202/5687/24
1-кп/202/1401/2024
13 травня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючої - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро кримінальне провадження № 12024052420000101 від 05.03.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Лимані Донецької області, українця, громадянина України, не одруженого, який має середньо-технічну освіту, не працевлаштованого, раніше судимого 19.04.2023 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 309, 75, 76 КК України до обмеження волі строком на один рік з іспитовим строком один рік, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_3
Обвинувачений ОСОБА_3 10 липня 2022 року у невстановлений час, достовірно знаючи, про введення воєнного стану на території України, затвердженого Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який у подальшому неодноразово було продовжено, зокрема останній раз Указом Президента України від 06.02.2024 №10456 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто до 13.05.2024 включно, шляхом вільного доступу, зайшов до приміщення спорт-залу Лиманського Ліцею №3 Лиманської міської ради Донецької області, розташованого за адресою: Донецька область, м. Лиман, вул. Петропавлівська, б. 72, де побачив тенісний стіл фірми GSI-sport Athletic Light, після чого у останнього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення зазначеного майна, що належить управлінню освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи її настання, розуміючи, що на усій території України введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з метою власного незаконного збагачення, переконавшись, що за його протиправними діями ніхто не спостерігає, і вони є таємними для оточуючих, в той же день та час, ОСОБА_3 повернувся до свого домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де, взявши будівельну тачку, повернувся до будівлі спорт-залу Лиманського Ліцею №3 Лиманської міської ради, розташованого за вищевказаною адресою, за допомогою якої таємно викрав тенісний стіл фірми GSI-sport Athletic Light, вартістю 5 893 гривні 34 копійки, чим спричинив управлінню освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області матеріальну шкоду.
Після цього ОСОБА_3 разом із викраденим майном залишив місце вчинення злочину, в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
У подальшому, 04 березня 2024 року приблизно о 23 годин 30 хвилин ОСОБА_3 прийшов до домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зустрівся з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де останні почали проводите своє дозвілля.
05.03.2024 приблизно о 00 годин 30 хвилин неподалік від будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 побачив, як на землі лежить мобільний телефон Xiaomi Redmi Note 10, що належить ОСОБА_5 , про що ОСОБА_3 достовірно знав, після чого у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи в умовах воєнного стану, який введено на всій території України відповідно до Указу Президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 №2102-IX, в України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дію якого неодноразово продовжено, зокрема останній раз Указом Президента України від 06.02.2024 № 10456 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб (тобто до 13.05.2024 включно), переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи протиправність і соціально-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, в зазначені день та час, ОСОБА_3 з корисливих мотивів повторно викрав чуже майно, що належить ОСОБА_5 , а саме мобільний телефон Xiaomi Redmi Note 10, вартістю 3 923 гривень 74 копійки, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду.
Після цього ОСОБА_3 разом із викраденим майном залишив місце вчинення злочину, в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином дії обвинуваченого ОСОБА_3 виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаному з проникненням у інше приміщення, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
У судовому засіданні при допиті обвинуваченого, ОСОБА_3 свою провину визнав повністю, у скоєному щиро покаявся та пояснив суду, що він достовірно розуміючи про введення воєнного стану у державі, 10 липня 2022 року побачив пожежу у Ліцеї №3 Лиманської міської ради Донецької області, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зайшов до спортивного залу, де побачив тенісний стіл, який у подальшому погрузив на будівельну тачку, на якій його вивіз та у подальшому розпорядився ним на власний розсуд.
04 березня 2024 року ОСОБА_3 знаходився в гостях у свого знайомого ОСОБА_5 , з яким розпивали алкогольні напої, за адресою: АДРЕСА_1 та побачив, що мобільний телефон ОСОБА_5 Xiaomi Redmi Note 10 лежить на землі, який підняв і достовірно усвідомлюючи, що зазначений телефон належить ОСОБА_5 , сховав в кишеню, в подальшому розпорядився телефоном на власний розсуд.
Від потерпілого ОСОБА_5 та представника потерпілого ОСОБА_7 надійшли заяви про розгляд кримінального провадження без їх участі.
Прокурором, після роз'яснення обвинуваченому ОСОБА_3 наслідків застосування частини 3 статті 349 КПК України, заявлено клопотання проведення розгляду кримінального провадження у порядку передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні наполягав на проведені судового розгляду у порядку передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, оскільки він визнає свою вину та бажає давати покази.
В зв'язку із чим, прокурор просив суд обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням документів, які характеризують особу обвинуваченого, а також з метою вирішення питання про долю речових доказів дослідити розписки представника потерпілого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_5 , після чого вирішити клопотання та доповнення до судового розгляду та переходити до судових дебатів.
Частина 3 статті 349 КПК України передбачає, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою сторін судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінальних правопорушень, враховуючи те, що й обвинувачений ОСОБА_3 не оспорює обставини справи і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку сторін судового провадження та роз'яснивши їм положення частини 3 статті 349 КПК України, наслідки її застосування, та те, що покази обвинуваченого ОСОБА_3 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, суд вважає, при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню обмежитися допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, визначивши відповідно до частини 3 статті 349 КПК України недоцільним дослідженням доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Так, покази обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ним не оспорюються.
Суд вважає, що наведеними доказами, відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, у своїй сукупності у повному обсязі, доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 та його умисні дії вірно кваліфіковані органом досудового розслідування, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаному з проникненням у інше приміщення, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Згідно з частиною 1, 2 статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 виду та розміру покарання, суд приймає до уваги, що відповідно до статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже ці дані підлягають обов'язковому врахуванню. Крім того, під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
У відповідності до статті 66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.
Суд, також враховує характер і ступень тяжкості злочину, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який неодружений, дітей на утриманні не має, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його відношення до скоєного, щире каяття, та вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 неможливо без ізоляції від суспільства.
Розглядаючи питання про від та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше судимий, а саме засуджений 19 квітня 2023 року Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська за ч. 1 ст. 309, 75, 76 КК України до одного року обмеження волі з іспитовим строком один рік, вчинив злочин, який відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином, в період іспитового строку, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідним призначити йому покарання за правилами ч.1 ст. 71 КК України.
На момент ухвалення даного вироку у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід не обирався.
Прокурор ОСОБА_8 під час судових дебатів клопотала про застосування до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду. Клопотання мотивоване існуванням ризиків переховування від суду і необхідністю забезпечення законного ув'язнення ОСОБА_3 після його засудження судом.
Відповідно до абз. 8 п. 2) ч. 3 та абз. 13) п. 2) ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений або засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: (1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; (3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; (4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; (5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Статтею 178 КПК України передбачено перелік обставин, що враховуються при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу.
Вирішуючи питання можливості обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу під час ухвалення вироку, суд виходить з наступного.
У п.п. 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425 11. ЄСПЛ чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція).
Так, суд зазначив, що попереднє ув'язнення в розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.
Також ЄСПЛ вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом у розумінні п.п. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим, ЄСПЛ дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), п. 9.
Обвинувачений ОСОБА_3 , неодружений, не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований та не займається суспільно- корисною працею.
Суд вважає, що на цей час у відношенні ОСОБА_3 існують ризики, передбачені п.п 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема, оскільки ОСОБА_3 призначається покарання у виді позбавлення волі, яке визначено відбувати реально, останній, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 знаходиться у м. Лимані Донецької області, у зв'язку з чим обвинувачений, перебуваючи на свободі, може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом не з'явлення для відбуття покарання у виді позбавлення волі за вироком суду. Тобто є підтвердженим ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, стабільного заробітку не має,тому є підтвердженим ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, на цей час існують ризики переховування ОСОБА_3 від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти зазначеним ризикам та не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого до набрання вироком законної сили.
Тому з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , останньому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. У зв'язку з цим обвинуваченого ОСОБА_3 слід затримати негайно.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_3 покарання у виді п'яти років позбавлення волі частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2023 року, яким ОСОБА_3 призначено покарання у виді одного року обмеження волі, що, відповідно до ч. 1 ст. 72 КК України, виходячи із співвідношення, одному дню позбавлення волі відповідають двом дням обмеження волі, становить шість місяців позбавлення волі, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років одного місяця позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обвинуваченого ОСОБА_3 затримати негайно.
Строк відбуття покарання рахувати з дня проголошення вироку у вказаному кримінальному провадженні відповідно до вимог ч.4 ст. 374 КПК України, а саме з 13 травня 2024 року.
Речовий доказ - картонну коробку з-під мобільного телефону Redmi Note 10, що знаходиться на відповідальному зберіганні у потерпілого ОСОБА_5 , - залишити ОСОБА_5 , як власнику.
Речовий доказ - тенісний стіл зеленого кольору, що знаходиться на відповідальному зберіганні у представника потерпілого ОСОБА_7 , - повернути власнику.
Вирок суду може бути оскаржений до судової палати з кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок, у той же строк з дня вручення копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуюча: ОСОБА_1