Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 травня 2024 року Справа№200/2226/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення від 28.03.2024 року №057250005780 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення №057250005780 від 28.03.2024 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.03.2024 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач) про призначення пенсії за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», так як набула необхідного віку для виходу на пенсію, страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2. Своїм рішенням від 28.03.2024 року №057250005780 відповідач відмовив в призначенні пенсії позивачу через недосягнення нею пенсійного віку 55 років. Позивач зазначив, що з оскаржуваного рішення вбачається, що за наявності необхідного пільгового та страхового стажу роботи вона матиме право виходу на пенсію лише у 55 років. Позивач закцентувала свою увагу на тому, що за розрахунком відповідача страховий стаж роботи склав 33 роки 03 місяці 18 днів, пільговий стаж по списку №2 - 19 років 03 місяці 06 днів. Таким чином, вона вважає дії відповідача щодо визначення віку виходу на пенсію позивача не у відповідності із вимогами Закону протиправними, а рішення про відмову в призначенні пенсії незаконним, що стало підставою для звернення її до суду.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надало відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що позивач звернулась 21.03.2024 до органів Пенсійного фонду через веб-портал з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши наступні документи: довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 27.02.2024 року №59, видану ПрАТ «Збагачувальна фабрика «Україна», про період роботи з 26.08.1991 по 19.03.1992 та з 21.06.2001 по 26.03.2020, диплом, трудову книжку, свідоцтва про шлюб, свідоцтво про народження, накази «Про підсумки атестації робочих місць та умовами праці», паспорт, ідентифікаційний код. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, було розглянуто заяву позивача від 21.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 до загального страхового стажу не зараховано період роботи: з 11.07.1991 по 29.07.1991 оскільки запис на звільнення не завірено підписом відповідальної особи. Аналіз наданих документів позивача показав, що загальний страховий стаж становить 33 роки 03 місяці 18 днів, пільговий стаж роботи за списком №2, на дату подачі заяви, становить 19 років 03 місяці 06 днів. Відповідач зауважив, що ним було прийнято рішення від 28.03.2024 №057250005780 про відмову позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку на дату подання заяви. Відповідач зазначив, що на підставі вищевикладеного, вважає, що позивачу правомірно було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 13.05.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо залучення до справи другим відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Про відкриття провадження у справі, представник позивача адвокат Верченко О.О. та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявної у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 22.04.2024.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_3 виданого Новогродівським МВ УМВС України в Донецькій області від 14.05.2004 року є громадянкою України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, ЄДРПОУ: 13967927, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком до територіальних органів ПФУ засобами веб-порталу 21.03.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви про призначення пенсії, позовною заявою, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 28.03.2024 та відзивом на позовну заяву.
Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що підтверджується рішенням про відмову №057250005780 від 28.03.2024 та не заперечується сторонами по справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області на підставі заяви позивача від 21.03.2024 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №057250005780 від 28.03.2024, відповідно до якого було зазначено: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась 21.03.2024 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши наступні документи: довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 27.02.2024 року №59, видану ПрАТ «Збагачувальна фабрика «Україна», про період роботи з 26.08.1991 по 19.03.1992 та з 21.06.2001 по 26.03.2020, диплом, трудову книжку, свідоцтва про шлюб, свідоцтво про народження, накази «Про підсумки атестації робочих місць та умовами праці», паспорт, ідентифікаційний код. Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 до загального страхового стажу не зараховано період роботи: з 11.07.1991 по 29.07.1991 оскільки запис на звільнення не завірено підписом відповідальної особи. Аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж становить 33 роки 03 місяці 18 днів. Пільговий стаж роботи за списком №2, на дату подачі заяви, становить 19 років 03 місяці 06 днів, якого достатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Управлінням прийнято рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку на дату подання заяви.
В своєму відзиві, відповідачем було продубльовано щодо зазначеного страхового та пільгового стажу позивача, а саме страховий стаж позивача становить 33 роки 03 місяці 18 днів, пільговий стаж особи за Списком №2 становить - 19 років 03 місяці 06 днів.
Позивач звертаючись з даним адміністративним позовом до суду, зазначила, що пунктом 3 результативної частини Рішення Конституційного Суду вирішено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, таким чином вона досягла необхідного віку 50 років, набула більше 20 років страхового стажу та більше 10 років пільгового стажу роботи за Списком № 2, а тому відмова в призначенні пенсії є незаконною.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що спірним питанням в даній позовній заяві - є вік з якого позивач має право на призначення їй пенсії.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційного Суду України було визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 року прийнятій у справі №360/3611/20 зробила висновок про те, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 КС України, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею відповідного пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення їй пільгової пенсії за Списком № 2 з урахуванням того, що позивачу на час звернення із заявою про призначення пенсії до Пенсійного фонду України виповнилося 50 років та страховий стаж становить 33 роки 03 місяці 18 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 19 років 03 місяці 06 днів, що підтверджено матеріалами справи та самим спірним рішенням відповідача, що відповідає критеріям для призначення пільгової пенсії відповідно до Списку №2 та до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, суд доходить висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення відповідача від 28.03.2024 року №057250005780 щодо відмови в призначенні пенсії позивачу та як наслідок скасувати це рішення, та як похідна вимога зобов'язати відповідача призначити позивачу з 21.03.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 16.04.2024 позивач за подання адміністративного позову сплатила 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у розмірі 968,96 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд.66, ЄДРПОУ: 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення від 28.03.2024 року №057250005780 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ:13967927) від 28.03.2024 року №057250005780 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ:13967927) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 21.03.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд.66, ЄДРПОУ: 13967927) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 травня 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець