Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2625/24
Провадження № 2/711/1206/24
02 травня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з держави Україна через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 02.11.2023р. інспектор УПП в м. Київ Мартиненко Є.В. виніс постанову, якою наклав на позивача адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Натомість за наслідками оскарження позивачем такої постанови суд виніс рішення від 15.02.2024р., яким скасував відповідну постанову та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позивач стверджує, що внаслідок незаконних дій інспектора поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі і гідності, як водія, а також порушенні нормального способу життя. Також позивач вказує, що зазнав моральних переживань зумовлених страхом бути повторно зупиненим працівниками поліції з тих самих підстав і необхідністю доводити спочатку працівнику поліції свою невинуватість, а потім звертатися до суду для доведення протиправності рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. З урахуванням змісту душевних переживань позивач вважає, що грошовий еквівалент завданої йому моральної шкоди складає 10 000 грн., а тому просить стягнути відповідні кошти з держави.
Відповідачі заперечили проти позовних вимог та у наданих суду письмових відзивах просили відмовити у задоволенні позову.
05.04.2024р. судом відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16.04.2024р. на адресу суду надійшов письмовий відзив ГУ ДКСУ у Київській області проти позову. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог у відзиві вказується, що ГУ ДКСУ у Київській області є неналежним відповідачем за позовними вимогами, оскільки за своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних правовідносин, не порушувало жодних прав та інтересів позивача, а відтак не має нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Акцентується увагу на тому, що держава у спірних правовідносинах бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду, а тому немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган. Додатково вказується, що у позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди та не обґрунтовано належним чином розмір її грошового відшкодування, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
19.04.2024р. від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив ГУ ДКСУ у Київській області. Позивач зазначає, що орган Казначейства визначений ним в якості відповідача через те, що відшкодування йому моральної шкоди має здійснюватися через стягнення грошових коштів за рахунок Держави Україна шляхом списання таких коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Додатково зазначається, що факт завдання моральної шкоди позивачу безпідставним притягненням його до адміністративної відповідальності посадовими особами поліції підтверджується належним чином доказами, що додані позивачем до позовної заяви.
22.04.2024р. на адресу суду надійшов письмовий відзив Департаменту патрульної поліції проти позову, в якому викладено позицію такого відповідача щодо позовних вимог, яка полягає у тому, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень проти позову у відзиві зазначено, що позивачем не доведено належним чином того, що ступень його душевних страждань та інших втрат немайнового характеру відповідає рівню, який підлягає відшкодуванню в грошовому еквіваленті. Додатково вказується про необґрунтованість розміру визначеного позивачем грошового відшкодування.
23.04.2024р. на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив Департаменту патрульної поліції. Позивач зазначає, що заподіяння моральної шкоди полягало у спричиненні моральних переживань, зумовлених страхом бути повторно зупиненим працівниками поліції з тих самих підстав. Окремо вказується, що працівниками поліції було обмежено право позивача скористатись юридичною допомогою і вони здійснювали психологічний тиск на позивача під час розгляду ними справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Представники відповідачів в судове засідання з розгляду справи не з'явились, проте надали суду заяви, в яких просили проводити розгляд справи без їх участі з урахуванням позицій, викладених у наданих суду письмових відзивах проти позову.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Додатково пояснив, що за наслідками події, яка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, працівниками поліції було винесено дві постанови про накладення на позивача штрафів. Одна з таких постанов була скасовано судом. Під час винесення поліцейськими відповідних постанов, останні повністю ігнорували законні права позивача та позбавили його права скористатись правовою допомогою. Оформлення поліцейськими відповідних постанов тривало близько трьох годин, внаслідок чого позивач не мав змоги повернутись до свого місця проживання, через існуючу заборону переміщення у комендантську годину, і змушений був чекати до закінчення комендантської години, тобто до 05:00год. Зауважив, що він був змушений витрачати свій час та сили для відновлення справедливості, а звернення органами поліції неправомірних постанов до виконання призвели до того, що грошові кошти на його банківському рахунку заблоковані до теперішнього часу. Також зазначив, що загальний період часу, коли позивач перебував у стані правової невизначеності та зазнав протиправного впливу на його психічний стан, включає час розгляду поліцейськими справи про адміністративне правопорушення, а також період, протягом якого тривало судове провадження з перегляду відповідної постанови.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно з копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАТ № 8067177 від 02.11.2023р., винесеної поліцейським Мартиненком Є.В., ОСОБА_1 , 02.11.2023р. о 23 год. 05 хв. в м. Київ, Подільський район, вул. Кирилівська, 40, керуючи транспортним засобом КІА CEED, д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимогу дорожнього знаку 3.2 Рух механічних транспортних засобів заборонений та не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.4.а ПДР - керування Т/З особою, не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на Т/з, а у випадку передбачену законом ліцензійної картки на Т/З, а також поліс (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних Т/З. Відповідною постановою поліцейський притягнув позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Не погоджуючись з винесеною постановою позивач оскаржив її в судовому порядку і 15.02.2024р. Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення у справі №711/9019/23, яким вирішив скасувати постанову Серії ЕАТ №8067177 від 02.11.2023р. та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП України.
Скасовуючи постанову поліцейського суд виходив з того, що оскаржувана постанова була складена інспектором поліції без дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яка передувала б ухваленню постанови, тобто не у відповідності до вимог ст. 247, 251, 279, 283 КУпАП та п.п. 9, 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015р. за № 1395. Також судом було встановлено, що докази на підставі яких була ухвалена постанова та які підтверджують скоєння позивачем правопорушення є відсутніми. Крім того, під час судового провадження представник Департаменту патрульної поліції в судовому засіданні зазначила, що наголошує на скасуванні даної постанови, оскільки, поліцейські вчинили не правильно і не мали права виносити дві постанови по одному і тому ж правопорушенню.
Зазначені обставини справи підтверджуються рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.02.2024р. у справі №711/9019/23 /а.с. 6-11/.
В позовній заяві вказується, що протиправні дії інспектора поліції зі складання скасованої судом постанови серії ЕАТ №8067177 від 02.11.2023р. завдали моральної шкоди позивачу. Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 10 000 грн.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином спір між сторонами виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення суб'єктом владних повноважень законних прав та інтересів фізичних осіб, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та положеннями Закону України від 01.12.1994р. №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94).
Надаючи оцінку доводам учасників справи та обставинам спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
За змістом статті 23 ЦК моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, про що було роз'яснено в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК у випадках, встановлених законом, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №266/94 відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу, а право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених таким Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №266/94).
Аналіз відповідних положень Закону №266/94 дає підстави виснувати, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом із скасуванням постанови про накладення штрафу, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Компенсація моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного постановою про притягнення до адміністративної відповідальності. Подібний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі № 569/1799/16-ц та від 26.04.2023р. у справі №227/4691/21.
Відповідно до положень ч. 5, 6 ст. 4 Закону №266/94 відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Таким чином, слід виснувати, що моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Насамперед, йдеться про визнання критично розглянутих національним судом (крізь призму обставин справи) і достатньо аргументованих, з огляду на суть порушеного права й характер правопорушення, показань сторін достатніми доказами для прийняття рішення щодо вимог з приводу відшкодування моральної шкоди. Такий підхід цілком узгоджувався б і з думкою Європейського суду з прав людини, викладеною ним у рішенні від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. При цьому, однак, задовольняючи вимоги щодо компенсації моральної шкоди, Європейський суд з прав людини подекуди посилається на зазнані заявниками незручності, певне розчарування та страждання в результаті встановленого порушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антоненков та інші проти України» // Офіційний вісник України. - 2006. - № 41. - Ст. 2784), інші конкретизовані вияви немайнових втрат заявника, а іноді не вважає за потрібне чітко кваліфікувати їх вид і характер (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чуян проти України»).
Крім критеріїв визначених у ст. 23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом, зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов'язкової умови відповідальності.
В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб'єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що постановою поліцейського позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Натомість відповідна постанова була скасована судом за наслідками її оскарження позивачем, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите. Таким чином, позивач набув право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок протиправного накладення на нього штрафу.
При цьому суд бере до уваги, що підставою для скасування судом постанови поліцейського слугувало те, що відповідна постанова була винесена без дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
За матеріалами справи судом встановлено, що події, які передували винесенню поліцейським постанови від 02.11.2023р. мали місце о 23 год. 00 хв., а сама постанова складена о 23 год. 23 хв. Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення мав місце вночі під час комендантської години в умовах воєнного стану.
Суд звертає увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, вочевидь викликає стан значного душевного хвилювання, який зумовлений очікуванням понесення реальних майнових втрат та завдає шкоди репутації фізичної особи. До того ж оскарження рішення про накладення штрафу у судовому порядку з метою доведення своєї невинуватості обумовлює необхідність здійснення витрат особистого часу, а відтак тягне зміни у звичному порядку життя.
Отже в даному випадку суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача про завдання йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань, які за своїм змістом та ступенем негативного впливу досягають такого значення, коли звичайне відновлення його прав та становища шляхом скасування рішення про накладення штрафу є недостатнім для усунення негативних наслідків, завданих протиправними діями завдавача шкоди.
Таким чином, зважаючи на очевидний характер протиправності дій посадової особи відповідача, характер порушення, особливості суспільно-політичних умов, в яких сталося порушення прав позивача, суд доходить висновку про безумовну наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем його прав, а також права позивача на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.
Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Позивач просив стягнути з держави в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 10 000 грн. Натомість, визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що в даному випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за помилки його посадових осіб, допущених при здійсненні ними своїх посадових обов'язків, і, відповідно, таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету.
Здійснюючи оцінку адекватності розміру компенсації завданої позивачу моральної шкоди суд бере до уваги, що всупереч вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, позивачем не надано суду ніяких доказів на підтвердження обставин, на підставі яких можливо визначити ступень та глибину душевних страждань позивача, а також належним чином дати характеристику особисто-вольовим ознакам індивідуальності позивача.
Натомість слід звернути увагу, що відповідною постановою поліцейського на позивача було накладено штраф в розмірі 425 грн., який у випадку несплати його у добровільному порядку протягом 15 днів з моменту винесення постанови підлягав примусовому стягненню в подвійному розмірі, тобто в розмірі 850 грн. на підставі ст. 307, ч. 2 ст. 308 КУпАП. За таких обставин, суд доходить висновку, що сума відшкодування моральної шкоди не має бути меншою ніж 850 грн.
Також суд бере до уваги актуальну судову практику щодо розміру відшкодувань у подібних ситуаціях, що мала місце при ухваленні судами остаточних рішень у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 26.04.2023р. у справі №227/4691/21, від 08.11.2023р. у справі №89/1758/22 тощо).
Тож з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому в якості відшкодування моральної шкоди на користь позивача слід стягнути суму коштів в розмірі 2000 грн., що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Стосовно обраного позивачем способу захисту його прав, то суд зауважує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що «відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів» (постанови Верховного Суду від 14.09.2022р. у справі № 415/1009/21, від 26.04.2023р. у справі №227/4691/21).
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення коштів в якості відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 грн. з Державного бюджету України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що в даному випадку судові витрати по справі відсутні, оскільки судовий збір не сплачується на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а про наявність інших судових витрат сторони суд не повідомляли у передбаченому законом порядку, а відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 08 травня 2024 року.
Головуючий : В.М. Скляренко