Справа №500/1581/24
13 травня 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.01.2024 №192650008534 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за винятком підтвердженого страхового стажу,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 18.01.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в Московському державному інституті культури з 01.10.1994 по 01.09.2003, з 26.02.2010 по 30.06.2010, з 01.09.2010 по 30.06.2011, з 01.09.201 по 30.06.2012, з 01.11.2012 по 25.12.2012.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.01.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ, подавши необхідні документи. Однак, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області своїм рішенням прийнятим в порядку екстериторіального розподілу заяви від 19.01.2024 № 192650008534 відмовило позивачу в призначенні пенсії, мотивуючи тим. що не підтверджено мінімально необхідний період роботи чи проживання на території зони посиленого радіологічного станом на 01.01.1993 не менше 4 роки та недостатністю страхового стажу, оскільки відхилено для зарахування періоди роботи в російській федерації згідно довідки №57-261 від 31.01.2019 з 01.10.1994 по 01.09.2003, з 26.02.2010 по 30.06.2010, з 01.09.2010 по 30.06.2011, з 01.09.201 по 30.06.2012, з 01.11.2012 по 25.12.2012, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та роз'яснило право на звернення до суду.
Ухвалою суду від 22.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 22.04.2024 продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головному управління Пенсійного фонду України у Київській області строк для подання відзиву на позовну заяву та строк розгляду справи №500/1581/24.
22.04.2024 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Вказує, що заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за принципом екстериторіальності разом з доданими документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.01.2024 №192650008534, в зв'язку з тим, що позивач не набула необхідного страхового стажу.
У позивача підтверджений період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 становить 2 роки 8 місяців 20 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку.
На момент звернення позивачу виповнилося повних 57 роки та згідно наданих документів, страховий стаж становить: 16 років 11 місяців 29 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу періоди роботи в російській федерації згідно довідки №57-261 від 31.01.2019 з 01.10.1994 - 01.09.2003, з 26.02.2010 - 30.06.2010, з 01.09.2010 - 30.06.2011, з 01.09.2011 - 30.06.2012 та з 01.11.2012 по 25.12.2012, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим, відсутні підстави зарахування стажу роботи вище зазначених періодів.
Таким чином позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки не підтверджено проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю чотири роки до 01.01.1993 та заявниця не набула необхідного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутнє.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у визначений судом строк своїм правом не скористався та відзиву на позов не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 , має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільською обласною державною адміністрацією 25.03.1993.
Як видно з листа Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної військової адміністрації №04-03-09/3954 від 07.12.2023, "Про надання інформації щодо дійсності видачі посвідчення ОСОБА_1 " Тернопільською обласною державною адміністрацією ОСОБА_1 дійсно було видане посвідчення особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, категорії 4, серії НОМЕР_2 , від 25.03.1993 року №119088, згідно із протоколом вручення республіканських посвідчень потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 25 грудня 1993 року №61.
Рішення з приводу визнання недійсним чи незаконним вищезазначеного посвідчення Тернопільською обласною державною адміністрацією не приймалося.
Зі змісту довідки відділу "Центр надання адміністративних послуг" Чортківської міської ради від 11.01.2024 №20-10/33 щодо запиту про надання інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що згідно поквартирної картки, будинкової книги та реєстру територіальної громади м. Чорткова позивач була зареєстрована за адресами: АДРЕСА_1 з 26.02.1979 по 13.08.1985; по АДРЕСА_2 з 11.04.1990 по теперішній час.
Згідно з актом про встановлення факту проживання, складеним 11.01.2024 комісією органу місцевого самоврядування - Чортківської міської ради стверджується те, що ОСОБА_1 дійсно проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 з вересня 1985 по червень 1987, проживає за адресою: АДРЕСА_2 з квітня 1990 по даний час.
Як видно з паспорта громадянина України серія НОМЕР_3 , виданим 25.12.2000 Чортківським РВ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 місцем реєстрації є АДРЕСА_2 з 11.04.1990.
18.01.2024 позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано заву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за принципом екстериторіальності разом з доданими документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.01.2024 №192650008534.
Вік заявниці 57 років.
Підтверджений період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 становить 2 роки 8 місяців 20 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу періоди роботи в російській федерації згідно довідки №57-261 від 31.01.2019 з 01.10.1994 - 01.09.2003, з 26.02.2010 - 30.06.2010, з 01.09.2010 - 30.06.2011, з 01.09.2011 - 30.06.2012 та з 01.11.2012 по 25.12.2012, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим, відсутні підстави зарахування стажу роботи вище зазначених періодів.
Страховий стаж становить: 16 років 11 місяців 29 днів.
Відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки не підтверджено проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю чотири роки до 01.01.1993 та заявниця не набула необхідного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутнє.
Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини першої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №796-ХІІ).
Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років вік виходу на пенсію зменшується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Суд враховує, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 4 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років до 01 січня 1993 року.
Спір у даній справі виник, зокрема, з приводу наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років та, відповідно, право останньої користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Як зазначено у спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.01.2024 №192650008534 підтверджений період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 позивача становить 2 роки 8 місяців 20 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку.
Разом з тим, на думку позивача, вказані висновки Пенсійного органу суперечать фактичним обставинам, що підтверджуються належними і допустимими доказами.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку №22-1 чітко відображено які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.
Згідно зі статтею 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 №501 (далі Порядок №501, в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення від 25.03.1993), передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі №21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
За правилами, встановленими пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Видавши позивачу посвідчення серії НОМЕР_2 категорії 4, держава в особі Тернопільської обласної державної адміністрації визнала, що позивач станом на 1 січня 1993 проживала у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Вказане свідчить, що період проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років.
Щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення вказаного виду пенсії, слід зауважити наступне.
Згідно спірного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 19.01.2024 №192650008534 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не заперечується наявність у позивача страхового стажу 16 років 11 місяців 29 днів.
Однак за результатами розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано до страхового стажу періоди роботи в російській федерації згідно довідки №57-261 від 31.01.2019 з 01.10.1994 - 01.09.2003, з 26.02.2010 - 30.06.2010, з 01.09.2010 - 30.06.2011, з 01.09.2011 - 30.06.2012 та з 01.11.2012 по 25.12.2012, так як з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.
За положеннями частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: "виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення".
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Суд звертає увагу, що посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не приймається до уваги, оскільки таке припинення не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача немає підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Факт роботи позивача на території російської федерації у заявлені позивачем періоди був підтверджений копією трудової книжки, яка наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, даних щодо жодних недоліків в частині внесених записів відповідачем у матеріалах справи не міститься
Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані періоди роботи. При цьому, інших підстав для незарахування до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи, ніж зазначених вище, матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене суд доходить висновку за необхідне зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в Московському державному інституті культури з 01.10.1994 по 01.09.2003, з 26.02.2010 по 30.06.2010, з 01.09.2010 по 30.06.2011, з 01.09.201 по 30.06.2012, з 01.11.2012 по 25.12.2012.
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.01.2024 №192650008534 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
В цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 18.01.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то суд зауважує таке.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення.
При цьому, на думку суду, оскільки за принципом екстериторіальності спірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 19.01.2024 №192650008534 прийняло Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, то саме цей територіальний орган слід зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивачу та прийняти відповідне рішення.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №68877898 від 13.03.2024.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішення якого стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом, судові витрати у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.01.2024 №192650008534 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Московському державному інституті культури з 01.10.1994 по 01.09.2003, з 26.02.2010 по 30.06.2010, з 01.09.2010 по 30.06.2011, з 01.09.201 по 30.06.2012, з 01.11.2012 по 25.12.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2024 про призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в користь ОСОБА_1 605,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено і підписано 13 травня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, Тернопільський район, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500 код ЄДРПОУ: 22933548).
Головуючий суддя Мартиць О.І.