10 травня 2024 р.Справа № 440/16672/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. (ухвалене суддею Чесноковою А.О.) по справі № 440/16672/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1424700-2409-1603-UA53020110000092487 від 06.06.2023 р.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачка подала до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно із до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою, у власності якої перебуває об'єкт нерухомого майна причал пасажирський, загальною площею 4970 кв.м, який розташований на земельній ділянці державної власності площею 0,5045 га, за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239327017 від 29.12.2020 р. позивачці належить на праві власності об'єкт нерухомого майна: пасажирські причали (перша черга), загальною площею 4970 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 873, виданий 29.12.2020 р., видавник приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Доценко А.М. Відповідно до даного документа у позивача відсутній об'єкт житлової нерухомості, проте наявний об'єкт нерухомого майна - пасажирські причали.
06.06.2023 р. контролюючим органом, відповідно до ст. ст. 54, 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 1424700-2409-1603-UA53020110000092487, яким позивачці нараховано зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік у розмірі 48457,50 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, оскільки пасажирські причали (перша черга) не об'єктом житлової нерухомості.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 5 Податкового кодексу України (в подальшому - ПК України), поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до п. 14.1 ст. 14 ПК України, у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні: пп. 14.1.129. об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки; пп. 14.1.129-1. об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі; пп. 14.1.15. будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності; пп. 14.1.238. споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій; пп. 14.1.75. земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).
Згідно із пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України).
Згідно із пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України наведений перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об'єктом оподаткування.
Тобто, до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать, зокрема, об'єкти нежитлової нерухомості (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України) - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України) та є земельними поліпшеннями, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (пп.14.1.15 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до пп.14.1.238 ПК України споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.
Таким чином, об'єкти нерухомості, які не мають ознак будівель в значенні пп. 14.1.15 п. 14.1 ст. 14 ПК України, зокрема споруди (інженерні споруди), не підпадають під визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Судовим розглядом встановлено, що у Технічному паспорті інвентаризаційна справа № 3475 реєстровий № Н-3/810 зазначено назва об'єкта, належного позивачці: Пасажирські причали І черга асфальто-бетоне покриття по щеб.підгот. площа 4970 кв.м. На плані земельної ділянки Технічного паспорту Пасажирські причали І черга відсутні будівлі, в Експлікації зазначено: Пасажирські причали І черга (гр.2), загальна площа - 4970 (гр.3), під дорожнім (твердим) покриттям - 4970 (гр.8), в графах, де зазначається площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами - відсутня площа (гр.4, гр.5, гр.6).
У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого та введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 р. за № 507 (далі - ДК БС) наведено визначення та класифікацію будівель виробничого та невиробничого призначення та інженерних споруд різного функціонального призначення.
У Державному класифікаторі будівель та споруд визначено, що споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
В КЛАСИФІКАЦІЇ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД в розділі 1 Будівлі зазначені всі класи будівель, причалів в цьому розділі відсутні.
В розділі 2 ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ в підрозділі 21 Транспортні споруди в групі 215 Порти, канали, греблі та інші водні споруди зазначено, що клас 2151 Порти та судноплавні канали включає: морські та річкові портові (причали, доки, пристані, моли тощо); судноплавні канали; споруди на ріках та каналах (шлюзи, мости-канали, тунелі-канали, обладнання берегів). Цей клас включає також військові порти, водні споруди суднобудівної промисловості (стапелі, камери, басейни та т. ін.). Цей клас не включає: будівлі маяків (1241), дамби та подібні споруди для утримання води (2152), берегові та прибережні нафтовітермінали (2303).
Таким чином, об'єкт нерухомого майна: Пасажирські причали (перша черга) належить саме до споруди (інженерної споруди).
Тобто, об'єкт нерухомості: інженерні споруди - Пасажирські причали (перша черга) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239327017 від 29.12.2020 р. містить запис в графі "об'єкт нерухомого майна", що "пасажирські причали (перша черга) не відноситься до об'єкту житлової нерухомості.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтоване, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апелянта, щодо застосування у спірних правовідносинах висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11.05.2023 р. у справі № 440/359/20, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, так як зазначена постанова прийнята Верховним Судом щодо інших правовідносин, оскільки в ній висловлена правова позиція щодо надання пільг які полягають у виключенні з об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об'єктів, як будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об'єктів нерухомості як виробничі одиниці, а не щодо визначення об'єктів, які відносяться до нерухомого майна.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. по справі № 440/16672/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич