13 травня 2024 рокуСправа №160/5938/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ). про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
04 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати протиправною відмову у звільненні з Військової частини НОМЕР_2 від 27.02.2024 №303;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 на підставі абз.7 підп. «г» п.2 ч.4 ст 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 10.02.2024 подав рапорт на звільнення у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, надавши необхідний пакет документів. Проте військовою частиною НОМЕР_5 рапорт не погоджено та запропоновано позивачу підтвердити юридичний факт - факт здійснення постійного догляду в рамках цивільного судочинства. Зазначену відмову позивач вважає протиправною та з урахуванням викладеного в позові просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 11 березня 2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/5938/24 та призначив розгляд справи одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
22.03.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив, відповідно до якого представником відповідача зазначено, що за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби. Військовою частиною НОМЕР_4 повідомлено, що подані документи для звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, які підтверджують підстави звільнення, є недостатніми та не підтверджують у повному обсязі фактичні обставини, що мають юридичне значення щодо звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.. У задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 22 квітня 2024 залучено співвідповідача до участі у справі № 160/5938/24 Військову частину НОМЕР_4 ; зобов'язано позивача надіслати Військовій частині НОМЕР_4 копію позовної заяви з додатками до неї. Також, витребувано від позивача додаткові докази, а саме:
-докази складу сім'ї позивача, чи можуть інші особи здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи;
-докази, ким приходить позивачу особа з інвалідністю І групи, за якою останній бажає здійснювати догляд.
24.04.2024 на адресу суду через систему «Електронний суд» від позивача додаткові пояснення, відповідно до яких представником зазначено, що право на звільнення позивача закріплено в порядку абз.7 пп. Г п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. При цьому дана норма не містить обов'язку позивача підтверджувати родинний зв'язок , як і надавати довідку про склад родини. З посиланням на рішення апеляційної інстанції просить позов задоволити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 19.04.2023.
Молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді командира відділення інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_2 .
10.02.2024 молодший сержант ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира інженерно-саперної роти про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок» (за сімейними обставинами).
Вказаний рапорт був погоджений командиром військової частини НОМЕР_2 та 27.02.2024 за вих.303 направлено до військової частини НОМЕР_7 прийняття рішення.
За результатом опрацювання поданих документів підполковником юстиції ОСОБА_2 зазначено про не погодження рапорту з підстав: підстави для звільнення з військової служби, є недостатніми та не підтверджують у повному обсязі фактичні обставини, що мають юридичне значення щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини. Пропонуємо звернутися до органів цивільного судочинства, в порядку окремого провадження, з метою підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, з посиланням на вимоги Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Розглядаючи спір по суті реалізації частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» щодо підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи..
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років)
Судом під час розгляду справи було встановлено, що як на підставу звільнення з військової служби ОСОБА_1 посилається на необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного догляду відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №563538.
До рапорту позивачем надано наступні документи: паспорт ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади щодо проживання ОСОБА_1 , РНОКПП ОСОБА_1 , рішення Жовтоводської міської ради; паспорт громадянки України ОСОБА_3 , витяг із реєстру територіальної громади щодо проживання ОСОБА_3 , РНОКПП ОСОБА_3 , довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 , Акт обстеження житлових умов від 07.02.2024; довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні.
Судом встановлено, що відповідно Довідки з акту огляду МСЕК серії ААГ №563538 від 07.02.2024 ОСОБА_3 встановлено першу групу інвалідності безстроково, згідно висновку: непрацездатна, потребує постійного стороннього нагляду та догляду.
Згідно із рішенням виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області від 19.10.2023 №700 призначено ОСОБА_1 помічником ОСОБА_3 строком на один рік.
Відповідно до акта обстеження житлових умов від 07.02.2024 ОСОБА_4 є бабусею позивачу, проживає в квартирі одна, що також підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні.
Підставою для відмови у звільненні став наступник висновок юридичної служби: підстави для звільнення з військової служби, є недостатніми та не підтверджують у повному обсязі фактичні обставини, що мають юридичне значення щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини. Пропонуємо звернутися до органів цивільного судочинства, в порядку окремого провадження, з метою підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Позивач згідно із наданих суду документів обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності І групи без встановлення будь-яких додаткових умов.
На думку позивача, додані до рапорту документи є доказами того, що саме він зобов'язаний здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 як особою з інвалідності І групи.
Вказані доводи суд вважає необґрунтованими, а прийняте відповідачем рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» законним, виходячи з такого.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпровської області від 19.10.2023 №700 ОСОБА_1 в порядку статті 78 Цивільного кодексу України призначено помічником ОСОБА_3 строком на один рік з правом: одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належить ОСОБА_3 ; вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах ОСОБА_3 ; представляти ОСОБА_3 в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Згідно із статтею 78 Цивільного кодексу України встановлено норми щодо надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків
Відповідно до вказаної статті дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.
Помічником може бути дієздатна фізична особа.
За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.
Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.
Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.
Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.
Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.
Таким чином, додане до рапорту рішення виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпровської області від 19.10.2023 №700 не підтверджує той факт, що саме ОСОБА_1 уповноважений на здійснення постійного догляду за ОСОБА_3 .
При цьому суд враховує норми Сімейного кодексу України.
Згідно із частиною першої статті 172 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 СК України.
Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 СК України).
Відповідно до частини першої статті 264 СК України внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда встановлено статтею 266 СК України. Так, повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, обов'язок піклування за своїми бабою, дідом, прабабою, прадідом, їх утримання є не тільки морально-етичною вимогою та духовним стандартом поведінки, а й юридичною вимогою, правовим обов'язком, який ґрунтується на положеннях законодавства про зміцнення сім'ї, побудові сімейних відносин на паритетних засадах, почутті взаємолюбові, поваги, взаємодопомоги та підтримки, а також узгоджується з положеннями частиною першою статті 1 Сімейного кодексу України.
Обов'язок утримання своїх діда та баби виникає у повнолітніх внуків за умови якщо у них (діда або баби) немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, можуть надавати матеріальну допомогу.
Позивач не надав на вимогу суду докази перебування у родинних відносинах та відсутності інших родинних осіб, що можуть здійснювати догляд до ОСОБА_3 .
Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначено Законом України «Про соціальні послуги».
Відповідно до статті 1 вказаного Закону надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг;
Згідно із статтею 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи.
Законодавець не визначив потребу особи з інвалідністю І групи у постійному сторонньому догляді як підставу для звільнення з військової служби, а пов'язав її з наявністю у військовослужбовця необхідності, тобто встановленого обов'язку, здійснювати такий догляд.
Наявність у військовослужбовця обов'язків, необхідність виконання яких визначена законодавцем як підстава для звільнення з військової служби, має бути підтверджена відповідними документами.
Суд зауважує, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у разі наявності у нього необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи.
Позивач не надав жодного доказу, виданого уповноваженими органами, що саме він уповноважений на здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи.
Враховуючи встановлені вище обставини суд робить висновок, що на підставі рапорту від 10.02.2024 та документів, що до нього додані, позивач не має права на звільнення на підставі абзацу 7 підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ). про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук