Справа № 204/15893/23
Провадження № 2/204/1191/24
25 квітня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
04 грудня 2023 року КП «Теплоенерго» ДМР звернулося до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 із вимогою про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії (а. с. 1-4).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за державною програмою забезпечення населення послугами теплопостачання, протягом опалювальних періодів з листопада 2019 року по 2022 рік КП «Теплоенерго» ДМР надавало теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 6450 від 06 жовтня 2022 року зареєстрованими користувачами є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Зазначено, що відсутність договору само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати комунальних послуг. Відповідачка, на підставі відкритого особистого рахунку № 15-601226, повинна була сплачувати за надані послуги щомісячно. Однак, оплата за ці послуги відповідачкою не здійснювалася належним чином, у зв'язку з чим, станом на 01 жовтня 2022 року, за період з 01 листопада 2019 року по 01 жовтня 2022 року, за нею рахується заборгованість у сумі 13477 гривень 07 копійок. Вказану заборгованість було реструктуризовано шляхом укладання зі відповідачкою відповідного договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання № 237/2022р./Ц.О.А. строком на 12 місяців. Однак, відповідачкою порушено умови вказаного договору. Натомість, п. 3 цього договору передбачено, що уразі порушення споживачем умов даного договору, підприємство має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку. Таким чином, станом на 01 вересня 2023 року за відповідачкою рахується заборгованість за надані послуги теплопостачання у розмірі 14159 гривень 34 копійки, яка складається з: суми заборгованості за договором реструктуризації - 11263 гривні 72 копійки, інфляційних збитків - 2113 гривень 33 копійки, 3 % річних від суми боргу - 782 гривні 29 копійок, яку позивач прохає суд стягнути з відповідачки разом із судовими витратами по справі у сумі 2684 гривні.
Ухвалою суду від 08 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 22).
127 грудня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08 грудня 2023 року, позивачем усунуто (а. с. 27-31).
Ухвалою суду від 02 лютого 2024 року у справі відкрито спрощено позовне провадження із викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 30 хвилин 18 березня 2023 року (а. с. 33), копія якої надіслана учасниками справи 02 лютого 2024 року за вихідним № 3151/24-вих/2/204/1191/24 (а. с. 34).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 40), в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити, не заперечував проти винесення заочного рішення у справі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (а. с. 48), в якій зазначила про часткове погашення суми заборгованості, на підтвердження чого надала відповідні квитанції (а. с. 49-54).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідачка є співвласницею квартири АДРЕСА_2 (а. с. 6).
КП «Теплоенерго» ДМР є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення та гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів (а. с. 14-18).
КП «Теплоенерго» ДМР надає послуги з централізованого опалення, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим, відповідачці відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 (а. с. 9).
06 жовтня 2022 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір № 237/2022р./Ц.О.А. реструктуризації заборгованості за послуги центрального опалення та гарячого водопостачання (а. с. 7).
Відповідно до вимог п. 1.1 та 1.2 вказаного договору відповідачка взяла на себе відповідальність сплатити відповідно до графіку здійснення платежів заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 01 жовтня 2022 року у сумі 13477 гривень 07 копійок (а. с. 7).
З графіку здійснення платежів (а. с. 8) вбачається, що відповідачка повинна була сплачувати щомісячно з жовтня 2022 року по вересень 2023 року включно платежі по 1123 гривні 09 копійок.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Нормою ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Нормами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Приписами ст. 549 ЦК України визначено поняття неустойки. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нормами ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Крім того, вимогами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У статті 67 Житлового кодексу Української РСР закріплено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначено, що споживач зобов'язаний вносити щомісячну плату за надані послуги згідно встановлених тарифів.
Відповідно до вимог п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачкою не спростовано того, що сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надавав відповідачці послуги з теплопостачання, а відповідачка була зобов'язана сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.
Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості, за період з листопада 2019 року та станом на 01 вересня 2023 року за відповідачкою рахується заборгованість по оплаті послуг теплопостачання у розмірі 14159 гривень 34 копійки, яка складається з: суми заборгованості за договором реструктуризації - 11263 гривні 72 копійки, інфляційних збитків - 2113 гривень 33 копійки, 3 % річних від суми боргу - 782 гривні 29 копійок.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено право позивача на отримання плати за послуги з теплопостачання.
Відповідачкою надано суду квитанції з оплати теплопостачання, однак судом вони не приймаються до уваги, оскільки позивач прохає стягнути з неї заборгованість за період з листопада 2019 року та станом на 01 вересня 2023 року, а надані нею квитанції №№ 9332-2428-7228-9371 на суму 363 гривні 72 копійки, 9332-2428-7385-9773 на суму 900 гривень, 9335-5678-6712-8340 на суму 1000 гривень, 9338-7780-0507-7528 на суму 1000 гривень стосуються періоду з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, а квитанції №№ 9283-8828-5308-7949 на суму 1123 гривень 08 копійок та 9286-7741-0513-8208 на суму 1120 гривень 58 копійок за період з вересня по жовтень 2022 року позивачем обраховані в рахунку заборгованості.
Отже, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по оплаті послуг з теплопостачання у розмірі 14159 гривень 34 копійки, яка складається з: суми заборгованості за договором реструктуризації - 11263 гривні 72 копійки, інфляційних збитків - 2113 гривень 33 копійки, 3 % річних від суми боргу - 782 гривні 29 копійок.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачку, а тому з останньої на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2684 гривень.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 280-288, 354-355 ЦПК України, -
Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 29; ЄДРПОУ 32688148) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг з теплопостачання у розмірі у розмірі 14159 (чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) гривень 34 (тридцять чотири) копійки, яка складається з: суми заборгованості за договором реструктуризації - 11263 (одинадцять тисяч двісті шістдесят три) гривні 72 (сімдесят дві) копійки, інфляційних збитків - 2113 (дві тисячі сто тридцять три) гривні 33 (тридцять три) копійки, 3 % річних від суми боргу - 782 (сімсот вісімдесят дві) гривні 29 (двадцять дев'ять) копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради сплачений судовий збір у сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи, його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи, його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна