03 травня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/18738/23
Чернігівський окружний адміністративний суд:
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Лавровської В.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Бурноса О.В.,
представника відповідача Полегешко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також - ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Чернігівській області від 14.11.2023 №11436/Ж10/25-01-24-05, №11430/Ж10/25-01-07-05-01, №11429/Ж10/25-01-07-05-01, №11428/Ж10/25-01-07-05-01, №11432/Ж10/25-01-24-05, №11435/Ж10/25-01-24-05, №11419/Ж10/25-01-24-05, №11425/Ж10/25-01-24-05; вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 14.11.2023 №Ф-11441/Ж10/25-01-24-05; рішення про застосування штрафних санкцій від 14.11.2023 № 11444/Ж10/25-01-24-05.
Позовні вимоги мотивовані незаконністю проведення документальної планової виїзної перевірки, оскільки позивача повідомлено менше ніж за 10 днів до дня її проведення, що є порушенням п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України; перевірка проведена не у відповідності до абз. 5 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (не за місцезнаходження позивача або за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка); в ході перевірки перевірено дотримання Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на предмет розрахункових операцій, що не було зазначено у наказі про проведення перевірки та не відповідає положенням ПК України. Позивач вважає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону при проведенні перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Щодо порушень позивачем вимог ст. 177 ПК України, то контролюючим органом не доведено процес дослідження обставин по розрахункам за послугою еквайринг і, відповідно, зроблено неправильний висновок за результатами перевірки.
08.01.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
27.02.2024 ухвалою суду витребувано в АТ КБ ''ПРИВАТБАНК'' інформацію щодо зарахування безготівкових коштів засобами торгового еквайрингу із зазначенням контрагентів та номеру карток, з яких проводились операції еквайрингу по розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 за період з 03.08.2020 по 31.12.2022, відкритому в АТ КБ "Приватбанк" (МФО 305299) та № НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ "Приватбанк" (МФО 353586) за період з 01.01.2018 по 16.08.2020.
На виконання ухвали суду від 27.02.2024, АТ КБ Приватбанком 11.03.2024 надано інформацію щодо зарахування безготівкових коштів засобами торгового еквайрингу по рахунку № НОМЕР_1 за період з 03.08.2020 по 31.12.2022 та № НОМЕР_2 за період з 01.01.2018 по 16.08.2020, (т. 9 а.с. 213).
Відповідач у відзиві позов не визнав, просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що діяв відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення документальних планових виїзних перевірок. Також зазначає, що в основу оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень покладені висновки, викладені в акті перевірки від 11.10.2023 №9667/Ж5/25-01-24-05/2705112237, які, у свою чергу, зроблені на підставі інформаційних даних податкового органу та наданих позивачем документів бухгалтерського обліку. За таких обставин вважає позовні вимоги необґрунтованими.
У відповіді на відзив представник позивача посилається на те, що відповідачем при проведенні перевірки операцій з РРО та еквайрингу не враховано, що Закон України № 1591 не забороняє проведення платіжних операцій з переказу власних коштів засобами еквайрингу, отже ці кошти фізична особа-підприємець зараховує на розрахунковий рахунок і, відповідно, не включає до складу доходу. Докази, які б свідчили, що такі кошти отримані позивачем від здійснення господарської діяльності, в ході проведення документальної перевірки, посадовими особами відповідача не досліджені, тому висновки акту перевірки, які покладені в основу спірних рішень, ґрунтуються на припущеннях.
У запереченнях ГУ ДПС в Чернігівській області від 20.03.2024 (т. 10, а.с. 116) вважає безпідставними витрати на правничу допомогу, оскільки вони не мають розумний розмір.
08.04.2024 протокольною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених у позові, відповіді на відзив.
Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Головним управлінням ДПС у Чернігівській області в період з 21.09.2023 тривалістю 10 робочих днів проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2022 та з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 31.12.2022.
За результатами перевірки складено акт №9667/Ж5/25-01-24-05/2705112237 від 11.10.2023 (далі- акт перевірки), в якому зафіксовані висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства України (далі-ПК України):
- п. 177.1 ст. 177 ПК України (занижено валовий дохід на 8351398,15 грн);
- п.п. 177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України ФОП ОСОБА_1 (протягом перевіряємого періоду віднесено до складу витрат суму за 2022 рік 105666,75 грн. по сплаті за послуги по доставці газу скрапленого, не пов'язаного з господарською діяльністю);
- п.177.2 ст.177 ПК України від 02.12.2010р. №2755-Vl (занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 8936789,61 грн., в тому числі в 2018 році - 902903,31 грн., в 2019 році - 989104,74 грн., в 2020 році - 1094695,96 грн., в 2021 році - 2032973,35 та в 2022 році - 3917112,25 грн).
Усього донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки -1521196,42 грн., в тому числі за 2018 рік - 147337,66 грн., за 2019 рік - 161386,28 грн., за 2020 рік - 181834,20 грн., за 2021 рік - 347971,36 грн., за 2022 рік - 682666,92 грн.
- п.п. 2 п. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та п.п. 2 п.5 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом МФУ від 20.04.2015 №449, яким виявлено заниження оподатковуваного доходу, який підлягає оподаткуванню єдиним внеском, за 2018 рік в сумі 585779,21 грн., за 2019 рік в сумі 664599,45 грн. за 2020 рік в сумі 782254,00 грн. за 2021 рік в сумі 987720,85 грн. за 2022 рік в сумі 1054481,48 грн.
Донараховано суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу в розмірі 896459,36 грн в тому числі за 2018 рік в розмірі 128871,43 грн., за 2019 рік в розмірі 146211,90 грн., за 2020 рік в розмірі 172095,87 грн., за 2021 рік в розмірі 217294,18 грн., за 2022 рік в розмірі 231985,98 грн;
- порушення п.п. 1.1 п.16-1 підрозділу 10 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI, а саме: занижено суму військового збору.
Усього донараховано військового збору за актом перевірки - 126766,37 грн., в тому числі за 2018 рік - 12278,14 грн., за 2019 рік - 13448,86 грн., за 2020 рік - 15152,85 грн., за 2021 рік - 28997,61 грн., за 2022 рік - 56888,91 грн;
- п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України (занижено податкові зобов'язання за перевіряємий період на загальну суму 1 334 914 грн., в тому числі за січень 2018 року на 10329 грн., за лютий 2018 року на 10011 грн., за березень 2018 року на 9890 грн., за квітень 2018 року на 9894 грн., за травень 2018 року на 11371 грн., за червень 2018 року на 12093 грн., за липень 2018 року на 13458 грн., за серпень 2018 року на 18533 грн., за вересень 2018 року на 15908 грн., за жовтень 2018 року на 20297 грн., за листопад 2018 року на 19055 грн., за грудень 2018 року на 12869 грн., за січень 2019 року на 11949 грн., за лютий 2019 року на 8365 грн., за березень 2019 року на 11839 грн., за квітень 2019 року на 12047 грн., за травень 2019 року на 17487 грн., за червень 2019 року на 15668 грн., за липень 2019 року на 15318 грн., за серпень 2019 року на 16490 грн., за вересень 2019 року 12342 грн., за жовтень 2019 року на 26156 грн., за листопад 2019 року на 19849 грн., за грудень 2019 року на 97356 грн., за січень 2020 року на 17245 грн., за лютий 2020 року на 15905 грн., за березень 2020 року на 15744 грн.. за квітень 2020 року на 16876 грн., за травень 2020 року на 18518 грн., за червень 2020 року на 18732 грн., за липень 2020 року на 16696 грн., за серпень 2020 року на 17926 грн за вересень 2020 року на 16997 грн., за жовтень 2020 року 14964 грн., за листопад 2020 року на 15570 грн., за грудень 2020 року на 16865 грн., за січень 2021 року на 14203 грн., за лютий 2021 року на 12966 грн., за березень 2021 року на 21580 грн., за квітень 2021 року на 22462 грн., за травень 2021 року на 24799 грн., за червень 2021 року на 23849 грн., за липень 2021 року 28605 грн.. за серпень 2021 року на 28737 грн., за вересень 2021 року на 28816 грн., за жовтень 2021 на 63918 грн., за листопад 2021 року на 79043 грн., за грудень 2021 року на 37657 грн., за січень 2022 року на 36154 гри., за лютий 2022 року на 26460 грн., за березень 2022 року на 29892 грн., за квітень 2022 року на 54048 грн., за травень 2022 року на 19028 грн., за червень 2022 року на 37148 грн., за липень 2022 року на 16983 грн., за серпень 2022 року на 36355 грн., за вересень 2022 року на 14923 грн., за жовтень 2022 року на 15973 грн., за листопад 2022 року на 13061 грн., за грудень 2022 року на 17642 грн).
Усього донараховано податку на додану вартість 1 334 914 грн., в тому числі за січень 2018 року на 10329 грн., за лютий 2018 року на 10011 грн., за березень 2018 року на 9890 грн., за квітень 2018 року на 9894 грн., за травень 2018 року на 11371 грн., за червень 2018 року на 12093 грн., за липень 2018 року на 13458 грн., за серпень 2018 року на 18533 грн., за вересень 2018 року на 15908 грн., за жовтень 2018 року на 20297 грн., за листопад 2018 року на 19055 грн., за грудень 2018 року на 12869 грн., за січень 2019 року на 11949 грн., за лютий 2019 року на 8365 грн., за березень 2019 року на 11839 грн., за квітень 2019 року на 12047 грн., за травень 2019 року на 17487 грн., за червень 2019 року на 15668 грн., за липень 2019 року на 15318 грн., за серпень 2019 року на 16490 грн., за вересень 2019 року 12342 грн., за жовтень 2019 року на 26156 грн., за листопад 2019 року на 19849 грн., за грудень 2019 року на 97356 гри., за січень 2020 року на 17245 грн., за лютий 2020 року на 15905 грн., за березень 2020 року на 15744 грн., за квітень 2020 року на 16876 грн., за травень 2020 року на 18518 грн., за червень 2020 року на 18732 грн., за липень 2020 року на 16696 грн., за серпень 2020 року на 17926 грн., за вересень 2020 року на 16997 грн., за жовтень 2020 року 14964 грн., за листопад 2020 року на 15570 грн., за грудень 2020 року на 16865 грн., за січень 2021 року на 14203 грн., за лютий 2021 року на 12966 грн., за березень 2021 року на 21580 грн., за квітень 2021 року на 22462 грн., за травень 2021 року на 24799 грн., за червень 2021 року на 23849 грн., за липень 2021 року 28605 грн., за серпень 2021 року на 28737 грн., за вересень 2021 року на 28816 грн., за жовтень 2021 на 63918 грн., за листопад 2021 року на 79043 грн., за грудень 2021 року на 37657 грн., за січень 2022 року на 36154 грн., за лютий 2022 року на 26460 грн., за березень 2022 року на 29892 грн., за квітень 2022 року на 54048 грн., за травень 2022 року на 19028 грн., за червень 2022 року на 37148 грн., за липень 2022 року на 16983 грн., за серпень 2022 року на 36355 грн., за вересень 2022 року на 14923 грн., за жовтень 2022 року на 15973 грн., за листопад 2022 року на 13061 грн., за грудень 2022 року на 17642 грн;
- п.201.10 ст.201 Розділу V ПК України ( не зареєстровано податкові накладні з податку на додану вартість на суму 1334 914 грн);
- п.63.3 ст.63 ПК України та Порядку обліку платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300 (не подано повідомлення про об'єкти оподаткування за формою №20-01111);
- ст. 44, п.177.10 ст. 177 ПК України, абз. 6 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу та п.1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність ( не надана Книга обліку доходів та витрат чи облік ведення доходів і витрат ні в паперовому ні в електронному вигляді).
- п.1, 2 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами та доповненнями).
- п.п. 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 ПК України;
- п.п. 49.18.2 пункту 49.18 ст. 49, абз. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України, подано уточнюючий звіт №9335571063 від 08.05.2020 (помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку).
За результатами перевірки ГУ ДПС у Чернігівській області прийнято податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску та рішення:
- від 14.11.2023 №11430/Ж10/25-01-07-05-01 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 5 985 813,35 грн.;
- від 14.11.2023 №11429/Ж10/25-01-07-05-01 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 407 919,22 грн.;
- від 14.11.2023 №11428/Ж10/25-01-07-05-01 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 783 787,55 грн.;
- від 14.11.2023 №11432/Ж10/25-01-24-05 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 1 901 495,53 грн. ( з них, основного платежу - 1 521 196,42 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 380 299,11 грн.);
- від 14.11.2023 №11435/Ж10/25-01-24-05 про збільшення суми грошову зобов'язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами з результатами річного декларування у сумі 158 457,96 грн. ( з них, основного платежу - 126 766,37 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 31 691,59 грн.);
- від 14.11.2023 №11419/Ж10/25-01-24-05 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1 668 642,50 грн. ( з них основного платежу - 1 334 914,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 33 728,50 грн.);
- від 14.11.2023 №11425/Ж10/25-01-24-05 про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість у сумі 619 240,00 грн.;
- вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску ві 14.11.2023р. №Ф-11441/Ж10/25-01-24-05 на суму 896 459,36 грн;
- рішення №11444/Ж10/25-01-24-05 від 14.11.2023 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 220 327,98 грн.
Вважаючи спірні рішення протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Стосовно порушень контролюючим органом вимог податкового законодавства України при проведенні документальної планової виїзної перевірки.
Оцінюючи спірні рішення в аспекті наявності в них посилань на визначені законом підстави для нарахування грошових зобов'язань та мотиви, з яких контролюючий орган дійшов відповідних висновків, суд виходить із такого.
Судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч.2 ст. 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у ч.2 ст. 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).
Судова практика Верховного Суду з питань проведення перевірки є сформованою та усталеною.
Так, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання (вручення) оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення, повідомлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Як зазначено в наказі ГУ ДПС у Чернігівській області від 08.09.2023 № 2055-п, копія якого досліджена судом, така перевірка призначена на підставі плану-графіку проведення документальних планових перевірок, вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.4 ст.77, ст.82, п.п. 69,35 п.69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010р. M2755-VI, п.1 ст.13 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", (т. 1 а.с. 20).
Безспірно, спірні відносини між сторонами щодо порядку та підстав проведення документальних планових виїзних перевірок, в тому числі на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, врегульовано правовими нормами Податкового кодексу України (далі- ПК України), що були чинні на спірний період.
За приписами п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальна планова виїзна перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Як зазначено у п.77.1 ст.77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
Разом з тим, суд враховує, що на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів, в тому числі щодо проведення податкових перевірок здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Приписами п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України прямо передбачено, що тимчасово, до 1 серпня 2023 року, планові виїзні документальні податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються.
Одночасно суд враховує, що правовими нормами п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачено, що тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до 1 грудня 2023 року, до плану-графіка проведення документальних планових перевірок можуть бути включені платники податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції.
При цьому, цією ж правовою нормою прямо зазначено, що формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок та внесення змін до нього здійснюються без урахування вимог, передбачених п. 77.2 ст. 77 цього Кодексу.
Внесення змін до плану-графіка може здійснюватися щомісячно з урахуванням форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили, наявності/відсутності безпечних умов для проведення перевірок, які визначені підпунктом 69.2-1 цього пункту, та з урахуванням вимог, встановлених цим підпунктом.
Оновлений план-графік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше останнього числа місяця, в якому було затверджено такий оновлений план-графік. Документальна перевірка платника податків, який був включений до оновленого плану-графіка може бути розпочата не раніше ніж через два місяці з дня оприлюднення оновленого плану-графіка.
Отже, п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України встановлює відмінні від ст. 77 ПК України підстави для проведення документальної планової виїзної перевірки, а саме:
- спеціальне коло суб'єктів, які підлягають перевірці;
- спеціальний порядок формування плану-графіку та внесення змін до річних планів-графіків;
- спеціальний порядок повідомлення платників податків про перевірку.
Разом з тим, ГУ ДПС в Чернігівській області не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження дотримання наведених норм на час призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки у позивача.
Крім того, відповідно до п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України документальні планові перевірки платників податків, які здійснюють діяльність у сфері виробництва та/або реалізації підакцизної продукції, організації та проведення азартних ігор в Україні (гральний бізнес), та платників податків, які надають фінансові, платіжні послуги, можуть розпочинатися не раніше ніж через 30 календарних днів, наступних за датою оприлюднення оновленого плану-графіка, за умови надіслання (вручення) таким платникам (їх представникам) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
При цьому Податковий кодекс України чітко регламентує, що лише чітке виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
На думку податкового органу сам факт направлення 08.09.2023 відповідного повідомлення та наказу про проведення перевірки у період з 21.09.2023 з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу позивача є підтвердженням належного повідомлення про початок проведення контрольного заходу.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам в контексті встановлених судом обставин та у взаємозв'язку із наведеними вище нормами права суд вважає за необхідне зазначити, що визначений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб вручення наказу та надіслання щодо проведення контрольного заходу надає відповідачу можливість обирати альтернативні шляхи.
Однак суд звертає увагу на те, що зазначені вище положення податкового законодавства не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як «вручення» та «надіслання» наказу в розумінні належного повідомлення про проведення перевірки.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до абз 5 п.п. 75.1.2 ст. 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Так, вимога, яку Податковий кодекс України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення виїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в ст. 17 ПК України правами платника податків, а саме: бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому суд звертає увагу на те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник податку має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб (строк) до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
З урахуванням наведеного обставина належного вручення повідомлення та наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки у строк, встановлений п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.
Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Разом з тим, вищенаведені норми ПК України, не передбачали вибору поведінки (розсуду/дискреції) відповідача щодо надання платнику податків можливості ознайомитись із наказом проведення щодо нього контрольного заходу. З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, в силу положень Основного Закону, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов'язаний був пересвідчитись відповідно до вимог п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України про вручення платнику податків відповідного повідомлення та наказу про початок проведення перевірки щодо нього не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки.
Суд встановив, що наказ від 08.09.2023 та повідомлення про проведення перевірки позивача з 21.09.2023 надіслані поштою 08.09.2023 з рекомендованим повідомленням про вручення, за юридичною адресою: АДРЕСА_1 (т. 8 а.с. 241), та вручені позивачу 13.09.2023, тобто без дотримання вимог імперативної норми п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Отже, за змістом встановлених в ході судового розгляду обставин, документальна планова виїзна перевірка відбулась з порушенням вимог п.п. 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
Також суд погоджується з доводами позивача про порушенням відповідачем вимог абз. 5 п.п. 75.1.2 ст. 75 ПК України, яким передбачено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, оскільки відповідачем на надано належних доказів на підтвердження, де була проведена документальна планова виїзна перевірка (чи за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка). Акт перевірки від 11.10.2023 №9667/Ж5/25-01-24-05/2705112237 таких даних також не містить.
При цьому суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/3135/19, в якій зазначено, що виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У Податковому кодексу України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності проведення контрольного заходу обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на останнього, що прямо випливає із положень ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з тим, відповідач, як суб'єкт, на якого покладено обов'язок доведення правомірності своїх дій, які полягають у проведенні документальної планової виїзної податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу №2055-п від 08.09.2023, у період з 21.09.2023, не довів, що він дотримався вимог наведених вище положень Податкового кодексу України, що є передумовою проведення планової виїзної перевірки.
Сукупність наведених обставин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при вчиненні дій щодо проведення перевірки у період з 21.09.2023 діяв без дотримання критеріїв, визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За усталеною практикою Верховного Суду, перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону при проведенні документальної планової виїзної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч.2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судом обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього суд зазначає про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання. Отже, установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої суд не вбачає. Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов'язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
З урахування наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень в ході судового розгляду не доведено як того вимагає ст. 77 КАС України правомірності своїх дій в частині дотримання імперативних вимог ПК України, як передумови для початку проведення перевірки, а відтак, на переконання суду, проведення перевірки за наказом №2055-п від 08.09.2023 є незаконним.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 14.11.2023 №11430/Ж10/25-01-07-05-01, №11429/Ж10/25-01-07-05-01, №11428/Ж10/25-01-07-05-01, суд зазначає наступне.
Відповідач в акті перевірки посилається на порушення позивачем вимог Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проте наказ про проведення перевірки №2055-п від 08.09.2023 не містить посилання на вказану норму як на підставу проведення перевірки.
У свою чергу суд зазначає, що дотримання платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів в розумінні п.п. 80.2.1.п. 80.2 ст. 80 ПК України є підставою для проведення фактичної перевірки. Отже, у даному випадку відповідач діяв не у спосіб, встановлений ПК України.
За таких обставин вказані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.
Податкові повідомлення-рішення від 14.11.2023 №11432/Ж10/25-01-24-05, №11435/Ж10/25-01-24-05, вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 14.11.2023 №Ф-11441/Ж10/25-01-24-05; рішення про застосування штрафних санкцій від 14.11.2023 № 11444/Ж10/25-01-24-05, є похідними від ППР від 14.11.2023 №11430/Ж10/25-01-07-05-01, №11429/Ж10/25-01-07-05-01, №11428/Ж10/25-01-07-05-01, які скасовані судом, тому також підлягають скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 11419/ж10/25-01-24-05 від 14.11.2023 (ПДВ), яке винесене за порушення п. 187.1 ст. 187, п.198.5 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України (занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість через не нарахування податкових зобов'язань на суму реалізованого товару шляхом зарахування безготівкових коштів засобами торгового еквайрингу та на суму придбаних та не реалізованих чи не використаних в господарській діяльності товарів) , основний платіж 1334914 грн, штрафні санкції 333728,50 грн, (а.с. 138 т. 10 , зворот).
Так, відповідач як на підставу правомірності вказаного рішення посилається на те, що позивач не включив до свого доходу надходження коштів по розрахункам за послугою еквайрингу на загальну суму 9609869,71 грн. Дана сума перевірена контролюючим органом за інформаційними даними баз податкового органу.
У ст. 1 Закону України від 30.06.2021 № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» міститься визначення терміну еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі містить.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця п.177.2 ст. 177 ПК України).
Отже, сума отриманої виручки за послуги еквайрингу є доходом та об'єктом оподаткування.
Разом з тим, надана на вимогу ухвали суду від 27.02.2024, Приватбанком інформація щодо зарахування безготівкових коштів засобами торгового еквайрингу по рахунку № НОМЕР_1 за період з 03.08.2020 по 31.12.2022 та № НОМЕР_2 за період з 01.01.2018 по 16.08.2020, відрізняється від суми, вказаної відповідачем, зокрема значиться: кількість 23184, сума транзакції 9750593,96 грн, комісія банку 142123,36 грн, сума відшкодування 9608470,60 грн, ( т. 9, а.с. 213).
Відсутність вказаної інформації в ході проведення перевірки вплинуло на процес дослідження обставин та правильність висновків, зробленими за результатами перевірки.
Позивач у свою чергу зазначає, що на рахунки за послугою еквайрингу надходили і його власні кошти.
Проте виокремити суми, які надходили на рахунок позивача як власні кошти та від інших осіб, за послугами еквайрингу, що є предметом оподаткування, немає можливості. Крім того, дослідження цих обставин входить до повноважень посадових осіб контролюючого органу під час проведення перевірки для визначення правильних сум грошових зобов'язань.
Отже, аналіз допущених порушень законодавства та особливість проведення розрахунків податкового зобов'язання з податку на додану вартість не дало можливості суду самостійно ідентифікувати (виокремити, назвати) таку частину оскарженого рішення, яка стосується визначення податкового зобов'язання.
Так, встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства України, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов'язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.
Отже, податкове повідомлення-рішення № 11419/ж10/25-01-24-05 від 14.11.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Наступні податкові повідомлення-рішення від 14.11.2023 №11425/Ж10/25-01-24-05, №11436/Ж10/25-01-24-05 є похідними від податкового повідомлення-рішення № 11419/ж10/25-01-24-05 від 14.11.2023, яке скасовано судом, тому слід також визнати їх протиправними та скасувати.
Враховуючи наведені судом нормативно-правові акти, які порушені контролюючим органом при проведенні у позивача документальної планової виїзної перевірки, та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволенні позову повністю.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн на підтвердження яких позивачем надані відповідні документи (т.9 а.с.183-194), суд зазначає таке, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, ч. 3 ст. 134 КАС України визначає, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, ст. 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
У свою чергу, згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West” проти України”, заява № 19336/04).
Також, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, судді Верховного Суду зазначають, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (див. справи “Баришевський проти України”, “Гімайдуліна й інші проти України” та “Меріт проти України”).
У справі “East/West” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi.) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis.), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд враховує заперечення ГУ ДПС у Чернігівській області, також звертає увагу, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась.
Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
Враховуючи викладене, вказані обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним та розумним, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 13420,00 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 14.11.2023 №11436/Ж10/25-01-24-05, №11430/Ж10/25-01-07-05-01, №11429/Ж10/25-01-07-05-01, №11428/Ж10/25-01-07-05-01, №11432/Ж10/25-01-24-05, №11435/Ж10/25-01-24-05, №11419/Ж10/25-01-24-05, №11425/Ж10/25-01-24-05; вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 14.11.2023 №Ф-11441/Ж10/25-01-24-05; рішення про застосування штрафних санкцій від 14.11.2023 № 11444/Ж10/25-01-24-05.
Стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13420,00 грн (тринадцять тисяч чотириста двадцять гривень), сплачений відповідно до платіжної інструкції від 02.01.2024 № 2273, витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України вул. Реміснича, 11,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 44094124.
Повний текст рішення суду виготовлено - 13 травня 2024 року.
Суддя І.І. Соломко