про забезпечення позову
13 травня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/2076/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімов О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви, -
І. РУХ ТА ІСТОРІЯ ЗАЯВИ
1.1. Представник ОСОБА_1 (далі - заявник) 13.05.2024 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- винести ухвалу про забезпечення адміністративного позову, якою заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення/призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі.
1.2. Заява подана до Чернівецького окружного адміністративного суду до відкриття провадження у справі, відповідно до положень статей 25,150,152,153 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА
2.1. В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує про те, що 03 травня 2024 року ОСОБА_1 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення свої військо-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії, а також подачі заяви з підтверджуючими документами про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки у ОСОБА_1 відповідно до абз.11 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», наявна підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так як не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
2.2. Проте, після проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 намагався скористатись своїм правом для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та хотів надати представникам ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву на отримання відстрочки. Однак, працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовились приймати заяву про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, натомість вручили заявнику повістку на відправку, згідно якої його зобов'язано прибути 20 травня 2024 року на 09:00 год за адресою АДРЕСА_1 .
2.3. У зв'язку із чим заявником готується позов до Чернівецького окружного адміністративного суду про визнання таких дій представників ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними та зобов'язання надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
2.4. Заявник наголошує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку і бажає скористатись цим правом, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим. Тобто, у разі винесення такого наказу щодо ОСОБА_1 , останній набуде статусу військовослужбовця і будь-яке рішення за поданою позовною заявою не поновить його право на відстрочку, оскільки він вже перебуватиме на військовій службі і його звільнення з неї буде врегульовано іншими нормами законодавства.
2.5. За таких обставин, просить суд вжити заходів забезпечення поданого ним позову, адже невжиття таких заходів істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
3.1. Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
3.2. Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
3.3. Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
3.4. Відповідно пунктів 1, 2, 4 та 5 ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
3.5. Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть ускладнити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
3.6. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
3.7. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
3.8. Законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;
- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
3.9. У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" №2 від 06.03.2008 надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
3.10. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють згідно частини 4 статті 150 КАС України дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
3.11. Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
3.12. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
3.13. При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
3.14. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
3.15. Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
3.16. Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
3.17. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
3.18. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
3.19. Тобто, інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
3.20. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
3.21. Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)” зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
3.22. Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited” проти України”” вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява №30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
3.23. Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України”” Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).
3.24. Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
3.25. З матеріалів заяви про забезпечення позову та доводів заявника вбачається наступне.
3.26. Так, 03.05.2024 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення свої військо-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії, а також подачі заяви з підтверджуючими документами про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.11 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
3.27. Однак, ОСОБА_1 було вручено повістку на відправку, відповідно до якої необхідно з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.05.2024 року.
3.28. Як наголошує заявник, вказані дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 вважає протиправними, у зв'язку з чим планується подання позову до суду.
3.29. Суд наголошує, що за своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим.
3.30. Тобто, у разі винесення такого наказу відносно ОСОБА_1 , останній набуде статус військовослужбовця, і будь-яке рішення у цій справі не поновить його право на відстрочку, оскільки він перебуває на військовій службі і його звільнення з неї врегульовано іншими нормами законодавства.
3.31. Фактично, у разі задоволення позову у цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову. У даному разі суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
3.32. У наведених правовідносинах важливо знайти баланс між приватним інтересом ОСОБА_1 та публічним інтересом щодо забезпечення мобілізації в Україні. Однак, віднайти такий баланс можливо лише після розгляду цієї справи та прийнятті по ній рішення.
3.33. За таких обставин суд вважає, що реалізація повістки на відправку стосовно ОСОБА_1 не можлива до надання судом оцінки на предмет правомірності ненадання відстрочки від призову на військову службу у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, оскільки в іншому разі при задоволенні цього позову, поновити порушені права та інтереси позивача буде неможливим. Судовий захист порушеного права має бути реальним, а не ілюзорним.
3.34. Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій по призову ОСОБА_1 .
3.35. Обрання такого способу забезпечення позову є логічним, а не вжиття таких заходів призведе до істотного ускладнення в поновленні порушених прав та інтересів заявника, у разі задоволення позову
3.36. Також, суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
3.37. Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, а також виходячи із принципів справедливості та гуманізму, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
3.38. Суд наголошує, що згідно частин 1 і 2 ст. 156 КАС України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановляння незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248 КАС України, суд -
1. Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
2. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій по призову на військову службу ОСОБА_1 .
3. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надіслати заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов