Справа № 204/3218/24
Провадження № 1-кс/204/911/24
16 квітня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні засіданні, в м.Дніпро, скаргу захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 щодо неповернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №1202240000000485,-
встановив:
До суду надійшла скарга захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 щодо неповернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №1202240000000485. В обґрунтування скарги зазначено, що Слідчий відділ Відділення поліції № 6 Дніпровського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202240000000485 від 16.09.2022. Згідно з договором № 01/04-2024 від 01.04.2024 про надання правничої допомоги, мене уповноважено представляти інтереси ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 березня 2024 року, в межах кримінального провадження № 1202240000000485 від 16.09.2022, на підставі ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 (справа № 204/3050/24, провадження 1-кс/204/858/24), за клопотанням слідчого ОСОБА_5 було проведено обшук квартири АДРЕСА_1 , яка є приватною власністю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами вказаного обшуку, окрім іншого, було вилучено особистий мобільний телефон ОСОБА_4 «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 ».Вважає, що вищевказаний мобільний телефон із сім-карткою було вилучено безпідставно, він є тимчасово вилученим майном і підлягає негайному поверненню власниці ( ОСОБА_4 ).Так, згідно з ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 (справа № 204/3050/24, провадження 1-кс/204/858/24), на підставі якої було проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_4 (за адресою: АДРЕСА_2 ), фігурантом кримінального провадження № 1202240000000485 від 16.09.2022 є колишній чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який начебто на теперішній час проживає за вказаною адресою. Проте це не відповідає дійсності, так як квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 тривалий час (з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_4 ) не проживає в указаній квартирі. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано 18 листопада 2023 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 18.11.2023 серії НОМЕР_2 , виданим Новомосковським відділом реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).По-друге, згідно з іншою ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 (справа № 204/3045/24, провадження 1-кс/204/862/24), на підставі якої було проведено обшук в квартирі яка також на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що ОСОБА_6 мешкає саме в цій квартирі.По-третє, слідчий не мав жодних підстав для вилучення особистого телефону ОСОБА_4 , так як це не відповідало меті обшуку, за дозволом на вчинення якого слідчий звернувся до слідчого судді та обсягу відповідного дозволу слідчого судді.Так, слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з метою виявлення та вилучення розписок, чорнових записів. блокнотів, щоденників, особистих записників, комп'ютерної техніки, мобільних телефонів, ноутбуків, накопичувачів флеш пам'яті, жорстких дисків, переносних носіїв інформації та документів, в яких можуть міститися відомості щодо заволодіння коштами потерпілих, грошових коштів у національній та іноземній валюті, здобутих злочинним шляхом. При цьому відсутні жодні підтвердження того, що в особистому телефоні ОСОБА_4 можуть міститися відомості щодо заволодіння коштами потерпілих, грошових коштів у національній та іноземній валюті, здобутих злочинним шляхом.В протоколі обшуку зазначено, що ОСОБА_4 самостійно надала свій власний мобільний телефон. Це відповідає дійсності.Проте не відповідає дійсності те, що зазначений телефон був у заблокованому стані.Насправді ОСОБА_4 надала свій телефон для огляду слідчому та працівникам оперативного підрозділу, щоб вони переконались, що в телефоні не міститься жодних відомостей, відшукання яких було метою обшуку.Так як, згідно з протоколом обшуку, проводилась відео фіксація обшуку, переконатись в моїх словах можливо щляхом перегляду відеозапису ходу обшуку.Таким чином, враховуючи те, що особистий мобільний телефон ОСОБА_4 «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 не відноситься до предметів, які вилучені законом з обігу, не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку (так як відсутні відомості про те, що в особистому телефоні ОСОБА_4 можуть міститися відомості щодо заволодіння коштами потерпілих, грошових коштів у національній та іноземній валюті, здобутих злочинним шляхом), він вважається тимчасово вилученим майном.Всупереч вимогам КПК України, вилучене майно ОСОБА_4 упродовж допустимого строку не повернуто. Враховуючи викладене, просили зобов'язати уповноважених осіб слідчого відділу Відділення поліції № 6 Дніпровського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області та/або інших уповноважених осіб у кримінальному провадженні № 1202240000000485 від 16.09.2022 негайно повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучений у неї під час обшуку, проведеного 30.03.2024 в межах кримінального провадження № 1202240000000485 від 16.09.2022, на підставі ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 (провадження 1-кс/204/858/24), особистий мобільний телефон ОСОБА_4 «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 ».
В судове засідання адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , надав заяву про розгляд скарги без його участі, просив скаргу задовольнити в повному обсязі, повернувши майно ОСОБА_4 .
Прокурор в судове засідання надав заяву про розгляд скарги без його участі, зазначивши, що не заперечує проти повернення власнику ОСОБА_4 вилученого під час обшуку вказаного у скарзі майна.
Дослідивши скаргу, ознайомившись із заявами захисника, прокурора, приходжу до наступного.
Згідно частин 1, 2 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
В частині 5 статті 236 КПК України зазначено, що обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження.
Частиною 7 ст. 236 КПК України, передбачено, що при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Таким чином, тимчасово вилученим майном під час обшуку є речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.
Згідно ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
В статті 169 КПК України зазначено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу;4) у разі скасування арешту;5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У розумінні Європейського суду з прав людини термін «майно» має автономне тлумачення. У науково-методичному посібнику «Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя», який було підготовлено ОБСЄ, зазначено, що до поняття «майно» ЄСПЛ відносить, в тому числі: - прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства («Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р.); - майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.); - приватні власні інтереси, визнані відповідно до національного права (справа «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), рішення [GC] від 5 січня 2000 р., заява № 33202/96); - «гудвіл» (goodwill) - накопичені нематеріальні активи підприємства, що включають її найменування, репутацію, ділові зв'язки (в тому числі клієнтуру), товарні знаки та ін.; власність «фірми» (Ван Марле та інші проти Нідерландів» (Van Marle and Others), заяви № 8543/79, 8674/79, 8675/79 та 8685/79, рішення від 3 червня 1986 р.; - інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (cправа «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року, серія A, № 159). Так, стаття 1 Першого протоколу має свою власну структуру: «…ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій. Перед тим як з'ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм..» (рішення «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р.) Тобто, ст. 1 Першого протоколу гарантує особі мирне володіння майном, однак її право може бути обмежено з боку держави на певних умовах, передбачених законом, та лише у суспільних інтересах. Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном): У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. У свою чергу Суд зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Щодо дотримання державою «справедливого балансу» при втручанні у право на мирне володіння майном , суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та з дотриманням «справедливого балансу». У рішенні «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: «…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…» У справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» від 28 липня 1999 року Суд вказав, що Перший протокол, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав та свобод особи. У рішенні «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року Суд вказав, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу. Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати «справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Однак якому же критерію повинно відповідати втручання держави у право на мирне володіння майном для дотримання «справедливого балансу»? У рішенні «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року Суд визнав порушення «справедливого балансу», оскільки закон, окрім іншого, не встановлював жодної компенсації за вилучене майно та у заявників була відсутня можливість захисту своїх прав. Тобто можно прийти до висновку, що у разі відсутності розумної компенсації особі за втручання держави у право мирно володіти своїм майном, порушується «справедливий баланс» та є порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Втручанням для задоволення «суспільного інтересу» можливо розглядати як у цивільному так й у кримінальному аспекті. У цивільному аспекті втручання можливо для забезпечення позовів по цивільній/ господарській справі, втручання для скорочення державного боргу (рішення Фабіан проти Угорщини від 15 грудня 2015 року). У кримінальному аспекті втручання у право особи на мирне володіння майном здійснюється у формі вилучення та накладення арешту на майно як речовий доказ у кримінальному провадженні для належного розгляду кримінальної справи (рішення «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року), вилучення та накладення арешту для забезпечення цивільного позову (цивільних вимог потерпілого) у кримінальному провадженні (справа «Боржонов проти Російської Федерації» від 22 січня 2009 року). Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю. У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв'язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Схожої правової позиції дійшов ЄСПЛ у справі «LYSAK проти Польщі», заява № 1631/16. Так, заявник у справі скаржився на те, що вилучення його товару з метою кримінального провадження проти нього було невиправданим і що цей захід тривав непотрібно довго, що суперечить ст.1 Протоколу № 1. Вилучення мало далекосяжні негативні наслідки для нього, оскільки йому довелося припинити свою основну комерційну діяльність. ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання було сумісним зі ст.1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, відповідати загальним інтересам і бути пропорційним, тобто воно повинно знайти «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу спільноти і вимогами захисту основних прав особистості. Національні суди не оцінили всіх відповідних обставин справи заявника та не достатньо врахували можливість вжиття менш нав'язливих заходів щодо майна заявника. Як наслідок, утримання майна заявника протягом шести років становило індивідуальний та надмірний тягар для заявника, порушуючи «справедливий баланс», який слід дотримуватися між захистом права на мирне володіння майном та вимогами загальний інтерес. Отже, мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції.
У відповідності до усталеної практики Європейського суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства на відповідність принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Крім того, відповідно до п. 11 листа Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №225-558/0/4-13 від 05.04.2013 року «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження», в ухвалі про задоволення клопотання щодо застосування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен зазначити строк її (ухвали) дії, враховуючи, що: 1) для запобіжних заходів, арешту майна цей строк є пропорційним строку досудового розслідування - два місяці. Сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу забезпечення та поновлення прав і свобод особи, щодо якої він застосовувався або інтересів якої стосувався.
Усталена практика Європейського суду наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (Рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (заява № 31107/95, П.58 ЕСНК 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (Рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994 року (п.42) та Рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007 року (пп.49-62). Також Суд нагадав, що будь-яке втручання державного органу на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу; необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (пп. 69, 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» від 23.09.1982 року. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовується та метою, яку прагнуть досягти (п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, слідчий відділ Відділення поліції № 6 Дніпровського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202240000000485 від 16.09.2022 року. 30 березня 2024 року, в межах кримінального провадження № 1202240000000485, на підставі ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2024 року, було проведено обшук квартири АДРЕСА_1 , яка є приватною власністю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами вказаного обшуку, окрім іншого, було вилучено мобільний телефон «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 », який належить ОСОБА_4 . Згідно наданої заяви прокурора, він не заперечує проти повернення вказаного майна власнику ОСОБА_4 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що продовження безпідставного утримання, вилученого під час проведення обшуку 30.03.2024 року у кримінальному провадженні № 1202240000000485 майна, а саме: мобільного телефону «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 », який належить ОСОБА_4 - є порушенням ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції. Враховуючи викладене, суд вважає, що скаргу захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 щодо неповернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №1202240000000485 слід задовольнити, зобов'язавши уповноважених осіб слідчого відділу Відділення поліції № 6 Дніпровського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області та/або інших уповноважених осіб у кримінальному провадженні №1202240000000485 від 16.09.2022 року, повернути ОСОБА_4 мобільний телефон «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 », вилучений під час проведення обшуку 30 березня 2024 року в рамках кримінального провадження №1202240000000485.
Керуючись ст. ст. 110, 131, 132, 167, 169, 170-175, 309, 369-372 КПК України,-
постановив:
Скаргу захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 щодо неповернення майна, вилученого під час проведення обшуку в рамках кримінального провадження №1202240000000485- задовольнити.
Зобов'язати уповноважених осіб слідчого відділу Відділення поліції № 6 Дніпровського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області та/або інших уповноважених осіб у кримінальному провадженні №1202240000000485 від 16.09.2022 року, повернути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобільний телефон «iPhone 14 pro» у чохлі чорного кольору, з сім-карткою з логотипом «Київстар» з маркуванням « НОМЕР_1 », вилучений під час проведення обшуку 30 березня 2024 року в рамках кримінального провадження №1202240000000485.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1