Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 травня 2024 р. Справа №520/4716/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 07.11.2023 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 07.11.2023 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, та прийняти вмотивоване рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
В обґрунтування позову вказано, що позивач має беззаперечне право на відстрочку від призову під час мобілізації, а бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову за мобілізацією є протиправною. Позивач вважає, що відповідачем повністю грубо проігноровано заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки за призовом на військову службу по мобілізації, яка була подана ним цінним з описом листом через відділення «Укрпошти». При цьому відповідь ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_1 не містила посилання на жодну правову норму чи нормативно-правовий акт, який би перешкоджав начальнику третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 здійсниш розгляд по-суті заяви ОСОБА_1 без його особистої явки, а викладені ОСОБА_4 в його листі роз'яснення про необхідність проходження ОСОБА_1 повторно військово-лікарської комісії не має жодного відношення до розгляду його заяви по-суті та факт наявного застарілого висновку ВЛК у ОСОБА_1 жодним чином не перешкоджає у розгляді та задоволенні його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.
Відповідачами у відзивах на позов вказано, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації оформлюється ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якому військовозобов'язаному, який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання: має військово-обліковий документ, особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 (де перебуває на військовому обліку) та подав встановленого зразку заяву, надавши оригінали або нотаріально завірені копії та копії документів, які підтверджують підставу і набуття права на отримання відстрочки, але до ІНФОРМАЦІЯ_5 особисто не прибував. Також відповідачі зазначили, що відстрочка від призову не набувається автоматично, для цього необхідно проведення огляду ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби, оскільки довідка до акту огляду МСЕК не встановлює ступеню придатності до військової служби.
Інші заяви по суті справи учасники не подавали.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суддя перебував у щорічній основній відпустці з 29.04.2024 по 10.05.2024.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що 07 листопада 2023 року ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_6 (на сьогодні - ІНФОРМАЦІЯ_2 )поштовим відправленням цінним з описом листом заяву про надання відстрочки за призовом на військову службу по мобілізації на підставі абз.2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі з інвалідністю ІІІ групи.
До заяви ОСОБА_1 долучив нотаріально завірені копії паспорта, РНОКПП, довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_1 Серії 12ААБ №751573 від 23 вересня 2021 року; пенсійного посвідчення ОСОБА_1 Серії НОМЕР_2 від 01.10.2021.
У заяві позивач зазначив, що відповідно до положень ч.2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він не надає своєї згоди на його призов на військову службу під час мобілізації та бажає скористатись своїм правом на відстрочку від призову у зв'язку з наявністю у нього ІІІ групи інвалідності.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 за підписом начальника даного відділу підполковника ОСОБА_2 за вих. №15/3/936 від 21.11.2023 позивачу повідомлено, що відповідно до вимог ст.23 Постанови Кабінету міністрів України №1487 від 30.12.2023 року ОСОБА_1 повинен був у 7- денний строк повідомити орган, де він перебуває на військовому обліку, про зміну персональних даних, а саме: отримання Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №751573 від 23.09.2021 року про встановлення йому відповідної групи інвалідності. У військовому квитку ОСОБА_1 у розділі 17 «Особливі відмітки» Постановою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 від 28.02.2015 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час. за ст. ст. 236, 64б, водночас, згідно з вимогами наказу міністра оборони України №402 від 14.08.2008 року (зі змінами) п.п.3.2 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на п'ять років ВЛК районних, міських ІНФОРМАЦІЯ_8 , при цьому з 28.02.2015 позивач повторно ВЛК не проходив.
29.11.2023 представником позивача направлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 адвокатський запит з вимогою надати інформацію про стан розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 07 листопада 2023 року та вимогою здійснити розгляд зазначеної заяви і повідомити про результати розгляду чи причини відмови в розгляді заяви.
14.12.2023 на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_5 . а саме відповідь на вищевказаний адвокатський запит за вих.№ 15/2/1001 від 06.12.2023, аналогічну відповідь отримано адвокатом Дячук І.В.
Щодо досудового врегулювання спору, позивачем надано до суду інформацію про направлення в інтересах ОСОБА_1 адвокатом скарг від 18.12.2023 на адресу Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України.
Позивачем отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_9 за №76/ГрОЗ від 16.01.2024 про розгляд скарги із повідомленням про відсутність у діях начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підстав для проведення проведення службового розслідування та притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Вважаючи, що бездіяльністю начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 були порушені його права громадянина України, визначені ст. ст. 5, 7, 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», а саме не було розглянуто його звернення - заява про надання відстрочки від призову на військову службу по мобілізації вії 07.11.2023, а також не було повідомлено позивача про результати (наслідки) розгляду його звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Зі змісту заяв по суті справи, наданих позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами положень Закону України «Про звернення громадян» у контексті правовідносин, повязаних з призовом на військову службу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
За змістом ч.ч.1, 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 7 цієї статті виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Як передбачено ч.2 ст.2 Закону№ 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частина 6 цієї статті визначає види військової служби, у тому числі і такий вид як військова служба за призовом під час мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частинами 3, 5 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян під час мобілізації з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Приписами статті 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно частини 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Загальновідомими є обставини, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та який триває і на сьогодні.
На виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації.
Таким чином призову на військову службу під час мобілізації підлягають всі військовозобов'язані, за виключенням осіб, перелік яких визначений у ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №3543-ХІІ військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.33 цього закону військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від № 1478 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Відповідно до п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до вищевказаного Порядку, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані Служби зовнішньої розвідки - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності; у разі вибуття за межі України на строк більше трьох місяців - за місцем консульського обліку в закордонних дипломатичних установах України.
Відповідно до п.20 Постанови КМУ від 30.12.2022 № 1478 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово- облікових документів: для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Відповідно до п. 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань та функцій оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Відповідно до п.п.8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів”, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Відтак, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації оформлюється ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якому військовозобов'язаному, який перебуває на військовому обліку в РТЦК та СП за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання: має військово-обліковий документ, особисто прибув до РТЦК та СП (де перебуває на військовому обліку) та подав встановленого зразку заяву, надавши оригінали або нотаріально завірені копії та копії документів, які підтверджують підставу і набуття права на отримання відстрочки.
У межах спірних правовідносин позивач зазначає про те, що його заява про відстрочку від призову не розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В силу статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У відповідності до ст.4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
У відповідності до ч. 1 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Пунктом 1 Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07 лютого 2008 року №109/2008 постановлено Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян», упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз'яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; з'ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків щодо розгляду звернень громадян.
Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.
Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді.
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі № 160/17911/21 зроблено правовий висновок про те, що аналізуючи приписи статті 15 Закону № 393/96-ВР, варто зауважити, що суб'єкт, якому адресовано звернення, зобов'язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення.
Не будь-яка відповідь на звернення може свідчити про розгляд такого звернення в розумінні Закону № 393/96-ВР, оскільки його розгляд (як результат діяльності суб'єкта, якому адресовано звернення) повинен відповідати статті 15 цього Закону.
Як вже встановлено судом, відповідачем розглянуто заяву позивача щодо надання відстрочки від призову та повідомлено у відповіді про алгоритм отримання такої відстрочки, що відповідає спеціальним нормам права, зазначеним судом вище. Відповідачем вичерпно роз'яснено позивачу неможливість оформлення відстрочки за умови непроходження огляду ВЛК з посиланням на норми права.
При цьому незгода позивача з наданою відповіддю не свідчить про те, що заява позивача фактично не розглянута, адже відповідачем проаналізовано надані позивачем документи та враховано наявні у відповідача облікові дані щодо проходження позивачем ВЛК, за результатом чого і надано відповідні роз'яснення.
Слід зауважити, що стосовно порушуваних у заяві питань законодавством України визначено чіткий порядок їх розгляду через певну послідовність дій, а тому стверджувані позивачем порушення відповідачем норм закону про звернення громадян не знайшли підтвердження проведеним судовим розглядом.
Окрім того, розглядаючи заяву у порядку Закону України "Про звернення громадян" відповідач правомірно утримався від надання відмови позивачу щодо порушеного ним питання, адже, як обґрунтовано вказано у листі відповідача, наданню відстрочки від призову має передувати процедура, визначена численними норматив-правовими актами щодо мобілізації під час дії воєнного стану.
При цьому вирішальним для вирішення цієї справи є встановлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах.
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5 , згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення ().
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Як вже встановлено судом, позивач як військовозобов'язаний для розгляду його заяви про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повинен перебувати на військовому обліку та особисто звернутися до відповідача із заявою та надати документи за формою, передбаченою алгоритмом, пройти медичний огляд, тощо, про що позивачу роз'яснено листом у відповідь на його заяву.
Водночас, позивачем як військовозобов'язаним таких дій не вчинено, що свідчить не тільки про дотримання відповідачем процедури розгляду заяви, а також і про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах в цілому.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Із урахуванням вищевикладених норм права та наданих учасниками справи доказів суд приходить до висновку про відсутність порушень відповідачем прав позивача та підстав для задоволення позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 13 травня 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ