прийняв позовну заяву (вх.№ 4197/23 від 24.08.2023) до розгляду, відкрив провадження у справі № 916/3680/23, за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.09.2023 р.
12.09.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, згідно якого заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.
21.09.2023 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив представника Одеської обласної прокуратури та відповідь на відзив представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, згідно яких вважають заперечення відповідача безпідставними та наполягають на задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.09.2023 року було відкладено підготовче засідання на 16.10.2023 року.
02.10.2023 року до канцелярії суду надійшли заперечення на відповідь на відзив представника відповідача.
16.10.2023 року за участю представників сторін в судовому засіданні було оголошено протокольну перерву до 25.10.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 року було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 14.11.2023 року.
10.11.2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
13.11.2023 року до суду надійшли письмові пояснення прокурора.
Проте 14.11.2023 підготовче засідання не відбулось, у зв'язку з повітряною тривогою та загрозою ракетних обстрілів м. Одеса.
В рішенні № 23 від 05.08.2022р. Рада суддів України зазначила, що чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації.
Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень, громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки.
В пункті 3 рішення № 23 від 05.08.2022р. Рада суддів України вирішила та звернула увагу керівників органів та установ системи правосуддя, суддів на недопустимість ігнорування сигналів повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту.
В силу чч.2,3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; повідомлення здійснюється шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому ГПК України для вручення судових рішень
Оскільки засідання 14.11.2023 року не відбулось, суд ухвалою призначив підготовче засідання на 12.12.2023 року.
Судове засідання було призначено на 12.12.2023р. Проте засідання не відбулось у зв"язку з хакерською кібер.атакою на інформаційні (автоматизовані), електронні комунікаційні мережі і ресурси Господарського суду Одеської області, повне припинення функціювання документообігу суду у період з 30.11.2023р. по 08.12.2023р., та наступним поступовим відновленням документообігу суду.
Відповідно до наказу Голови Господарського суду Одеської області від 07.12.2023р. №46 введено особливий режим роботи суду, розгляд справ у судових засіданнях відновлюється лише з 15.12.2023р.
Ухвалою суду від 15.12.2023 року було призначено підготовче засідання на 21.12.2023 року.
Ухвалою від 21.12.2023 року було відкладено підготовче засідання на 15.02.2024 року за за клопотанням представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 року було закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.03.2024 року.
14.03.2024 року за участю представників сторін в судовому засіданні було оголошено протокольну перерву до 09.04.2024 року.
Ухвалою суду від 09.04.2024 року було призначено розгляд справи на 30.04.2024 року.
В судове засідання 30.04.2024р. прибули представники сторін.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. В судовому засіданні 30.04.2024р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Так, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 17 Кодексу цивільного захисту України, (організація та забезпечення охорони від пожеж підприємств, установ, організацій та інших об?єктів здійснюється на підставі договору у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту, відповідно до ст. 24 Кодексу функціонує в системі центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, і складається з органів управління, аварійно-рятувальних формувань центрального підпорядкування, аварійно-рятувальних формувань спеціального призначення, спеціальних авіаційних, морських та інших формувань, державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин), навчальних центрів, формувань та підрозділів забезпечення.
Частиною 4 ст. 24 Кодексу передбачено, що критерії утворення державних пожежно-рятувальних підрозділів (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та перелік суб?єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини), визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тому, на виконання частини 4 ст. 24 Кодексу, постановою Кабінету Міністрів України №874 від 27.11.2013 затверджений Перелік суб?єктів господарювання, де утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (далі - Перелік № 874).
До зазначених в Переліку № 874 суб?єктів господарювання хімічної промисловості, на яких утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи відноситься також АТ "Одеський припортовий завод", основним видом економічної діяльності якого відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є виробництво добрив і азотних сполук. Разом з тим, в Переліку №874 рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту здійснюють охорону від пожеж суб'єктів господарювання на підставі договорів. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №508 від 26.07.1994 затверджено Положення про Державну пожежну охорону (далі Положення).
Відповідно до п. 5 вказаного Положення, державна пожежна охорона, відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує за договорами охорону від пожеж або ж пожежнотехнічне обслуговування підприємств. При цьому, п. 38 Положення передбачає, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони здійснюється за рахунок державного бюджету, а також коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об'єктів.
Відповідно до ст. 60 Кодексу, забезпечення державної пожежної охорони, відповідно до повноважень, покладається у тому числі, на органи та підрозділи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки та державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.
Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області, затвердженого наказом ДСНС України №3 від 04.02.2013 (далі - Положення) (у редакції наказу ДСНС України №661 від 12.11.2018), основними завданнями Головного управління на відповідній території є: реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб на відповідній території.
Згідно підпункту 17 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань на відповідній території: організовує та забезпечує охорону від пожеж підприємств, установ, організацій та інших об?єктів на підставі договорів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ппрацюванням даних, 26.02.2015 між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області (долі - "Пожежна охорона") та Публічним акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" (далі - "Госпорган") укладено Договір №1 щодо організації державної пожежної охорони ГУ ДСНС України в Одеській області на ПАТ (Одеський припортовий завод) (Далі - Договір Nє 1).
Відповідно до п. 2.1 Договору «Пожежна охорона», організовує на території "Госпоргану" підрозділ державної пожежної охорони.
Згідно з п. 5.1 Договору, ціна цього Договору визначається сторонами згідно із затвердженим кошторисом на організацію державної пожежної охорони, який є невід'ємною частиною Договору.
Додатковою угодою №1 від 30.12.2016 до Договору №1, пункт 5.1. розділу 5 щодо порядку здійснення оплати викладено у новій редакції та визначено що "Ціна цього Договору та загальна кількість осіб рядового та начальницького складу та працівників "Пожежної охорони", яким здійснюються видатки за цим Договором визначається сторонами помісячно із затвердженням кошторисів видатків на організацію державної пожежної охорони, які є невід'ємною частиною Договору". "Затвердження кошторису видатків на організацію державної пожежної охорони здійснюється на кожний окремий наступний місць на підставі рішення міжвідомчої комісії, яка проводиться не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю в якому будуть здійснюватися видатки".
Додатковою угодою № 2 до Договору змінені банківські реквізити "Госпоргану" інші положення договору залишено без змін. Предметом Договору №1 є організація "Пожежною охороною" на території "Госпоргану" підрозділу державної пожежної охорони та здійснення охорони від пожеж безпосередньо об?єктів "Госпоргану". Підрозділ ДСНС зобов?язаний виконувати обов?язки, визначені у розділі 3 цього Договору. Порядок та строк розрахунків за надані послуги також врегульовано Договором № 1. Пунктом 5.2 визначено, що оплата за цим Договором здійснюється "Госпорганом" щомісячно в національній валюті України, шляхом 100% передплати належної до сплати суми, вказаної у кошторисі видатків на місць, на реєстраційний рахунок "Пожежної охорони", що відкритий в установі Державної казначейської служби, не пізніше 15 числа кожного місяця. Договір укладається строком на один рік і вступає в силу з 01 січня 2015 року та діє до 31 грудня 2015 року. Якщо за два місяці до закінчення строку Договору жодна з Сторін не вимагає його зміни, дія Договору продовжується на попередній умовах на один календарний рік (п. 7.1. Договору №1).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов??язків. При цьому, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до умов договору, предметом останнього є здійснення охорони від пожеж безпосередньо об?єктів АТ "Одеський припортовий завод".
Порядок та строк розрахунків за надані послуги також врегульовано договором. З метою затвердження кошторису видатків на організацію державної пожежної охорони, ГУ ДСНС України в Одеській області в підтвердження надання послуг згідно з предметом Договору щомісяця надавало АТ "Одеський припортовий завод" відповідні кошториси з актами здачі-приймання робіт по договору.
Прокурор зазначає, що з лютого 2023 року АТ "Одеський припортовий завод" припинив
виконувати свої зобов?язання за Договором.
Позивач продовжував виконувати свої зобов'язання, що підтверджується кошторисами видатків на організацію державної пожежної охорони, засвідчені підписами посадових осіб Головного управління, зокрема: Кошторис видатків на організацію державної пожежної охорони на лютий 2023, акт здачі-приймання наданих послуг за лютий 2023 від 28.02.2023 на суму 1 547 234,59 гривень; Кошторис видатків на організацію державної пожежної охорони на березень 2023, акт здачі-приймання наданих послуг за березень 2023 від 31.03.2023 на суму 1 835 367,42 гривень; Кошторис видатків на організацію державної пожежної охорони на квітень 2023, акт здачі-приймання наданих послуг за квітень 2023 від 30.04.2023 на суму 1 835 367,42 гривень; Кошторис видатків на організацію державної пожежної охорони на травень 2023, акт здачі-приймання наданих послуг за травень 2023 від 31.05.2023 на суму 1 835 367,42 гривень; Кошторис видатків на організацію державної пожежної охорони на червень 2023 на суму 1 835 367, 42 гривень.
Разом з кошторисами та актами здачі-приймання наданих послуг надавались розрахунки фонду заробітної плати та розрахунки грошового забезпечення. Зазначені документи (кошториси та акти здачі-приймання наданих послуг) за лютий - червень 2023 та рахунки до них направлені на адресу АТ "Одеський припортовий завод" про що свідчать листи Головного управління ДСНС України в Одеській області з доказами їх направлення підприємству (листи від 08.05.2023 №6001.303156, від 29.06.2023 №6001.3-4529 тощо). Так, листом від 08.05.2023 за №6001.3-3156 Головне управління повідомило АТ "Одеський припортовий завод" про утворення заборгованості за надані послуги пожежної охорони на загальну суму 4 188 384,83 гривні.
До вказаного листа долучені кошториси та акти здачі приймання послуг за договором за лютий-травень 2023 року. Згідно відповіді на вказаний лист від 17.05.2023 №802/1 АТ "Одеський припортовий завод" повідомило Головне управління ДСНС в Одеській області про відсутність підстав для фінансування видатків на оплату за вказаним
договором.
Жодних листів щодо незгоди із обсягом наданих послуг та сумою, зазначеною у кошторисах, на адресу позивача не скеровував.
Відповідачем в лютому 2023 року частково була сплачена заборгованість в розмірі 1 547 234, 59 грн. та з урахуванням чого станом на 01.07.2023 року заборгованість відповідача за договором №1 від 26.02.2015 року складає 7 629 602,51 грн.
Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області на адресу відповідача направлялась претензія від 08.05.2023 року за № 6001.3-3156, яка була залишена без задоволення.
Відповідач заперечує проти задоволення позову у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. В силу положень 4.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Крім того відповідач посилається, на Постанову колегії суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі №924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді: з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено; прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України); участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб?єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду; підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу звернення до суду від його імені, відповідними запитами,
а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 Nє1604 (2003)
"Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Відповідач зазначає, що прокурор в обгрунтуваня підстав звернення із даним позовом в інтересах держави в особі Управління посилався на те, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області позбавлене можливості стягнути заборгованість за Договором по причині відсутності на рахунках Управління коштів на оплату судового збору для звернення з позовом. Обґрунтування прокурором порушення інтересів держави є несумісним з розумінням "інтересів держави" і не має на меті захист інтересів держави як потребу у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб?єктів права власності та господарювання тощо.
Окрім того, безпосередні інтереси держави не порушуються внаслідок неналежного виконання зобов?язання щодо сплати заборгованості одним із конрагентів по договору, що має місце у даному спорі, а також - ситуація у справі не є "виключним випадком" для представництва прокурором інтересів держави згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України. При цьому, норми ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Відповідач наполягає, що відповідно до ст. 60 Кодексу цивільного захисту України, забезпечення державної пожежної охорони, відповідно до повноважень, покладається у томуц числі, на органи та підрозділи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки та державні пожежно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. Отже відповідач вважає, що звертатись до суду для забезпечення виконання функцій щодо захисту інтересів в суді має Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області та прокурор не може вважатись альтернативним суб'єктом зверенння до судуі замінювати належного суб'єкта владних повноважень.
Стосовно вимоги про стягнення заборгованості за договором відповідач зазначає наступне.
Відповідач зазначає, що підрозділ державної пожежної охорони, створений на території
АТ "Одеський припортовий завод" входить до системи МНС України і саме тому, як і зазначається у п. 38 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 №508 "Фінансове та матеріально-технічне забезпечення Державної пожежної охорони, будівництво її об'єктів і споруд здійснюються за рахунок державного бюджету, а також коштів, що надходять від підприємств, установ та організацій, власників об?єктів на підставі договорів, відрахувань від страхових платежів, що сплачуються за майновим страхуванням, на фінансування запобіжних протипожежних заходів, інших джерел, не заборонених законодавством». Пунктами 4.1.12-4.1.15 договору передбачено, що саме повинно бути забезпечено підприємством, для того щоб (враховуючи ч. 2 п. 39 постанови КМУ № 508) організувати на території АТ "Одеський припортовий завод" роботу підрозділу пожежної охорони. Всі ці умови зі сторони відповідача були виконані. Окрім того, кошти, які мали б надходити, в якості відшкодування відповідно до постанови КМУ України від 14.08.2019 №716 "Кошти, що сплачуються суб??єктом господарювання згідно з умовами договору про охорону від пожеж, зараховуються згідно з законом про державний бюджет на відповідний рік до доходів спеціального фонду державного бюджету та використовуються відповідно до кошторису територіального органу ДСНС за напрямами, визначеними законодавством".
Відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Однією із складових частин спеціального фонду бюджету є видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ). Відповідно до 4.4 ст. 13 Бюджетного кодексу України "власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету".
Тобто, основним джерелом фінансування підрозділів "Пожежної охорони» є державний бюджет. Не виключено фінансування за рахунок коштів підприємств, де здійснюється пожежна охорона, на підставі укладених договорів, а також не виключено фінансування за рахунок коштів "інших джерел, не заборонених законодавством". Відповідно до п. 39 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 №508 "Відносини органів Державної пожежної охорони з юридичними особами та громадянами, відповідальність, права та обов?язки сторін визначаються договорами та чинним законодавством".
Згідно з п. 5.1 договору із змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 30.12.2016 до даного договору, фінансування видатків здійснюється на підставі кошторису, складеного відповідно до норм чинного законодавства, який щомісячно затверджується міжвідомчою комісією. На розгляд даної комісії були подані кошториси, де, незважаючи на умови договору, були включені до фінансування лише статті видатків, не передбачені договором.
При цьому, ті статті видатків, які передбачались договором до фінансування за рахунок уоштів підприємства - не включені.
Відповідач наполягає, що прямого зобов'язання щодо оплати праці працівникам підрозділу пожежної охорони не передбачено ані договором, ані законодавством. Договором передбачена можливість помісячного фінансування витрат підрозділу, на підставі кошторису видатків на організацію державної пожежної охорони, які є невід'ємною частиною договору.
Розділом 4 "Завдання та обов?язки "Госпоргану" передбачені чіткі завдання та обов?язки АТ "ОП3". Фінансове забезпечення працівників пожежної охорони чітко передбачено п. 4.1.14 "Забезпечує соціальний захист особового складу та працівників "Пожежної охорони" здійснюючи відшкодування шкоди в разі загибелі або каліцтва особового складу та працівників "Виконавця", що постраждали в ході здійснення функціональних обов?язків на об?єктах "Замовника", а також відшкодовує їм витрати, згідно вимог постано діючих нормативно - правових актів". Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, від 11.07.2007 №908 та інших Отож, соціальний захист працівників, це є єдиною статтею, яка може включатися у кошторис видатків по відшкодуванню коштів ГУ ДСНС в Одеській області за організацію підрозділу пожежної охорони на території АІ "ОПЗ". Виходячи зі змісту вищевказаних норм, та вивчивши кошториси видатків, які подавалися ГУ ДСНС в Одеській області на затвердження до АТ "ОП3" відповідно до абз.2 п. 5.1 даного договору (в редакції згідно додаткової угоди Nє 1 від 30.12.2016) до статей витрат, які підлягали відшкодуванню, включалися лише статті витрат на заробітну плату та нарахування на неї. Витрати по даних статтях не передбачаються жодним пунктом договору. У Позовній заяві також не вказано, яким саме пунктом договору передбачений обов?язок, щодо відшкодування витрат на заробітну плату працівникам ГУ ДСНС у Одеській області, які залучені до роботи в підрозділі "пожежної охорони" на АТ "ОПЗ".
Дослідивши заперечення відповідача, суд дійшов висновку про наступне.
Прокурором обґрунтувано підстави для представництва прокурором інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою.
Згідно ст.131і Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.З ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99).
Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17 та від 06.02.2019р. у справі №927/246/18), що надмірна формалізація “інтересів держави” може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У даному випадку порушення інтересів держави полягають у наступному.
Так, правовідносини, пов'язані із використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Окремо слід зазначити, що Велика палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обгрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.
Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає йому можливість відреагуваги на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратурум, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", у матеріалах доданих до позову зазначено про те, що звернення заступника прокурора Одеської області до суду позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Одеській області до АТ "Одеський припортовий завод" про стягнення заборгованості за договором зумовлено неналежним виконанням повної оплати вартості наданих ГУ ДСНС у Одеській області послуг з забезпечення пожежної безпеки. В обгрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі ГУ ДСНС у Одеській області прокурор послався на те, що управління позбавлене можливості стягнути заборгованість за договором №1 від 26.02.2015 з причин відсутності на рахунках управління коштів на оплату судового збору для звернення з позовом, також у зв'язку з порушенням АТ "Одеський припортовий завод" своїми діями інтересів держави.
Так, посилаючись на обставини неможливості сплати судового збору, ГУ ДСНС у Одеській області листом № 6001.3-3690/6003 від 30.05.2023 звернулось до в.о. керівника Одеської обласної прокуратури з проханням здійснити представництво управління у суді з приводу стягнення з АТ "Одеський припортовий завод" заборгованості за договором щодо організації державної пожежної охорони.
У позові зазначено про те, що ГУ ДСНС у Одеській області, маючи відповідні повноваження у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, усвідомлюючи факт несплати АТ "Одеській припортовий завод" вартості наданих відповідачу послуг з пожежної та техногенної охорони об?єктів АТ "Одеський припортовий завод" у період з лютого по червень 2023 року, що негативно впливає на забезпечення пожежної безпеки АТ "Одеський припортовий завод" як підприємства хімічної галузі промисловості та порушує інтереси держави у забезпеченні екологічної безпеки, неналежним чином здійснює захист інтересів держави у сфері цивільного захисту. Таким чином, на виконання приписів статті 53 ГПК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позову обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави ГУ ДСНС у Одеській області, яке не вживає заходів до стягнення сум заборгованості за надані відповідачу послуги з пожежної та техногенної охорони об?єктів АТ "Одеський припортовий завод" у судовому порядку, про що цей орган повідомив прокуратуру відповідним листом, тобто навів підставу для представництва
Викладене відповідає також висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у п. 6.43 постанови від 15.10.2019р. (справа № 903/129/18).
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020р.).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020р.).
На підставі викладеного, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Суд також враховує правові позивції з цього питання, викладені у постанові Верховного Суду 924/1283/21 від 09.08.2023р.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023р. у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
У справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Комунальний заклад "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звернулася mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.27- 6.29 постанови від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30- 6.32 постанови від 23.10.2019р. у справі № 922/3013/18.
3гідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 ЦІК України Договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку. Зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Вказаній нормі кореспондують норми частини 1 статті 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Погоджуючи за власним волевиявленням умови договору, укладення якого та умови якого не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов?язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов?язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов?язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 7 частини 2 статті 17-1 Кодексу Цивільного захисту України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту організовує та забезпечує охорону від пожеж підприємств, установ, організацій та інших об?єктів на підставі договорів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 статті 24 цього кодексу передбачено, що критерії утворення державних пожежно-рятувальних підрозділів (частини) Оперативно- рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та перелік суб?єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини), визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2013 №874 "Про затвердження критеріїв утворення державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та переліку суб?єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини)", АТ "Одеський припортовий завод" є суб'єктом господарювання, віднесеним до категорій цивільного захисту (особливої важливості, першої та другої категорії) у хімічній галузі. Відповідно до цієї постанови державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту здійснюють охорону від пожеж суб'єктів господарювання на підставі договорів. Отже, сторонами укладений Договір, який за змістом викладених в ньому умов є договором про надання послуг у розумінні статті 901 ЦК України, предметом якого відповідно до п. 2.2 є здійснення охорони від пожеж безпосередньо об?єктів Відповідача.
Згідно постанови Верховного Суду України від 14 січня 2021 року по справі №923/1067/19 "Послуги є двостороннім зобов?язанням, за наявністю як замовника так і виконавця. Верховний Суд виходить з того, що у випадку виникнення між сторонами договірних відносин визначальною у даному контексті є оцінка договору, який згідно з частиною другою статті 11 ЦК України є підставою для виникнення у сторін певних прав та обов?язків. Верховний Суд відзначає, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього
призвели. Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов?язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов?язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов?язання е його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Згідно норми затвердженої постановою КМУ України від 14.08.2019 №716, а саме пункту 8, перелік і склад статтей калькулювання, що включаються до вартості послуг з охорони від пожеж, визначається Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 "Витрати затвердженим наказом Мінфіну від 18 травня 2012 р. №568.
Згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 "Витрати затвердженим наказом Мінфіну від 18 гравня 2012 р. №568 до виробничої собівартості послуг включаються, зокрема, прямі витрати на оплату праці.
Відповідач фактично весь строк дії договору (до лютого 2023 року) не заперечував щодо внесення до кошторису витрат на оплату праці. Зазначене підтверджується додатками, зокрема, протоколами міжвідомчої комісії, актами здачі-приймання робіт, та кошторисами видатків на організацію державної пожежної охорони, які затверджувалися сторонами Договору № 1 з січня 2017 року (тобто, протягом 5 років), в яких до калькуляції витрат внесено витрати на оплату праці і нарахування на заробітну плату (КЕКВ 2100).
Згідно кошторисів видатків на організацію державної пожежної охорони, до показника "Оплата праці і нарахування на заробітну плату" - КЕКВ-2100, входить: Оплата праці - КЕКВ 2110, заробітна плата - КЕКВ 2111, грошове забезпечення військовослужбовців - КЕКВ 2112, нарахування на заробітну плату - КЕКВ 2120.
Крім того, згідно цих же додатків, а саме згідно виписок по рахункам Головного управління, відповідач сплачував кошти за надані послуги відповідно до погоджених кошторисів, підписував акти приймання передавання без будь-яких зауважень. Протягом щонайменше 5 років, АТ «Одеський припортовий завод» щомісячно приймав участь у міжвідомчих комісіях та затверджував кошториси видатків на організацію державної пожежної охорони, які включали показник "Оплата праці і нарахування на заробітну плату".
Крім того, АТ "Одеський припортовий завод" не звертався до Головного управління або суду з метою розірвання Договору Nє 1.
У постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Верховний Суд зазначає, що добросовісність є однією з засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).
Встановлення недобросовісності дій сторін правовідносин чи їх суперечливої поведінки є правовим висновком суду виходячи з встановлення фактичних обставин конкретної справи. Повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки. Відповідна правова позиція викладена у Постанова Верховного Суду від 22.06.2023 по справі №925/1238/22.
Таким чином, поведінка АТ "Одеський припортовий завод" суперечить доктрині venire contra factum proprium та одній із засад цивільного законодавства - добросовісності, оскільки з лютого 2023 року не відповідає попередній поведінці АТ "Одеський припортовий заводм (яка склалася протягом більш як 5 років).
Адже якщо протягом такого значного проміжку часу відповідач затверджував кошториси видатків на організацію державної пожежної охорони, які включали показник "Оплата праці і нарахування на заробітну платум та більше того, проводив оплату за відповідними кошторисами, відмова з лютого 2023 року проводити оплату за Договором № 1, а тим більше посилання на відсутність обов?язку згідно Договору №1 оплачувати послуги, до калькуляції витрат яких входить грошове забезпечення особового складу та заробітна плата працівників - суперечить попередній поведінці сторони.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 190 цього кодексу майном як особливим об?єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов?язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Майнове право (стаття 190 ЦК України), яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об?єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, який у справі "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і "Стратіс Андреадіс" проти Греції" від 09.12.94 (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09.12.94, Серія А, N 301-В, ст. 84, п. 59) вказав, що право вимоги (що також не належить до об?єктів матеріального світу), яке належить особі, становить її майно, на котре поширюється дія статті 1 Першого протоколу, що гарантує право власності ("Кожна фізична або юридична особа має право безперешкодно користуватися своїм майном").
Отже Європейський суд з прав людини під "майном" розуміє не тільки речові права, але й майнові права, що виникають із зобов?язань. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.91, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 також зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Maltzan and others v. Germany), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Отже, поведінка Головного управління була добросовісною та розумною закрема тому, що між ним та АТ "Одеський припортовий завод" на час виникнення спірних правовідносин був укладений чинний договір, а також зважаючи на те, що до лютого 2023 року сторони виконували свої зобов?язання згідно Договору №1. Таким чином, Головне управління мало законні очікування стосовно того, що АТ "Одеський припортовий завод" буде належним чином виконувати свої зобов?язання згідно Договору №1. Поняття "законних очікувань" та те, що вони підлягають захисту в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відображено у правових позиціях Верховного суду в Постанові від 02.06.2022 №916/3626/20, Постанові від 27.04.2023 №Б26/16-10 (904/9569/21).
поясненнях.
Враховуючи систематичне порушення відповідачем умов договору №1 від 26.02.2015 року, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та стягнення заборгованості в розмірі 7 629 602, 51 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (Постанова від 21.06.2023 №916/3027/21).
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для представництва прокурора у даній справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про повну обгрунтованість позовних вимог, заявлених прокурором.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, 3, ЄДРПОУ 00206539) на користь Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Одеській області (65091, м. Одеса, вул. Прохорівська, 6, код ЄДРПОУ 38643633) заборгованість за надані за договором №1 від 26.02.2015 послуги в сумі 7 629 602 (Сім мільйонів шістсот двадцять дев?ять тисяч шістсот дві ) грн. 51 коп.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, 3, ЄДРПОУ 00206539) витрати на сплату судового збору в розмірі 114 444 (Сто чотирнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 04 коп. на користь Одеської обласної прокуратури та перерахувати його на рахунок № НОМЕР_1 в ДКСУ Київ МФО 820172 ЄДРПОУ 03528552 (юридична та поштова адреса Одеської обласної прокуратури: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800).
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 травня 2024 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна