Справа №522/3494/24
Провадження №1-кп/522/1893/24
14 травня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12024162510000184 від 07.02.2024 року відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, не працевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
18 січня 2024 року о 16 годині 22 хвилини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , достовірно знаючи про те, що Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_7 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України, дію якого, згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX, продовжено з 16.11.2023 строком на 90 діб, а також що було посилено кримінальну відповідальність за вчинення корисливих злочинів проти власності відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» № 2117-ІХ від 03.03.2022 року, знаходився у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який знаходиться за адресою: м. Одеса, Старосінна площа, буд. 1-А.
Перебуваючи у вищевказаному магазині, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном із корисливих мотивів.
Знаходячись біля столу, де розташовані мобільні гаджети, ОСОБА_4 визначив предметом свого злочинного посягання мобільний телефон марки «Iphone», моделі «11», в корпусі фіолетового кольору, з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , вартістю 15500 гривень.
Діючи із вказаною метою з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді неправомірного заволодіння чужим майном, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії несуть таємний характер, ОСОБА_4 взяв зі столу вищевказаний мобільний телефон, після чого сховав його до кишені своєї куртки.
Надалі ОСОБА_4 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, тим самим спричинивши потерпілому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріальний збиток на суму 15500 гривень.
Викраденим майном ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та підтвердив суду, що дійсно18.01.2024 року, перебуваючиу приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , таємно викрав мобільний телефон марки «Iphone», моделі «11», в корпусі фіолетового кольору, належний потерпілому ОСОБА_8 , після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Просив суд призначити йому справедливе покарання.
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком.
Потерпілий ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,у судове засідання не з'явився, надав заяву про слухання справи за його відсутності, цивільний позов не надавав, призначення обвинуваченому покарання залишив на розсуд суду.
Під час судового засідання, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позицій обвинуваченого та інших учасників судового розгляду. З урахуванням думки прокурора та обвинуваченого, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що зібрані докази є належними, допустимими та достовірними, і є достатніми для постановлення обвинувального вироку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, доведена та його дії правильно кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння суду у встановленні фактичних обставин справи.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, при обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд враховує, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин.
Таким чином, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує, що він є громадянином України, має середню освіту, одружений, неповнолітніх дітей та/або непрацездатних батьків на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, має зареєстроване місце проживання в м. Одесі, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку обвинувачений не значиться.
Також суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке складається з одного епізоду та те, що обвинувачений ОСОБА_4 є раніше не судимою особою.
У вчиненому злочині обвинувачений ОСОБА_4 щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи, матеріальну шкоду потерпілому відшкодовано, збитки відсутні.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, виходячи зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, є самостійними обставинами, які пом'якшують покарання. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, врахування кожної з них при призначенні покарання, за умови встановлення їх наявності у кримінальному провадженні, є обов'язковим для суду, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та повторності його вчинення. Вказані форми посткримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Визнання даних обставин такими, що пом'якшують покарання, стимулює осіб, які вчинили злочини, до критичної переоцінки своєї діяльності, а також сприяє своєчасному розкриттю злочинів.
Згадані пом'якшуючі обставини, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність обставин, що обтяжують покарання, в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дають суду підстави для призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення, а саме - строком на п'ять років, зі звільненням особи від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинувачених без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ними нових злочинів.
У той же час, відповідно до вимог ст. 76 КК України, з метою контролю за поведінкою засудженого для встановлення факту його виправлення, суд вважає за необхідне покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Крім того, суд вбачає за необхідне запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.
Відомостей про процесуальні витрати суду не надано.
Керуючись ст.ст. 100, 349, 366-371, 373, 374, 375, 376ttp:/ ІНФОРМАЦІЯ_4 " title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012">, 395, 532 КПК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме строк випробування, рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 14.05.2024 року.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.
Речовий доказ: мобільний телефон марки «Iphone», моделі «11», в корпусі фіолетового кольору, з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , - вважати переданим власнику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1