25 березня 2024 року м. Харків Справа №922/1302/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,
за участю представників:
апелянта - Лютянська Н.С., свідоцтво №3267 від 11.01.2024 року, ордер серія АХ№1167638 від 15.02.2024 року;
арбітражного керуючого - не з'явився;
боржника - Агєєва Е.О., свідоцтво №10740/10 від 25.07.2022 року, ордер серія АІ№150467 від 01.12.2023 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№423Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та на ухвалу від 22.01.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22,
за заявою ОСОБА_2 ,
про неплатоспроможність ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ),
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Артюха Ю.В., призначено попереднє засідання суду.
09.09.2022 року здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника №69236.
19.10.2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, направлена на адресу суду 06.10.2022 року (про що свідчить поштовий штемпель), тобто у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника в розмірі:
- 1309458500,00 грн. (один мільярд триста дев'ять мільйонів чотириста п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 року склало 50000000,00 доларів США (п'ятдесят мільйонів США);
- 23671081,30 грн - інфляційних витрат;
- 10665045,88 грн - 3% річних;
- витрати зі сплати судового збору за подання заяви в розмірі 4962,00 грн.
Також заявник просив суд включити заявлені вимоги до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року у справі №922/1302/22 (повний текст складено та підписано 29.01.2024 року, суддя Усатий В.О.) відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника. Ухвалено відхилити грошові вимоги ОСОБА_1 за заявою (вх.№11959 від 19.10.2022 року) з грошовими вимогами до боржника.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22 (повний текст складено та підписано 29.01.2024 року, суддя Усатий В.О.) визначено, що до реєстру вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 підлягають включенню визнані судом вимоги, а саме: ОСОБА_3 в розмірі 91055623,70 грн. основного боргу та 4962,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановлено ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, розглядаються судом у порядку черговості їх отримання та задовольняються в порядку черговості, встановленої ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
Зобов'язано керуючого реструктуризацією включити визнані вимоги кредитора до реєстру вимог кредиторів відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства.
Зобов'язано керуючого реструктуризацією включити витрати кредитора зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника відповідно до ч. 2 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
Зобов'язано керуючого реструктуризацією повідомити кредитора про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення відповідно до вимог ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства, збори кредиторів мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення даної ухвали.
Зобов'язано керуючого реструктуризацією надати рішення зборів кредиторів, прийняте відповідно до вимог ч. 8 ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства та оформлене протоколом.
Призначено судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
ОСОБА_1 з вказаними ухвалами суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвал норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року постановлено за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву з грошовими вимогами (вх.№11959 від 19.10.2022 року) і визнати їх;
- змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року постановлену за результатом попереднього засідання, доповнивши її резолютивну частину інформацією в частині, що стосується визнання судом грошових вимог ОСОБА_1 до боржника за його заявою;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд проігнорував презумпцію правомірності правочину, передбачену ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду з цього питання, закріплену у постанові від 14.11.2018 року у справі №2-1383/2010.
Вказує, що за висновками експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17.07.2023 року №СЕ-19/121-23/7365-ПЧ, який міститься в матеріалах справи встановлено, що короткий рукописний запис « ОСОБА_2 » у розписці від 27.06.2018 року, складеної від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 , без впливу тимчасово природних внутрішніх «збиваючих» факторів (зокрема наркотичних засобів). Підпис від імені ОСОБА_2 , який знаходиться зліва від короткого рукописного запису « ОСОБА_5 » у розписці від 27.06.2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_6 , виконаний ОСОБА_2 . Боргова розписка є за своєю суттю саме тим документом, що підтверджує і факт отримання боржником грошових коштів.
Скаржник вважає безпідставним посилання суду на положення підпункту 2 пункту 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року №148, оскільки його дія не поширюється зокрема на порядок здійснення розрахунків за борговими правовідносинами, що виникли між фізичними особами, а стосується лише порядку розрахунків між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та на ухвалу від 22.01.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1302/22.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи засобами електронного зв'язку до електронного кабінету користувача і доставлена їм 20.02.2024 року.
27.02.2024 року матеріали справи №922/1302/22 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від боржника 05.03.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3278), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
06.03.2024 року надійшли додаткові матеріали справи №922/1302/22 з суду першої інстанції.
У судовому засіданні 11.03.2024 року оголошено протокольну перерву до 18.03.2024 року.
У судовому засіданні 18.03.2024 року оголошено протокольну перерву до 25.03.2024 року.
У судовому засіданні 25.03.2024 року представник апелянта оголосив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягає на її задоволенні. Представник боржника проти позиції скаржника заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, відповіді на відзив доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників апелянта та боржника, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів; керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Артюха Ю.В.
09.09.2022 року здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника № 69236.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно з абз. 1, 3 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
19.10.2022 року ОСОБА_1 надав заяву з грошовими вимогами до боржника (направлена на адресу суду 06.10.2022 року про що свідчить поштовий штемпель), тобто у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій заявник просить суд визнати його грошові вимоги до боржника в розмірі:
- 1309458500,00 грн., що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 року становить 50000000,00 грн.;
- 23671081,30 грн. - інфляційних витрат;
- 10665045,88 грн. - 3% річних;
- витрати зі сплати судового збору за подання заяви в розмірі 4962,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 27.06.2018 ОСОБА_2 отримав від заявника по розписці у борг грошові кошти, які зобов'язався повернути в повному обсязі своєчасно до 27.10.2018 року, а у разі недотримання цього зобов'язання - виплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Як вказує заявник, ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконав.
З наданої до заяви розписки від 27.06.2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 1309458500,00 грн. (один мільярд триста дев'ять мільйонів чотириста п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 року становить 50000000,00 дол.США (п'ятдесят мільйонів дол.США), які зобов'язався повернути в повному обсязі своєчасно до 27.06.2022 року, а у разі недотримання даного зобов'язання - сплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Так у постанові від 01.03.2023 року у справі №902/221/22 Верховний Суд зазначив про те, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 року у справі №908/710/18);
- господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 року у справі №908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 року у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 року у справі №911/2498/18);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 року у справі №913/479/18);
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 року у справі №922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 року у справі №910/14923/20).
Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства, що містять правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
ОСОБА_1 обґрунтовуючи свої кредиторські вимоги посилається на наявність відповідної боргової розписки та відповідно отримання боржником суми, зазначеної в ній.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
При цьому, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі №902/221/22.
Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника на кредитора - фізичну особу як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, суд під час розгляду даної заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника керується не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й має враховує достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Щодо висновків експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17.07.2023 року №СЕ-19/121-23/7365-ПЧ, то слід відзначити, що лише факт наявності розписки не є достатнім доказом для підтвердження передачі грошових коштів і створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості. Отримання позики повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про подальшу реальну зміну майнового стану боржника.
Верховний Суду у постанові від 01.03.2023 року у справі №902/221/22 також зауважив на тому, що у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою -кредитором у позику фізичній особі - боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
Так, Державна податкова служба України надала відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з I кварталу 1998 року по IV квартал 2018 року, згідно з якими сума виплаченого доходу за вказаний період становить 240701,38 грн., сума податку на доходи фізичних осіб становить - 39963,33 грн.
Зазначені обставини доводять той факт, що, всупереч обов'язку доказування кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог до боржника сукупністю необхідних та достатніх доказів, ОСОБА_1 не надав суду належне документальне підтвердження своїх кредиторських вимог, зокрема джерел походження коштів та фінансової можливості передати у позику іншій фізичній особі - боржнику грошові кошти у розмірі 1309458500,00 грн. (у той час, коли сума доходу заявника за період близько десяти останніх років відповідно відомостей податкової декларації склала 240701,38 грн).
Вищевикладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 01.03.2023 року у справі №902/221/22, у якому, крім іншого зазначено, що визначена приписами статті 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів. Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Наразі як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції заявник кредиторських вимог не зміг пояснити джерело походження коштів, які він передавав за борговою розпискою, як відбувалась передача коштів та ін.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб'єкти господарювання), фізичними особами визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 року №148 (далі - Положення) (тут і далі - в редакції, чинній на дату розписки, складеної ОСОБА_2 на ім'я заявника, а саме - 27.06.2018 року).
Підпунктом другим пункту 7 розділу II Положення передбачено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень уключно.
Платежі на суму, яка перевищує 50000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
Оскільки, сума за розпискою перевищувала 50000 гривень більше ніж у 26189 разів (1309458500,00 грн. / 50000,00 грн = 26189,17), то з урахуванням приписів вищезазначеного Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні передача суми позики повинна була здійснюватися в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами.
Враховуючи позицію боржника, а саме - заперечення проти заявлених вимог, зокрема, заперечення факту отримання позики, в предмет доказування у даній справі входить наявність будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження проведених розрахунків.
Разом із тим, матеріали справи не міститься належних та допустимих доказів передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1309458500,00 грн.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на заявника, у даному випадку, покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, надання юридичних послуг боржнику на виконання умов договорів.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з їх недоведеністю.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції у справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувані ухвали прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувані ухвала Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року винесена за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та ухвали від 22.01.2024 року винесеної за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22, які відповідають вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, мають бути залишені без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами у справі №922/1302/22 залишити без змін.
Ухвалу від 22.01.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22 залишити без змін.
Матеріали справи №922/1302/22 повернути до Господарського суду Харківської області.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.05.2024 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов