Справа № 204/12981/23
Провадження № 2/204/557/24
(заочне)
29 квітня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 із вимогами про стягнення боргу за договором позики (а. с. 1-2 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 17 серпня 2021 року до позивача звернувся ОСОБА_2 з проханням позичити йому грошові кошти у розмірі 80000 гривень. Враховуючи, що позивач добре знав відповідача і, на той час, в нього була така сума грошових коштів, він погодився позичити відповідачу необхідну йому суду у розмірі 80000 гривень, за умовами повернення йому у зазначеної суми до 01 лютого 2022 року. Саме на цих умовах вони і уклали усний договір позики. На підтвердження передачі грошових коштів за цим договором відповідач власноруч написав розписку і отримав грошові кошти. 20 вересня 2021 року відповідач знову звернувся до позивача з проханням позичити йому грошові кошти у розмірі 130000 гривень, в результаті чого позивач знову позичив відповідачу грошові кошти у сумі 130000 гривень за умовами повернення йому зазначеної суми до 01 червня 2022 року та, на підтвердження чого, відповідач власноруч написав розписку і отримав грошові кошти. Стверджує, що відповідач свої зобов'язання за вказаними договорами позики не виконав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернення грошових коштів, однак останній грошові кошти йому так і не повернув. Вказане змусило позивача звернутися до суду за захистом його порушених прав. Тому прохає суд, стягнути з відповідача суми заборгованості за договорами позики у сумі 210000 гривень, разом із витратами на оплату судового збору у сумі 2100 гривень.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 15 годину 21 листопада 2023 року (а. с. 18).
Позивач та її представник у судове засідання не з'явилися, останній надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 57), в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення в справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 52), причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 17 серпня 2021 року позивач надав відповідачу ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 80000 гривень, що підтверджується розпискою відповідача від 17 серпня 2021 року (а. с. 38). У вказаній розписці відповідач зобов'язався повернути позивачу борг у повному обсязі до 01 лютого 2022 року.
Взяті зобов'язання за вказаним договором позики відповідачем не виконано.
Пізніше, 20 вересня 2021 року позивач надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 130000 гривень, що підтверджується розпискою відповідача від 20 вересня 2021 року (а. с. 39). У вказаній розписці відповідач зобов'язався повернути позивачу борг у повному обсязі до 01 червня 2022 року.
Ці зобов'язання за вказаним договором позики відповідачем також не виконано.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Нормою ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, тобто передав відповідачу обумовлені суми грошових коштів, що підтверджується вищевказаними розписками ОСОБА_2 , в яких зазначено, що грошові кошти отримані ним у повному обсязі.
В свою чергу, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та не повернув суму позики в обумовлених у договорах розмірі та строк.
Таким чином, судом встановлено, що на теперішній час сума неповернутої відповідачем позики за вищевказаними договорами від 17 серпня 2021 року та 20 вересня 2021 року становить 210000 гривень.
Позивач зазначив, що відповідач ухиляється від повернення грошових коштів. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права та у вересня 2023 року реалізував своє право звернувшись до суду з даним позовом.
Приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Позивач уклав із відповідачем два договори позики - від 17 серпня 2021 року на суму 80000 гривень та від 20 вересня 2021 року на суму 130000 гривень. Позичальник умови договору належним чином не виконує. Внаслідок цього право позивача на повернення його власності - грошових коштів, у встановлені у договорах строки (за першим договором позики - до 01 лютого 2022 року та за другим договором позики - до 01 червня 2022 року), порушено, а тому підлягає захисту. Позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , реалізував це право, звернувшись до суду. З цих підстав позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договорами позики від 17 червня 2021 року та 20 вересня 2021 року в розмірі 210000 гривень є законними та обґрунтованими, а відтак суд дійшов переконливого висновку, що вказані вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір, у разі задоволення позову, покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 17 серпня 2021 року у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень та за договором позики від 20 вересня 2021 року у розмірі 130000 (сто тридцять тисяч) гривень, а разом 210000 (двісті десять тисяч) гривень.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2100 (дві тисячі сто) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання, або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна