Справа №950/989/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1009/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
Іменем України
13 травня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 950/989/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 25.03.2024 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати його підзахисному запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, оскільки при застосуванні такого заходу ОСОБА_11 не має наміру порушувати покладені на нього процесуальних обов'язків. Крім того, ризики, передбачені ст. 177 КПК не були доведені в судовому засіданні.
У Лебединському районному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 121 КК, розгляд якого не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою без права внесення застави у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, так як судовий розгляд справи не може бути завершений до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 25.03.2024 продовжено строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 23.05.2024 без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що на даний час не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_11 з клопотанням про розгляд апеляційної скарги за його участю згідно ст. 422-1 КПК до суду не звертався, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_11 , що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду та застосувати до ОСОБА_11 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 1 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а згідно ч. 2 цієї статті вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 3 ст. 331 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_11 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.
Так, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_11 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зав'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи наведені вище обставини, існують реальні ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно випливати на свідків, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_11 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_11 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику впливу на свідків в даному кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілу, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Судом першої інстанції належним чином перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також наведені підстави та умотивовані висновки для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_11 під вартою.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_11 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у виді цілодобового домашнього арешту є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки даний запобіжний захід не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, а твердження апеляційної скарги захисника про не доведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 25.03.2024 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4