Справа № 509/7266/23
13 травня 2024 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження скаргу заявника (стягувача) ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи (боржника) ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (м. Одеса) та суб'єкта оскарження : Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 березня 2024 року, Заявниця ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з вказаною скаргою, в якій просила суд, визнати протиправним та скасувати п. 2 постанови державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.02.2024 р. в частині здійснення відрахування із суми доходів боржника ОСОБА_2 у розмірі 25% доходів щомісячно до погашення загальної суми заборгованості по аліментам за виконавчим провадженням, яка станом на 31.12.2023 р. становить 9441,80 грн., зобов?язати державного виконавця здійснити розрахунок боргу, станом на 31.12.2023 р. з розрахунку 33% від доходу боржника за грудень 2023 р., зобов?язати ВЧ НОМЕР_1 НГУ здійснювати відрахування із суми доходів боржника згідно норм чинного законодавства та нарахувати заборгованість у розмірі 1/3 частину (33%) від заробітку (доходу) платника аліментів ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, викласти п. 2 оскаржуваної постанови державного виконавця у новій редакції з урахуванням всіх зобов?язань, вказаних у цій скарзі, надіславши постанову суду до ВЧ НОМЕР_1 НГУ, мотивуючи це помилками державного виконавця, допущені ним в оскаржуваній постанові від 29.02.2024 р. в частині розміру аліментів 1/4 частини всіх заробітків боржника (25%) замість 33,33% та розміру заборгованості платника аліментів 9441,80 грн. замість 12499,12 грн., яка суперечить змісту судового наказу Овідіопольського райсуду Одеської області від 06.12.2023 р., яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей : ОСОБА_3 ?ї, 24.01.2016 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.12.2023 р. і до повноліття дітей, а також не направлення державним виконавцем виправленої постанови від 29.02.2024 р. до ВЧ НОМЕР_1 НГУ, де проходить службу по мобілізації боржник ОСОБА_2 .
В судове засідання заявниця та представники всіх заінтересованих осіб та боржник не з?явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду письмову заяву, в яких просили суд, розглянути скаргу за їх відсутності (а.с. 128-139,142-144).
Крім цього, представниця заінтересованої особи Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) надіслала до суду відзив на скаргу, в якому просила суд, відмовити у задоволенні скарги з підстав виправлення державним виконавцем оспорюваної постанови державного виконавця від 29.02.2024 р. та її направленням до до ВЧ НОМЕР_1 НГУ, де проходить службу по мобілізації боржник ОСОБА_2 , у зв?язку з чим, просили суд, відмовити у задоволенні скарги через відсутність предмету оскарження (а.с. 103-127).
В силу ч.ч. 1,2 ст. 450 ЦПК України - скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, цивільної справи № 509/7266/23, а також копії виконавчого провадження ВП № 74294180, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 447-453 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У разі встановлення обґрунтованості скарги - суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
За змістом ст.ст. 129,129-1 Конституції України, та у відповідності до ст. 18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішення суду, як одна з засад судочинства встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (надалі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з абз. 2 п. 1 розділу II Інструкції, виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов?язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно із п.п. 3,18,23,24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12). За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу.
Як роз'яснив Пленум ВСУ в п. 7 Постанови від 26 грудня 2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» - у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 75 вказаного Закону - якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.
Згідно із ст. 447 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частина 1 статті 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
За приписами статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, виконання судових рішень у цивільних, адміністративних, господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Невиконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили, порушує положення статті 129-1 Конституції України, статті 14 ЦПК України, статті 4-5 ГПК України, інших нормативно-правових актів України, суперечить практиці Європейського суду з прав людини у справах проти України щодо тривалого невиконання рішень національних судів та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту в розумінні статей 6 та 13 Конвенції та стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Право на справедливий суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012).
Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Так, згідно частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Одним з основних засад виконавчого провадження є обов'язковість виконання рішень (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суд встановив, що судовим наказом Овідіопольського райсуду Одеської області від 06.12.2023 р., який набрав законної сили в цей же день, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей : ОСОБА_3 ?ї, 24.01.2016 р. та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.12.2023 р. і до повноліття дітей, та який, 20.02.2024 р. рекомендованим листом було направлено заявницею (стягувачем) на адресу Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) для примусового виконання, а також, направлено повторно, 26.02.2024 р. та 15.03.2024 р. (а.с. 20,83).
Крім цього, 15.03.2024 р. та повторно 18.03.2024 р., заявниця ОСОБА_1 надсилала електронні листі на адресу державних виконавців з проханням надіслати на її електронну адресу постанову про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до АСВП, яку вона отримала 18.03.2024 р., та в якій, з датою винесення 28.02.2024 р. та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.02.2024 р., в якій було фактично змінено п. 2 резолютивної частини вищевказаного судового наказу, де зазначено здійснення відрахування із суми доходів боржника ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частини, тобто 25% доходів щомісячно до погашення загальної суми заборгованості по аліментам за виконавчим провадженням, яка станом на 31.12.2023 р. становить 9441,80 грн. (а.с. 84-91).
Однак, як вбачається з відзиву державного виконавця на скаргу заявниці, 29.02.2024 р., державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) було сформовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_2 в АСВП з допущенням помилки, на яку вказує заявниця, а саме : замість встановленої частки доходу боржника 1/3 (33%) виконавцем було вказано 1/4 частку (25%) та суму заборгованості, станом на 31.12.2023 р. в сумі 9441,80 грн. замість вірної суми боргу 12499,12 грн., яку в подальшому було виправлено державним виконавцем одразу ж у форматі «word», в якій було вказано вірні дані : здійснювати відрахування із суми доходів боржника ОСОБА_2 у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов?язкоове державне соціальне страхування у розмірі 33,33% доходів щомісячно до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка станом на 31.12.2023 р. становить 12499,12 грн., та направлено вірно складену постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника на адресу Міноборони України, оскільки на даний час, здійснення відправки листів за адресою військових частин є ускладненим з огляду на те, що адреси військових частин не знаходяться у вільному доступі, тому державні виконавці практикують відправку постанов про звернення на заробітну плату на адресу Міноборони України, що підтверджується відповіддю Департаменту юридичного забезпечення Міноборони України від 25.03.2024 р. № 9435/c. Так, 09.04.2024 р. державним виконавцем направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника зі змістом, відповідним до рішення (судового наказу) на з?ясовану виконавцем адресу ВЧ3012 НГУ (а.с. 103-106).
Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» № 15729/07 від 05.07.2012 року пункт 1 статті 6 Конвенції серед іншого захищає й виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов?язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. При цьому сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
У пункті 3 Постанови Пленуму ВССУ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
Беручи до уваги факт усунення державним виконавцем помилок у розмірах, а саме, замість встановленої частки доходу боржника 1/3 (33%) виконавцем було вказано 1/4 частку (25%) та суму заборгованості, станом на 31.12.2023 р. в сумі 9441,80 грн. замість вірної суми боргу 12499,12 грн., яку в подальшому було виправлено державним виконавцем одразу ж у форматі «word», яка була скерована на адресу ВЧ3012 НГУ, де проходить службу боржник, суд дійшов висновку, що а даному випадку відсутній предмет спору, а тому в задоволенні скарги слід відмовити з підстав, описаних вище.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,126,447-453 ЦПК України, Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», затверджену Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстровану в Міністерстві
юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, Постановою Пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи (боржника) ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (м. Одеса) та суб'єкта оскарження : Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Мінюсту (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, в цей же строк, з дня отримання копії ухвали.
Повний текст судової ухвали складено та підписано 13.05.2024 р.
Суддя Гандзій Д.М.