Справа № 1992846/24
Провадження № 2-н/202/237/2024
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
14 травня 2024 року м. Дніпро
Суддя Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Марченко Н.Ю., ознайомившись із заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські електричні мережі» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію, -
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські електричні мережі» звернулося до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська з заявою, в якій просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2024 року зазначену справу на підставі частини 8 статті 165 ЦПК України було передано за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
При переданні справи про видачу судового наказу за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська суд виходив із того, що згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання боржника знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , тобто в Індустріальному районі міста Дніпра.
Ознайомившись із заявою про видачу судового наказу та доданими до неї матеріалами, суд приходить до висновку, що підстави для видачі судового наказу цим судом відсутні з огляду на наступне:
Згідно з частиною 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Вжите у цій статті словосполучення «за загальними правилами підсудності» треба розуміти як право заявника у випадках, визначених цим Кодексом, звернутися до суду із заявою із застосуванням правил статей 27, 28 та 30 ЦПК України, оскільки «загальні правила підсудності» не варто ототожнювати із «загальною підсудністю», що визначена у статті 27 ЦПК України.
Так, територіальна юрисдикція (підсудність) цивільних справ визначена в параграфі 3 глави 2 ЦПК України та поділяється на: загальну (за зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача) (стаття 27 ЦПК України), альтернативну - за вибором позивача (стаття 28 ЦПК України), виключну (стаття 30 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно частини 8 статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 16 статті 28 ЦПК України).
Отже, загальна підсудність застосовуються до всіх справ за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.
Статтею 30 ЦПК України для окремих видів позовів встановлено виключну підсудність.
Зокрема, відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
За положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
З цього слідує, що правовідносини щодо надання та оплати житлово-комунальних послуг пов'язані з приміщеннями та будинками, для забезпечення умов проживання чи перебування в яких такі послуги надаються.
В постанові від 16.02.2021 року по справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Великою Палатою Верховного Суду відзначено, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно необов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України».
Крім того, Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 638/1988/17 також було викладено позицію, згідно з якою позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред?являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Аналіз наведених норм та судової практики свідчить, що заяви (позови) про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна мають пред'являтися за місцем знаходження цього майна за правилами виключної підсудності.
Суд звертає увагу, що предметом заяви про видачу судового наказу є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Правовідносини між сторонами стосуються постачання та споживання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак між сторонами наявний спір із приводу утримання відповідачем нерухомого майна, яке розташоване в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра.
В даному випадку зареєстроване місце проживання боржника хоча й знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Тому підстави для видачі судового наказу Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська відсутні.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 165 ЦПК України суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Тобто подання заяви з порушенням правил підсудності є підставою для відмови у видачі судового наказу.
В свою чергу, норми частини 8 статті 165 ЦПК України щодо можливості передачі заяви про видачу судового наказу за підсудністю до іншого суду стосуються заяв, боржниками за якими є юридичної особи або фізичної особи-підприємці.
У вказаній заяві боржником зазначена фізична особа. Заява не містить даних про наявність у останньої статуту фізичної особи-підприємця.
Водночас, ураховуючи, що стягувачем заява про видачу судового наказу була подана до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська з дотриманням правил підсудності, суд приходить до висновку, що відмова у видачі судового наказу з підстав непідсудності заяви Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська не відповідатиме положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою гарантовано доступ до суду.
За таких обставин суд вважає, що дану справу необхідно передати за виключною підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
При цьому суд наголошує на відсутності спору між судами про підсудність, оскільки справа була направлена до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська для розгляду за зареєстрованим місцем проживання боржника, в той час як під час вирішення питання про видачу судового наказу з'ясовано, що предметом заяви є стягнення заборгованості за спожитий природний газ, яка утворилася не за адресою: АДРЕСА_2 , а за адресою: АДРЕСА_1 , що в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра.
Керуючись ст. ст. 30, 31, 165 ЦПК України, суд
Цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські електричні мережі» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію передати за виключною підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія Марченко