ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3065/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.02.2024, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 12.02.2024,
у справі №916/3065/22
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до відповідача: Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 31 356,74 грн
У листопаді 2022 р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося з позовом до Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 31356,74 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю правових підстав для стягнення з відповідача, як власника транспортного засобу винної сторони, на користь позивача, як страховика потерпілої сторони, різниці між фактичним розміром шкоди і сплаченим страховиком відповідача (Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан") страховим відшкодуванням у зв'язку з подією (ДТП), яка сталась 09.09.2021.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3065/22 та в подальшому ухвалою суду від 06.02.2023 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН", а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 у справі №916/3065/22 (суддя Нікітенко С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що сума страхового відшкодування не перевищила ліміт відповідальності страховика відповідача, а, укладаючи договір добровільного страхування №У-У/2020/786 від 17.12.2020, останній розраховував, що боржником у деліктному зобов'язанні в межах ліміту страхового відшкодування є саме страховик - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", у зв'язку з чим Комунальне підприємство "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", яке має застраховану цивільну відповідальність, не повинно відшкодовувати позивачу різницю страхового відшкодування, натомість Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС", вважаючи, що сума завданої шкоди більша ніж сума, сплачена страховиком відповідача, має право на звернення до суду з вимогами про стягнення такої різниці саме до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан".
Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 у справі №916/3065/22 в частині відмови у стягненні з відповідача 26241,79 грн та задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно не врахував умови договору добровільного страхування №У-У/2020/786 від 17.12.2020, якими передбачено вирахування розміру фізичного зносу транспортного засобу при розрахунку страхового відшкодування, у зв'язку з чим Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" повинно було сплатити на користь позивача 37856,20 грн страхового відшкодування відповідно до вказаного договору та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відтак з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" підлягають стягненню грошові кошти у сумі 26241,79 грн (розраховано наступним чином: 64097,99 грн - 37856,20 грн = 26241,79 грн).
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (31356,74 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 19.03.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 03.04.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 02.04.2024 (вх.№645/24/Д2 від 02.04.2024) Комунальне підприємство "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 у справі №916/3065/22 - без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що апелянтом безпідставно ігноруються умови договору добровільного страхування №У-У/2020/786 від 17.12.2020, укладеного між Комунальним підприємством "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", якими встановлено, що ліміт відповідальності страховика за збитки майну третіх осіб становить 100000 грн, а відповідальність страхувальника передбачається лише у випадку перевищення страхової суми або ліміту відповідальності.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" та ОСОБА_1 своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2020 між Комунальним підприємством "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" ("Страхувальник") та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" ("Страхових") укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) №У-У/2020/786 (далі - договір №У-У/2020/786 від 17.12.2020), предметом якого згідно з пунктом 1.1 останнього є страхування майнових інтересів, що не суперечать закону і пов'язаних з відшкодуванням Страхувальником (особою, відповідальність якої застрахована) шкоди, заподіяної ним третій особі, а саме: фізичній особі або її майну та (або) майну юридичної особи, внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ТЗ) - добровільне страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
Відповідно до пункту 2.1 договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка сталася за участю забезпеченого Т3 і внаслідок якої настає цивільна відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
В силу пунктів 3.1-3.5 договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 страхові суми встановлені окремо для відповідальності за шкоду, що може бути заподіяна третім особам внаслідок експлуатації кожного окремого забезпеченого ТЗ, які зазначені у додатку №1 до договору. Загальна страхова сума за договором визначена у додатку №1 до договору. Ліміт відповідальності страховика - сума, що не перевищує визначену у пункті 3.2 договору страхову суму і у межах якої Страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Ліміт відповідальності Страховика при експлуатації кожного окремного забезпеченого ТЗ становить: заподіяння шкоди життю та здоров'ю третіх осіб - 50000 грн; за заподіяння моральної шкоди третім особам - не відшкодовується; завдання збитку майну третіх осіб - 100000 грн. Страхові тарифи за кожним забезпеченим Т3 зазначені у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 страховий платіж за кожним забезпеченим ТЗ за договором зазначений у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною. Загальна сума договору складає 2979000 грн з урахуванням пункту 1.2 договору. Загальний страховий платіж за цим договором зазначений у додатку №1 до Договору.
Положеннями пункту 10.2 договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 передбачено, що сума страхових відшкодувань за одним або декількома страховими випадками, що сталися протягом дії договору, не може перевищувати страхову суму (ліміт відповідальності) за договором. Всі збитки, що перевищують страхову суму або ліміт відповідальності, зазначені в договорі, відшкодовуються страхувальником самостійно.
У підпункті 10.6.1 пункту 10.6 договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 вказано, що у разі завдання збитків майну третіх осіб розмір збитків визначається наступним чином: у разі пошкодження ТЗ у розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу, включаючи витрати на усунення пошкоджень, завданих навмисно з метою порятунку потерпілих третіх осіб внаслідок ДТП, з евакуацією ТЗ з місця ДТП.
Додаток №1 до договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020 визначає перелік забезпечених транспортних засобів, серед яких, зокрема, значиться трамвай пасажирський з інвентарним номером 3218.
18.02.2021 між Приватним акціонерним товариством "Cтрахова компанія "АРКС" ("Страховик") та ОСОБА_2 ("Страхувальник") укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №90627а1о (далі - договір №90627а1о від 18.02.2021).
09.09.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: Chery Tiggo (ДНЗ: НОМЕР_1 , власник - ОСОБА_2 , водій - ОСОБА_3 , страховик - Приватне акціонерне товариство "Cтрахова компанія "АРКС") та трамваєм (інвентарний номер 3218; водій - ОСОБА_1 ; страховик - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан").
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18.10.2021 у справі №522/18758/21 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850 грн. У вказаній постанові зазначено, що відповідно до наявних у справі №522/18758/21 матеріалів ОСОБА_1 , керуючи 09.09.2021 о 13:20 трамваєм (інвентарний номер 3218) у АДРЕСА_1 , не обрав безпечної швидкості руху та не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем Chery Tiggo (номерний знак НОМЕР_1 ).
Згідно з ремонтною калькуляцією №1.003.21.0 від 18.09.2021 вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу Chery Tiggo (номерний знак НОМЕР_1 ) становить 64097,99 грн.
23.09.2021 Приватне акціонерне товариство "Cтрахова компанія "АРКС" здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 64097,99 грн, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення.
В подальшому Товариством з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН" було отримано заяву №0022049/ІНС.ЛОУ від 09.11.2021 про виплату страхового відшкодування у сумі 64097,99 грн на банківські реквізити позивача.
Як зазначає позивач, Товариство з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН" перерахувало на користь Приватного акціонерного товариства "Cтрахова компанія "АРКС" страхове відшкодування лише у розмірі 32741,25 грн (докази проведення даної оплати у матеріалах справи відсутні, проте вказана обставина учасниками справи не оспорюється), у зв'язку з чим позивач направив Комунальному підприємству "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" претензію №0022049/ІНС від 16.07.2022 про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 31356,74 грн, що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, сплаченим на його користь Товариством з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН".
За результатами опрацювання вищенаведеної претензії відповідач надав відповідь №019/2-771 від 18.08.2022, в якій, пославшись на те, що ліміт відповідальності страховика за завдання збитку майну третіх осіб становить 100000 грн, зазначив про необхідність звернення Приватного акціонерного товариства "Cтрахова компанія "АРКС" для відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яке становить 31356,74 грн, до Товариства з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН".
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" 31356,74 грн, що складає різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, сплаченим Товариством з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що сума страхового відшкодування не перевищила ліміт відповідальності страховика відповідача, у зв'язку з чим Комунальне підприємство "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", яке має застраховану цивільну відповідальність, не повинно відшкодовувати позивачу різницю страхового відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Положеннями статті 173 Господарського кодексу встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
В силу частини першої статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно з приписами статей 8, 9 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
За положеннями частин четвертої і вісімнадцятої статті 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
При цьому колегією суддів враховується, що рішення про наявність або відсутність підстав для задоволення вимоги страховика про відшкодування мусить ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, тому такі спори мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
В силу частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регламентовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Колегія суддів зазначає, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, винним у ДТП визнано працівника відповідача, у зв'язку з чим обов'язок відшкодування шкоди, завданої вказаним працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, чинним законодавством покладено саме на Комунальне підприємство "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС".
Водночас апеляційним господарським судом враховується, що цивільна відповідальність Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС" застрахована на підставі договору №У-У/2020/786 від 17.12.2020, в якому конкретно визначений ліміт відповідальності страховика за збитки, завдані майну третіх осіб, який становить 100000 грн. При цьому у вказаному договорі також встановлено, що всі збитки, які перевищують страхову суму або ліміт відповідальності, відшкодовуються страхувальником самостійно.
Згідно зі страховим актом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" розмір страхового відшкодування склав 64097,99 грн, при цьому, за твердженням позивача, Товариство з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН" (страховик цивільної відповідальність Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС") перерахувало на користь Приватного акціонерного товариства "Cтрахова компанія "АРКС" страхове відшкодування лише у розмірі 32741,25 грн, у зв'язку з чим, на переконання останнього, решта суми відшкодування покладається на відповідача.
Суд апеляційної інстанції зауважує на відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження сплати Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" на користь позивача вищенаведеної суми страхового відшкодування, між тим зазначене жодним чином не спростовує того факту, що сума завданої внаслідок ДТП майнової шкоди (64097,99 грн) не перевищує визначеного у договорі №У-У/2020/786 від 17.12.2020 ліміту відповідальності Товариства з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН" за збитки, завдані майну третіх осіб (100000 грн).
З огляду на викладене, Комунальне підприємство "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", маючи застраховану цивільну відповідальність, не повинно відшкодовувати позивачу різницю між визначеним Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" розміром страхового відшкодування та сумою, перехованою страховиком відповідача - Товариством з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН", адже розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика.
За таких обставин, позивач, вважаючи, що сума завданої шкоди є більшою, ніж сума, сплачена страховиком відповідача, має право на звернення до суду з вимогами саме до Товариства з додатковою відповідальністю "Cтрахова компанія "ГАРДІАН", як страховика, а не до Комунального підприємства "ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС", як страхувальника.
Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За змістом частини другої статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що право визначення відповідача у справі належить позивачу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
По суті, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним необхідно встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Встановлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Належним відповідачем вступає особа, яка дійсно є суб'єктом відповідного матеріального правовідношення, відтак визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом. При цьому пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.
Отже, беручи до уваги те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має реалізувати право вимоги, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовними вимогами, розмір яких не виходить за межі страхового відшкодування, саме до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а не до стахувальника, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відсутність правових підстав для задоволення позову, поданого позивачем до неналежного відповідача.
При цьому колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта на здійснений ним з урахуванням розміру фізичного зносу транспортного засобу розрахунок відповідного страхового відшкодування, що відрізняється від заявленої у позовній заяві суми, оскільки зазначені доводи жодним чином не спростовують факту звернення позивача до неналежного відповідача.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 01.02.2024 у справі №916/3065/22 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 у справі №916/3065/22 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.05.2024.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук