Справа № 204/12287/23
Провадження № 2/204/434/24
(заочне)
22 квітня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
21 серпня 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій прохає в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNUHGA0000000009 від 15 квітня 2008 року, в розмірі 155146,67 доларів США, звернути стягнення на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах й виселити відповідачів та інших осіб, які в ньому зареєстровані та/або проживають (а. с. 2-5).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідно до умов укладеного договору № DNUHGA0000000009 від 15 квітня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 76500,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 квітня 2023 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка, станом на 20 жовтня 2022 року, має заборгованість - 503195,51 доларів США, яка складається з наступного: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 348048,84 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, з яких позивач прохає суд стягнути частину, у сумі 155146,67 доларів США, яка складається з: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним, договором АТ «КБ «Приватбанк» і відповідачі уклали договір іпотеки, за яким останні надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачам на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 505000 грн.
Ухвалою суду від 25 серпня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 годину 40 хвилин 02 жовтня 2023 року (а. с. 40), копія якої надіслана учасникам справи 25 серпня 2023 року за вихідним № 25842/23-вих/2/204/3276/23 (а. с. 41).
Ухвалою суду від 22 січня 2024 року у справі закрито підготовче провадження, розгляд справи призначено по суті (а. с. 60).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про проведення засідання без аудіо/відеофіксації (а. с. 70), в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 68-69), про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір за № DNUHGA0000000009, за яким вона отримала кредит у сумі 76500 доларів США (а. с. 11-13).
Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язалася здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами, відповідно до графіку (а. с. 14-15) у розмірі 849,72 доларів США, в період з 21 по 28 число кожного місяця та відповідним чином сплачувати відсотки за його користування.
Крім того, 23 березня 2007 року між банком та відповідачами, було укладено договір іпотеки № DNU0GK70470167 (а. с. 17-19 та на звороті) та 16 квітня 2008 року додаткову угоду № 1 (а. с. 20 та на звороті) в забезпечення виконання зобов'язань відповідачів. У забезпечення виконання позичальниками зобов'язання відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
З розрахунку заборгованості вбачається, що за ОСОБА_1 станом на 20 жовтня 2022 року рахується заборгованість у сумі 503195,51 доларів США, яка складається з наступного: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 348048,84 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, з яких позивач прохає суд стягнути частину, у сумі 155146,67 доларів США, яка складається з: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до умов іпотечного договору та приписів ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодавець має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, невиконання зобов'язань відповідачами по кредитному договору по поверненню заборгованості, дає право банку задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з цим, суд зазначає, що недотримання правил про повідомлення боржника та іпотекодавця про заборгованість (ст. 35 Закону України «Про іпотеку») перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, але не перешкоджає реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, про що зробив висновок Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15(провадження 61-10125св21).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
З огляду на викладене, враховуючи те, що 15 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір за № DNUHGA0000000009, за яким остання отримала кредит у сумі 76500 доларів США, при цьому, 23 березня 2007 року між позивачем та відповідачами було укладеного договір іпотеки № DNU0GK70470167 та 16 квітня 2008 року додаткову угоду № 1 до договору іпотеки, в забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору, зобов'язання за яким відповідачкою не виконано, що в свою чергу дає право банку задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зважаючи на те, що відповідачами відзиву на позов та будь-яких доказів, що спростовують обставини, на які посилається банк, суду не надано, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а отже в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом з цим, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року з 05 години 30 хвилин того ж дня у зв'язку з військовою агресією російської федерації введений воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє до тепер.
Відповідно до вимог Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
З огляду на викладене, враховуючи, що на момент ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду в цій частині зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Отже, згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.
Щодо позовних вимог про виселення суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Згідно з вимогами ст. 40 Закону України «Про іпотеку» - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.
Таким чином, чинне житлове законодавство чітко передбачає порядок виселення, в даному випадку, мешканців іпотечного житла, відповідно до вимог ст. 109 ЖК УРСР.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-317цс18.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається із договору іпотеки № DNU0GК70470167 від 23 березня 2007 року право власності, на 59/100 спірного домоволодіння належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2006 року, а 41/100 - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2007 року.
Отже, спірне домоволодіння придбане не за рахунок кредитних коштів, а отже, відповідачам, яких виселяють, одночасно повинно бути надано інше постійне жиле приміщення, про яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Тому, в разі відсутності такого житла, у зв'язку із неможливістю органів місцевого самоврядування та державної влади надати відповідачам житло, суд відмовляє у такому виселенні.
Більш того, суд зазначає, що позивач просить виселити окрім відповідачів, ще й інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у домоволодіння, проте не конкретизує яких саме осіб та не надає жодних доказів на підтвердження того, що відповідачі, а також інші особи проживають та/або є зареєстрованими в спірному домоволодінні.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів для виселення відповідачів в порядку ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку», суд доходить висновку, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNUHGA0000000009 від 15 квітня 2008 року, в розмірі 155146,67 доларів США, яка складається з: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 42541 гривня 22 копійки, з кожного, за задоволено вимогу майнового характеру, виходячи із розрахунку (87766,42-2684)/2.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про звернення стягнення та виселення - задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет іпотеки домоволодіння за адресою: яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNUHGA0000000009 від 15 квітня 2008 року, в розмірі 155146,67 доларів США, яка складається з: 70599,44 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 78530,16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6017,07 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у сумі 42541 (сорок дві тисячі п'ятсот сорок одна) гривня 22 (двадцять дві) копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у сумі 42541 (сорок дві тисячі п'ятсот сорок одна) гривня 22 (двадцять дві) копійки.
Зупинити виконання цього рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідачів протягом двадцяти днів зо дня отримання ними копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна