10 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/33652/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно нього стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити йому його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 24.03.2020 по 17.06.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1996 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем остаточний розрахунок при звільненні проведено з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а тому він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів.
Ухвалою від 08.01.2024 року після усунення недоліків позовної заяви було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Спірні суми індексації грошового забезпечення були виплачені Позивачу на виконання судового рішення. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 на посаді старшого офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.06.2020 № 129 майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "д" пункту 2 частини 5 (через службову невідповідність) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 24.06.2020 року виключено зі списків ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач у лютому 2022 року звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення у вигляді індексації такого грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 червня 2020 року, яке не було виплачено при звільненні зі служби.
Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/13753/22. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
Вказане судове рішення набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року.
На виконання вказаного судового рішення Відповідачем 17.06.2023 року Позивачу перераховано таку індексацію в сумі 67 444,61 грн.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за затримку виплати такої індексації як частини його грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні з 24.03.2020 по 17.06.2023, та наявності чи відсутності підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 17.06.2023.
Суд зазначає, що за змістом ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Одночасно суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати виплатити йому його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 24.03.2020 по 17.06.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1996 року № 100.
Як вже зазначалося, при звільненні 24.06.2020 року Позивача зі служби спору щодо права Позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 07.07.2016 по 28.02.2018 року не існувало.
Такий спір виник лише в 2022 році за зверненням Позивача до суду щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року. Наявність права Позивача на отримання такої індексації в сумі 67 444,61 грн. встановлено лише судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі №240/3753/22, яке набрало законної сили 02.05.2023 року.
Визначені судом кошти в сумі 67 444,61 грн. були виплачені Відповідачем 17.06.2023 року, що визнається сторонами по справі. Тобто затримка у виплаті таких коштів мала місце в період з 02.05.2023 року по 16.06.2023 року.
З огляду на спірний характер цієї заборгованості, дії самого Позивача та Відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 року по 16.06.2023 року.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що зазначений спосіб захисту порушеного права Позивача є певною орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням реалізації Позивачем права на своєчасну виплату вказаних сум його грошового забезпечення, визначених судовим рішенням.
Одночасно суд погоджується з доводами Позивача, що відповідно до вимог ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III (надалі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Як зазначено в ст.4 цього ж Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За приписами ст.3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зазначене свідчить про наявність у Позивача права на виплату компенсації втрати частини доходу в результаті несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення в сумі 67 444,61 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі №240/3753/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року.
Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений Позивачем судовий збір у сумі 1073,60 грн необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виплати індексації грошового забезпечення в сумі 67 444,61 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі №240/3753/22, яке набрало законної сили 02.05.2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 року по 16.06.2023 року.
Зобов'язатиЖитомирський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в результаті несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення в сумі 67 444,61 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від від 29.06.2022 року у справі №240/3753/22, яке набрало законної сили 02.05.2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк