Справа № 234/14601/21
Провадження № 2/202/610/2024
Іменем України
14 травня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Мачуського О.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном,-
26 жовтня 2021 року адвокат Луньов В.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстрований також відповідач. Він є батьком спільної з позивачем дитини, а тому на його прохання позивач зареєструвала його тимчасово у своїй квартирі. Відповідач обіцяв самостійно знятись з реєстрації в належній позивачу квартирі коли найде житло, однак до теперішнього часу цього так і не зробив. Відповідач у квартирі не проживає, його особистих речей там немає, в утриманні житла участі не бере. Реєстрація сторонньої людини у квартирі позивача перешкоджає їй продати квартиру.
Враховуючи зазначене, позивач просить: усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2021 року відкрито провадження по справі. Судове засідання по справі було відкладено на 14 березня 2022 року.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Розпорядженням Верховного Суду № 8/0/9-22 від 15.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)», відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ з Краматорського міського суду Донецької області на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 747/0/15/23 від 25.07.2023 року "Про зміну територіальної підсудності судових справ Краматорського міського суду Донецької області" було змінено з 7 серпня 2023 року територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області шляхом її передачі до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська продовжує розгляд справ які надійшли до 6 серпня 2023 року включно, у порядку, визначеному частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 15 березня 2022 року № 8/0/9-22.
Згідно з позицією Ради суддів України, викладеній у рішенні від 05.03.2023 року та на засіданні 17.08.2023 року, судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 04 вересня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.
Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву, відповідач не скористався. Надав до суду документи на підтвердження обставин справи.
Позивач у судове засідання не з'явилась, натомість в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Задорожним Д.В. за реєстровим № 695, ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до наявних у справі відомостей відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 29.10.2020 р. за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням позивач посилається на те, що відповідач тривалий час за місцем реєстрації не мешкає і це порушує право власності позивача на це майно.
Вирішуючи наявний спір, суд виходить з того, що відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Водночас статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності зі ст. 405 ч. 2 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).
Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України також передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У своєму позові позивач стверджує, що відповідач тривалий час не мешкає за місцем реєстрації, його речі у квартирі відсутні.
Факт тривалої відсутності відповідача за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_1 з 01.01.2021 р. підтверджується наданим позивачем актом не проживання від 09.09.2021 р., складеного сусідами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та затвердженим головою ОСББ «Меркурій» Ульяненко Н.В..
Разом з тим, відповідачем надано до суду акт про проживання його за місцем реєстрації від 04.10.2021р. складеного сусідами: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та затвердженим головою ОСББ «Меркурій» Ульяненко Н.В..
З огляду на таке, суд бере до уваги, що на час придбання спірної квартири та звернення позивача до суду та розгляду справи, відповідач не є членом її сім'ї. Відповідачем не доведено, що він приймає участь в утриманні зазначеної квартири.
Згідно Довідок, наданих Відповідачем, він з 13.08.20220 року по день складання довідок (14.01.2022 р.) працює на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 3 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області. Тобто позивач тривалий час фактично мешкає у Київській області.
Відповідно до частини четвертої статті при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.
Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Отже, суд вважає, що у зазначеній справі необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки на квартиру та право користування цією квартирою відповідача, який не є членом її сім'ї, проте зареєстрований у ній.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач, як одноособовий власник, вправі вимагати усунення будь-яких порушень її прав з боку відповідача.
Підстави вважати припинення права користування відповідача спірним житлом непропорційним у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції в суду відсутні.
Відтак, інтереси позивача як власника та користувача житла перевищують інтереси відповідача як особи, яка тимчасово користувалась цим майном з дозволу власника.
Тому позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном -задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Мачуський