30.04.2024 Єдиний унікальний номер 205/2552/24
1-кп/205/730/24
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська
Провадження № 1-кп/205/730/24 Справа № 205/2552/24
30 квітня 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024041690000069 від 12 січня 2024 року стосовно
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Красносілка, Чуднівського району, Житомирської області, громадянина України, який має середньо-технічну освіту, не одружений, військовослужбовець призваний на час проведення мобілізації, механік-водій електрик відділення управління штабу батальйону взводу зв'язку першого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
-11.01.2024 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 17000 грн;
-06.03.2024 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем, військову службу якому призупинено у зв'язку з самовільним залишенням військової частини, достовірно знаючи, що на всій території України, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого в подальшому продовжена Указом Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 №731/2023, а останній раз - Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX, до 14 травня 2024 року, 16 грудня 2023 року, о 12 години 35 хвилин, ОСОБА_5 , прибув до приміщення магазину «Аврора-477», який належить ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА», що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська 111-Р, де в нього виник кримінально протиправний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу. Перебуваючи в приміщенні вказаного магазину, а саме біля вхідних дверей з правої сторони, побачив хутряні навушники, рожевого кольору, які перебували на стійці з головними уборами. Зазначені навушники, визначив об'єктом свого кримінального протиправного посягання.
Реалізуючи свій кримінально протиправний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, скориставшись відсутністю свідків, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, в період воєнного стану, ОСОБА_3 , взяв правою рукою навушники, після чого утримуючи їх при собі, пройшов до торгівельної зали магазину, де в подальшому о 12:36 сховав їх під куртку, яка була одягнута на ньому. Надалі ОСОБА_3 підійшов до стелажу з автомобільною хімією, де на полиці побачив поліроль для пластику та вінілу «Неріх» без запаху, об'ємом 200 мл., та засіб антискотч «Rector», які також визначив об'єктом свого кримінально-протиправного посягання. О 12:38, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, скориставшись відсутністю свідків, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, в період воєнного стану, ОСОБА_5 , взяв з полиці правою рукою поліроль, не повертаючи її на місце, взяв тією ж рукою антискотч. Не відходячи від стелажу, о 12:40 сховав поліроль та антискотч під куртку одягнуту на ньому. Надалі попрямував до стелажу з орг-технікою, на якому побачив накопичувач USB, T&G, об?ємом пам?яті 128 gb., який, також, визначив об'єктом свого кримінально-протиправного посягання. О 12:43, також усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, скориставшись відсутністю свідків, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, в період воєнного стану, ОСОБА_3 , бере правою рукою зі стелажу 2 упаковки з накопичувачами USB, залишивши одну упаковку у руках під телефоном, імітував повернення товару іншою упаковкою. В подальшому утримуючи при собі вище перераховане майно покинув приміщення магазину не розрахувавшись за нього, тим самим спричинив майнову шкоду ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» на загальну суму 520,00 грн., маючи можливість розпорядитись викраденим майно на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному та суду пояснив, що дійсно він, при вказаних у цьому вироку обставинах, у вказаному місці та у вказаний час викрав речі з магазину Аврора, якими розпорядився на власний розсуд.
Представник потерпілого ОСОБА_6 до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, при цьому зазначив, що будь-яких претензій матеріального характеру до обвинуваченого не має у зв'язку з повним відшкодуванням шкоди, просив призначити покарання ОСОБА_3 на розсуд суду, що не перешкоджає розгляду кримінального провадження у його відсутність.
Положеннями ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі зазначеної норми процесуального закону, повинен роз'яснити суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз'яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій (Постанова ККС ВС від 03.08.2023 у справі №281/181/21).
Оскільки обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, беручи до уваги, що прокурор та обвинувачений не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, судом установлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз'яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, заслухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються та вважає за необхідне обмежить дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 .
Так, суд, допитавши обвинуваченого, який визнав себе винним та добровільно повідомив суд про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, вислухавши виступи учасників судового провадження в дебатах та останнє слово обвинуваченого, доходить висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (краджіка), вчинена в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд, у відповідності до положень ст. 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належать до категорії тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, зокрема, що ОСОБА_3 раніше не судимий, визнав свою провину у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра.
До обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК, суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК, судом не встановлено.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 наголошено, що „окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину“ (абзац п'ятий підпункту 4.1); „правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям“ (абзац четвертий підпункту 4.2).
Суд враховує, що дії ОСОБА_3 отримали кваліфікацію як тяжкий злочин тільки за ознакою його вчинення «в умовах воєнного стану», при цьому обстановка в якій він вчинив злочин не характеризувалась, як така, що пов'язана з воєнним діями або він використав умови воєнного стану при його вчиненні (крадіжка з зруйнованих або залишених приміщень особами, які тікали від війни тощо). За умови відсутності воєнного або надзвичайного стану, його дії охоплювались би частиною 1 статті 185 КК України, що є кримінальним проступком.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. (Постанова ККС ВС від 05.10.2023 у справі №542/26/23).
Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб'єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об'єктивні дані про зміни в ціннісних пріоритетах та способі життя.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. (Постанова ККС ВС від 14.11.2022 у справі №640/3693/15-к).
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 10.02.2021 року у справі №643/13256/17 та від 27.04.2021 року у справі №520/16394/16-к.
Матеріали справи свідчать, що факт вчиненого злочину обвинувачений ОСОБА_3 визнав, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, у повному обсязі відшкодував завдані збитки. Жодні розшукові дії органом досудового розслідування у цій справі не вживалися.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, вмотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Суд зазначає, що з огляду на свої дискреційні повноваження, суд вправі призначити обвинуваченому покарання, більш м'яке, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, за наявності для цього відповідних підстав.
У даному випадку, як зазначалось вище, суд враховує наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та повне відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що його обтяжують, характер та обставини вчинення конкретного кримінального правопорушення, яке хоча і є умисним тяжким злочином, однак завдана шкода обвинуваченим відшкодована у повному обсязі, тобто суд враховує відсутність суспільно-небезпечних наслідків, посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , а саме, що останній всіляко надавав допомогу органу досудового розслідування, сприяв розкриттю кримінального правопорушення та усіх обставин, що мають значення для правильного розгляду кримінального провадження, що, у своїй сукупності, суд відносить до обставин, що істотно знижують ступінь суспільної небезпеки, а також суд додатково враховує й позицію потерпілого, який жодних претензій до обвинуваченого не має, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
За вказаних обставин, з огляду на принцип індивідуалізації та домірності (пропорційності) покарання, який полягає, зокрема у адекватності застосованого заходу примусу та скоєного діяння, суд доходить висновку, що в даному конкретному випадку до обвинуваченого ОСОБА_3 можливо застосувати положення ст. 69 КК та призначити йому більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд... при призначенні покарання у виді... позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд доходить висновку, що реальне відбуття обвинуваченим ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі буде непропорційним відносно вчиненого ним злочину, а мета покарання може бути досягнута без ізоляції його від суспільства, проте в умовах контролю за його поведінкою зі сторони державних органів.
Таким чином, суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, який не пов'язаний із застосування насильства, вказані вище дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання - повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_3 раніше засуджений вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК останнього звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Відповідно до правового висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №199/1496/17, особі, щодо якої було застосовано звільнення від покарання з іспитовим строком, і яка вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком, суд призначає остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК, а також має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням.
Відтак, оскільки кримінальне правопорушення за цим вироком обвинувачений ОСОБА_3 вчинив до постановлення вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року, у суду наявні матеріальні підстави для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_3 раніше засуджувався вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2024 за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень, що також є підставою для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК.
Вказаний штраф обвинувачений ОСОБА_3 сплатив у повному обсязі, що з урахуванням п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК вказує на те, що останній визнається таким, що не має судимості.
В той же час, відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові ККС ВС від 02.11.2022 у справі №234/17282/17, погашення судимості на підставі п. 21 ч. 1 ст. 89 КК не звільняє суд від обов'язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу та зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком.
В той же час, відповідно до правового висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного у постанові ОП ККС ВС від 01 квітня 2024 року у справі №183/6854/20, в разі, коли особа засуджується до покарання, яке належить відбувати реально, а за наступним вироком звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
За вказаних обставин, суд вважає, що до покарання, призначеного ОСОБА_3 вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2024 у виді штрафу, який останній має відбувати реально, не мають застосовуватись положення ч. 4 ст. 70 КК та вказаний вирок підлягає самостійному виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування залучався експерт для проведення судової товарознавчої експертизи №09-24, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 витрати на її проведення на користь держави.
Питання речових доказів у цьому кримінальному провадженні вирішуються в порядку ст. 100 КПК.
Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК та призначити йому покарання, з застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим покарання, призначеним вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року, остаточно визначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК, звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк в 1 рік.
На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК, покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2024, яким ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень виконувати самостійно.
На підстав ч. 2 ст. 124 КПК, стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта за проведення судової товарознавчої експертизи №09-24 від 25.01.2024 у розмірі 378,64 гривень.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Речові докази, яким визнано оптичний носій інформації, а саме СД-Р диск марки «VS» 700МВ/80 min 52x, залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.
Копії вироку вручити обвинуваченому ОСОБА_3 та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1