Справа № 509/7236/23
14 травня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в смт. Овідіополь матеріали кримінального провадження № 12023162380000269 від 16.06.2023 р. за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жеребкове, Ананьївського району Одеської області, громадянина України, українця, з середньо-спеціальною освітою, холостого, не працюючого, зареєстрованого і проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в останній раз : 22.08.2023 р. Іллічівським міськсудом Одеської області за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 р. п/в із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України з випробуванням та іспитовим строком 3 р. -
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
15 червня 2023 року, приблизно о 12:00 год., ОСОБА_6 , умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна в період дії правового режиму воєнного стану, введеного в Україні відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 р., затвердженого Законом України від 15.03.2022 р. № 2119-ІХ, Указу Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 р., затвердженого Законом України від 21.04.2022 р. № 2212-ІХ, Указу Президента України №341/2022 від 17.05.2022 р., затвердженого Законом України від 22.05.2022 р. № 2263-ІХ, Указу Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 р., затвердженого Законом України від 15.08.2022 р. № 2500 - ІХ, Указу Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 р., затвердженого Законом України від 16.11.2022 р. № 2738-IX, Указу Президента України від 06.02.2023 р. № 58/2023 затвердженого Законом України від 07.02.2023 р. № 2915-ІХ, Указу Президента України від 01.05.2023 р. № 254/2023 затвердженого Законом України від 02.05.2023 р. № 3057-ІХ - перебуваючи на передньому пасажирському сидінні автомобілю марки «Volkswagen Jetta» д/н НОМЕР_1 під керуванням потерпілого ОСОБА_7 , який підвозив обвинуваченого та зупинився біля с/т «Волна» по АДРЕСА_2 , викрав мобільний телефон марки «Redmi 10», вартістю 6299 грн. з захисником склом, вартістю 249 грн. в чохлі, вартістю 349 грн. та сім-картам операторів «КиївСтар» та «Vodafone», вартістю 100 грн. за кожну, що належать потерпілому ОСОБА_7 , після чого, вийшовши з салону зазначеного автомобілю, з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 7097 грн.
Вину свою ОСОБА_6 визнав повністю, показав суду, що скоїв злочин при викладених вище обставинах, докази, що маються в матеріалах кримінального провадження не оспорює, як і не оспорює фактичні обставини скоєного ним злочину.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно і вірно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, крім тих, що характеризують особу обвинуваченого.
Потерпілий ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, надіславши до суду письмове клопотання, в якому, пославшись на сімейні обставини, просив суд проводити судовий розгляд та судові дебати без його участі.
Таким чином, ОСОБА_6 , таємно, повторно, в умовах воєнного стану, викрав майно потерпілого ОСОБА_7 на загальну суму 7097 грн., а тому кримінальну відповідальність він повинен нести за ч. 4 ст. 185 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості скоєного ним злочину, вік обвинуваченого, його особу, попередню судимість за аналогічний злочин, щире каяття, а також відшкодовану матеріальну шкоду потерпілому на стадії досудового розслідування.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов?язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом?якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 р. у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Суд звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше був неодноразово судимий за умисні корисні злочин, в останній раз вироком 22.08.2023 р. Іллічівським міськсудом Одеської області, яким ОСОБА_6 був визнаний винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 70 КК України з призначенням покарання 5 р. п/в із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України з випробуванням та іспитовим строком 3 р., а тому вчинення ним аналогічного умсного корисного злочину за ч. 4 ст. 185 КК України свідчить про відсутність позитивних змін в особистості обвинуваченого ОСОБА_6 та його готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, а тому суд вважає, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, так як без відбування обвинуваченим покарання такі заходи не здатні забезпечити реалізацію визначеної у ст. 50 КК України мети, захистити права і свободи інших осіб від протиправних посягань, а відтак застосування щодо обвинуваченого Мєшкова ст.75 КК України не сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та суспільства.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що покарання ОСОБА_8 повинно бути призначено у виді позбавлення волі.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини 1 статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань - не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
У зв?язку з чим, вирок Іллічівського міськсуду Одеської області від 22.08.2023 р., яким ОСОБА_6 було визнано винним та засуджено за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 р. п/в із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України з випробуванням та іспитовим строком 3 р. - виконується самостійно.
В порядку ст. 100 КПК України, речові докази по справі : слід пальця руки (сейф-пакет № EXP 0204769), що зберігається при матеріалах справи, належить знищити ; відеозапис з реєстратора а/м марки «Volkswagen Jetta» д/н НОМЕР_1 , який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, належить зберігати при матеріалах справи ; мобільний телефон марки «Redmi 10» (сейф-пакет № НОМЕР_2 ), коробку з-під вказаного мобільного телефону з товарним чеком на нього, передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_7 , вважати повернутими потерпілому.
На підставі ст. 124 КПК України - з ОСОБА_6 на користь держави належать стягненню судові витрати на залучення експертів для проведення судової трасологічної експертизи в сумі 1195 грн.
Керуючись ст.ст. 100,124,368-371,373-376 КПК України, Постановою Пленуму ВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -
ОСОБА_5 - визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п?ять) років.
Обрати відносно ОСОБА_6 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Взяти під варту ОСОБА_6 в залі суду.
Строк відбуття покарання відраховувати ОСОБА_6 з 14.05.2024 р.
Вирок Іллічівського міськсуду Одеської області від 22.08.2023 р., яким ОСОБА_6 було визнано винним та засуджено за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 200, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 р. п/в із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України з випробуванням та іспитовим строком 3 р. - виконується самостійно.
Речові докази по справі : слід пальця руки (сейф-пакет № EXP 0204769), що зберігається при матеріалах справи - знищити ; відеозапис з реєстратора а/м марки «Volkswagen Jetta» д/н НОМЕР_1 , який приєднаний до матеріалів кримінального провадження - зберігати при матеріалах справи ; мобільний телефон марки «Redmi 10» (сейф-пакет № НОМЕР_2 ), коробку з-під вказаного мобільного телефону з товарним чеком на нього, вважати повернутими потерпілому ОСОБА_7 .
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати на залучення експертів для проведення судової трасологічної експертизи в сумі 1195 грн.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду на протязі 30 діб з дня його проголошення, а засудженим у той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Суддя ОСОБА_1