10 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/3386/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не здійсненні з 20.05.2020 по день виключення зі списків особового складу включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року, зобов'язання провести перерахунок належних з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх розмір із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року за період з 20.05.2020 по день виключення зі списків особового складу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач установив та виплачував грошове забезпечення в період з 20.05.2020 по день виключення зі списків особового складу з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошової допомоги для у значно меншому розмірі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на момент проведення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення у зв'язку зі звільненням пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704) передбачав використання такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. Оскільки жодних змін до зазначеного пункту Урядом не було внесено, правові підстави для проведення розрахунку грошового забезпечення із використанням розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року, на переконання відповідача, відсутні.
Також, одночасно з відзивом на позовну заяву, відповідачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.
Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує введений воєнний стан в Україні та вважає за необхідне прийняти до розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2023 № 379 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 29.12.2023.
Крім того, з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2023 № 379 вбачається, що позивачу у 2021, 2022, 2023 років була виплачена грошового допомога на оздоровлення та зазначено, що 2023 році позивачу була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових потреб.
Позивач вважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням застосував розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тому звернувся до суду.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом про перерахунок та доплату належного за 2020 - 2023 роки грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, однак відповіді від командування військової частини НОМЕР_1 на поданий рапорт не отримав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає.
Відповідач не заперечує факт нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Відтак, за спірний період, відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Як убачається зі змісту прохальної частини позову, ОСОБА_1 оскаржує саме бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати йому в заниженому розмірі грошового забезпечення. Проте, бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, однак у зменшеному розмірі.
Враховуючи наведене суд уважає, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання протиправними дій відповідача.
Також, суд позбавлений можливості зобов"язати відповідача перерахувати конкретні виплати за період з 20.05.2020 по 29.12.2023, а саме грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, оскільки матеріали справи не містять відомостей про виплачену грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, а також виплачену матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки.
Враховуючи викладені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем, та задовольняє заявлений позов частково, шляхом покладення на відповідача обов'язку перерахувати грошове забезпечення позивача та інших виплат за період з 20.05.2020 по 29.12.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року, на тарифні коефіцієнти.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №240/3833/22, від 14 вересня 2022 року у справі №240/799/22, від 06 жовтня 2022 року у справі №240/1857/22, від 20 жовтня 2022 року у справі №240/5983/22, від 09 грудня 2022 року у справі №240/3829/22 та позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2020 по 29.12.2023 та належних у вказаних період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2020 по 29.12.2023 та належних у вказаних період виплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко