24 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/1577/20(925/298/23)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників сторін:
ОСОБА_1 - Геращенка М.В.,
ліквідатора ТОВ «Колос 14» - Назаренка С.А.,
ліквідатора ТОВ «Колос 14» арбітражного керуючого Носань Н.С.(особисто),
ТОВ «Олімп» - Колесника Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024
та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023
у справі № 925/1577/20(925/298/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" в особі арбітражної керуючої Носань Наталії Сергіївни
до: 1. Приватного підприємства "Автоком центр",
2. ОСОБА_1 ,
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп",
2. Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича,
3.Приватного підприємства "Іріда",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 ,
про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.12.2020 у справі №925/1577/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос 14» (далі - ТОВ «Колос 14», боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відповідно до статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна ТОВ «Колос 14» арбітражного керуючого Назаренка Сергія Анатолійовича.
Господарський суд Черкаської області постановою від 01.12.2021 визнав ТОВ «Колос 14» банкрутом, розпочав ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражну керуючу Носань Наталію Сергіївну.
До подання позовної заяви до суду надійшла заява від ліквідатора ТОВ «Колос 14» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , заборони ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії з транспортним засобом марки SUBARU, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зокрема: відчужувати транспортний засіб в будь-який спосіб, змінювати власника транспортного засобу, передавати транспортний засіб в заставу, оренду третім особам, передавати транспортний засіб до статутного капіталу будь-яких юридичних осіб, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані із зміною власника транспортного засобу.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.03.2023 у справі №925/1577/20(925/279/23) заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено та вжито відповідні заходи забезпечення позову.
Ліквідатор ТОВ «Колос 14» арбітражний керуючий Носань Н.С. на виконання повноважень ліквідатора, відповідно до вимог статті 61 КУзПБ, звернулась до господарського суду Черкаської області в межах справи про банкрутство боржника із позовною заявою про визнання недійсними укладених боржником правочинів - договору комісії №7718 від 17.10.2020р. та договору купівлі-продажу транспортного засобу №7718 від 17.10.2020, застосування наслідків недійсності цих правочинів.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що:
- оспорювані договір комісії та договір купівлі-продажу було укладено в період існування в ТОВ «Колос 14» непогашеної заборгованості перед ТОВ «Олімп» у розмірі 5264589,98 грн, яка підтверджена судовими рішеннями, що свідчить про виведення транспортного засобу зі складу майнових активів товариства для ухилення від звернення стягнення на нього;
- відсутні будь-які докази, які надають можливість стверджувати, що укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу являється оплатним, оскільки станом на дату укладення договору, всупереч його положенням про те, що оплата за транспортний засіб здійснюється в момент підписання договору, будь-яких коштів на рахунок ТОВ «Колос 14» не надходило;
- протокол-рішення Зборів Учасників ТОВ «Колос 14» без номера та без дати, яким уповноважено генерального директора ТОВ «Колос 14» - ОСОБА_3 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та вчинення всіх необхідних процесуальних дій для продажу спірного транспортного засобу не містить будь-яких посилань на оспорювані договори, що у свою чергу не дає можливості ідентифікувати це рішення як таке, що стосується продажу спірного транспортного засобу та не може вважатись згодою в розумінні положень п. 8.3.16 Статуту ТОВ «Колос 14»;
- відсутність дат на протоколі-рішенні ТОВ «Колос 14» та довіреності, наданій ОСОБА_2 ТОВ «Колос 14», не дають можливості встановити момент їх складення, а тому свідчать про відсутність повноважень у ОСОБА_2 на вчинення відповідних дій щодо перереєстрації та продажу транспортного засобу від імені ТОВ «КОЛОС 14»;
- оспорювані правочини являються фраудаторними, оскільки вчинені в момент існування перед ТОВ «ОЛІМП» непогашеної кредиторської заборгованості, а договір купівлі-продажу складений із заінтересованою особою в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства - ОСОБА_1 , яка являється родичем ОСОБА_2 .
Відповідач 2 - ОСОБА_1 заперечувала проти позовних вимог ліквідатора боржника, вказуючи, що:
- оспорюваний договір купівлі-продажу являється оплатним, що підтверджується платіжним дорученням, рахунком на оплату, доданими відповідачем-2 до відзиву на позовну заяву;
- будь-яких підстав вважати, що загальними зборами учасників ТОВ «Колос 14» не надано згоди ОСОБА_2 на укладення Договору купівлі-продажу немає, оскільки в матеріалах справи міститься протокол-рішення Зборів Учасників ТОВ «Колос 14» від 16.10.2020, відповідно до якого надано повноваження ОСОБА_3 , керівнику товариства, щодо продажу транспортного засобу;
- керівник ТОВ «Колос 14», в силу положень п. 9.1. та п. 9.2.1. статуту, мав повноваження для укладення правочинів, загальна вартість яких не перевищує еквівалент 500000,00 доларів США;
- позивач діє виключно в інтересах ТОВ «Олімп»;
- визнання недійсним Договору купівлі-продажу, в силу положень статті 216 ЦК України матиме наслідком обов'язок боржника повернути ПП «Іріда» грошові кошти, отримані за продаж транспортного засобу, що призведе до збільшення суми кредиторських вимог і не матиме наслідком погашення всіх кредиторських вимог, а тому заявлені позовні вимоги не відповідають інтересам ТОВ «Колос 14»;
- стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає визнання недійсними виключно безоплатних правочинів.
Фактичні обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій
30.12.2020 розпорядником майна на адресу Головного сервісного центру МВС України було направлено запит №02-02/166 від 24.12.2020 про надання інформації про транспортні засоби, які були зареєстровані за ТОВ "Колос14" за період з 01.01.2017 по дату надання відповіді та досі за ним зареєстровані.
Листом Головного сервісного центру МВС України від 13.01.2021 № 31/2395 повідомлено перелік транспортних засобів, які були зареєстровані, або зареєстровані на сьогодні, за ТОВ "Колос 14" у період з 01.01.2017. по теперішній час:
1) КАМАЗ 55102, д.н.з. НОМЕР_4 , рік виготовлення 1987, V двигуна 1085, VIN НОМЕР_5 , дата реєстрації 15.06.2010;
2) ЛЕВ 1430-283430, д.н.з. НОМЕР_6 , рік виготовлення 2012, VIN НОМЕР_7 , дата реєстрації 11.06.2013;
3) MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD, д.н.з. НОМЕР_8 , рік виготовлення 2013, V двигуна 2477, VIN НОМЕР_9 , дата реєстрації 25.10.2013, дата зняття з обліку 17.10.2020;
4) RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_10 , рік виготовлення 2016, V двигуна 1461, VIN номер НОМЕР_11 , дата реєстрації 07.10.2016р., дата зняття з обліку 17.10.2020;
5) SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_12 , рік виготовлення 2018, V двигуна 1998, VIN номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 27.10.2018, дата зняття з обліку 17.10.2020;
6) RENAULT LOGAN, д.н.з. НОМЕР_13 , рік виготовлення 2019, V двигуна 1461, VIN номер НОМЕР_14 , дата реєстрації 17.09.2019р., дата зняття з обліку 17.10.2020.
22.01.2021 на адресу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області було направлено запит №02-02/54 про надання інформації, згідно якого розпорядник майна просив надати належним чином завірені копії документів, поданих ТОВ "Колос 14" до сервісного центру для зняття наступних транспортних засобів 17.10.2020. з обліку та копії договорів купівлі-продажу:
1) MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD, д.н.з. НОМЕР_8 , рік виготовлення 2013, V двигуна 2477, VIN НОМЕР_9 , дата реєстрації 25.10.2013, дата зняття з обліку 17.10.2020;
2) RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_10 , рік виготовлення 2016, V двигуна 1461, VIN номер НОМЕР_11 , дата реєстрації 07.10.2016, дата зняття з обліку 17.10.2020;
3) SUBARU FORESTER, д.н.з. НОМЕР_12 , рік виготовлення 2018, V двигуна 1998, VIN номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 27.10.2018, дата зняття з обліку 17.10.2020;
4) RENAULT LOGAN, д.н.з. НОМЕР_13 , рік виготовлення 2019, V двигуна 1461, VIN номер НОМЕР_14 , дата реєстрації 17.09.2019, дата зняття з обліку 17.10.2020.
08.02.2021 на електронну адресу розпорядника майна ТОВ "Колос 14" надійшов лист РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області від 08.02.2021 № 31/23-196, у якому повідомлено про те, що запитувані транспортні засоби, які раніше належали ТОВ "Колос 14", перереєстровані на нових власників за договорами купівлі-продажу, підготовленими ПП "Автоком центр".
23.01.2021 розпорядником майна було направлено на адресу ПП "Автоком центр" запит про надання інформації від 22.01.2021 №02-02/55 про надання належним чином завірених копій договорів купівлі-продажу, укладених за участі ТОВ "Колос14" 17.10.2020, на підставі яких товариством були продані автомобілі MITSUBISHI2.5 TD, д.н.з. НОМЕР_15 ; RENAULT, д.н.з. НОМЕР_16 ; SUBARU, д.н.з. НОМЕР_17 ; RENAULT, д.н.з. НОМЕР_18 , а також всіх документів, поданих ТОВ "Колос 14" для укладення цих договорів.
Через відсутність відповіді на запит, розпорядником майна було подано до господарського суду клопотання про витребування вищевказаних копій договорів та всіх документів, поданих ТОВ "Колос 14" для укладення цих договорів.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.02.2021 у справі
№925/1577/20 було витребувано у ПП "Автоком центр" належним чином завірені копії договорів купівлі-продажу, згідно яких ТОВ "Колос 14" продано на користь третіх осіб транспортні засоби, що належали боржнику.
Листом ПП "Автоком центр" від 15.03.2021 було надано розпоряднику майна копії договорів комісії та договорів купівлі-продажу, зокрема договір комісії №7718 від 17.10.2020 та договір купівлі-продажу №7718 від 17.10.2020.
17.10.2020 між ПП "Автоком центр" та ТОВ "Колос 14" було укладено договір комісії №7718 від 17.10.2020 (далі - Договір комісії), відповідно до якого Комісіонер (ПП "Автоком центр") зобов'язується за дорученням Комітента (ТОВ "Колос 14") за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/ або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель SUBARU FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 27.10.2018 за ціною не нижче узгодженої Сторонами, а саме 280 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.2. Договору комісії, належним виконанням Комісіонером своїх обов'язків за цим Договором вважатиметься вчинення Комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу транспортного засобу в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.3. Договору комісії, за виконання Комісіонером його безпосередніх обов'язків за цим Договором Комітент зобов'язується сплатити Комісіонеру комісійну плату у розмірі 100,00 грн. в строк до 3 робочих днів.
17.10.2020 між ПП "Автоком центр", яке діяло в інтересах ТОВ "Колос 14" на підставі договору комісії №7718 від 17.10.2020, та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №7718 від 17.10.2020р. (далі - Договір купівлі-продажу), за яким ТОВ "Колос 14" продало, а ОСОБА_1 придбала транспортний засіб марки SUBARU, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Пунктом 2.1. Договору купівлі-продажу передбачено, що передача транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору купівлі-продажу, Покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання Сторонами даного Договору купівлі-продажу. Сторони не мають майнових претензій одна до одної з моменту підписання цього Договору.
Згідно п. 3.1. Договору купівлі-продажу за домовленістю Сторін ціна транспортного засобу складає 280 000,00 грн.
17.10.2020 між ПП "Автоком центр", ТОВ "Колос 14" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору комісії № 7718 від 17.10.2020 та договору купівлі-продажу №7718 від 17.10.2020 (далі - Додаткова угода).
Відповідно до п. 1. Додаткової угоди, Сторони домовились додати до договору купівлі-продажу №7718 від 17.10.2020 п. 3.2., та викласти його в наступній редакції: "Розрахунок за транспортний засіб зазначений в даному договорі проводиться безпосередньо між комітентом (власником) транспортного засобу та покупцем".
Пунктом 2 Додаткової угоди, Сторони домовились додати до договору комісїі №7718 від 17.10.2020 п. 1.8., та викласти його в наступній редакції: "Розрахунок за транспортний засіб зазначений в даному договорі проводиться безпосередньо між комітентом (власником) транспортного засобу та покупцем".
Згідно п. 3 Додаткової угоди, Сторони домовились виключити п. 2.1.4. із договору комісії №7721 від 17.10.2020.
Таким чином, безпосередній розрахунок за транспортний засіб, відповідно до умов Договору купівлі-продажу, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, проводився між ТОВ "Колос 14" та ОСОБА_1 .
Протоколом-рішенням зборів учасників ТОВ "Колос 14" без номера та без дати учасниками ТОВ "Колос 14" ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було прийнято рішення уповноважити Генерального директора ТОВ "Колос 14" ОСОБА_3 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу.
Довіреністю ТОВ "Колос 14" без номера та без дати Генеральним директором ТОВ "Колос 14" було уповноважено ОСОБА_2 бути представником ТОВ "Колос 14" у державних установах (в тому числі в податкових інспекціях, управлінні статистики, військових комісаріатах, державній інспекції сільського господарства та інше) з усіма правами, які надані Повіреному чинним законодавством України, у тому числі проводити всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу SUBARU FORESTER.
Наказом ТОВ "Колос 14" без номера та без дати Генеральним директором ТОВ "Колос 14" було доручено ОСОБА_2 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного транспортного засобу SUBARU FORESTER.
17.10.2020 вищевказаний транспортний засіб було знято з обліку за ТОВ "Колос 14" (лист ГСЦ МВС України від 13.01.2021 №31/2395).
Станом на дату розгляду позову власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , будь-яких документів в матеріалах справи, які б вказували протилежне немає.
Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір комісії № 7718 від 17.10.2020, укладений між ТОВ «Колос 14» та ПП «АВТОКОМ ЦЕНТР». Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7718 від 17.10.2020, укладений між ПП «АВТОКОМ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Колос 14» транспортний засіб марки SUBARU, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 у справі №925/1577/20(925/298/23) залишено без змін.
Судові рішення прийнято з посиланням на приписи статей 3, 13, 203, 215, 241 ЦК України, статей 1, 42 КУзПБ, статей 16, 58, 123, 126, 129 ГПК України, статті 17 Закону України «Про заставу», статей 1, 4, 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та мотивовані тим, що спірні договір комісії № 7718 від 17.10.2020 та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7718 від 17.10.2020 укладені у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Колос 14»), між пов'язаними особами, за відсутності достатніх доказів на підтвердження оплатності договору, за наявності заборгованості перед кредиторами, зокрема ТОВ «Олімп», отриманими коштами за спірним правочином не здійснено погашення заборгованості перед ТОВ «Олімп».
За висновками судів, оспорюваний правочин порушує положення пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 ЦК України, а отже являється фраудаторним та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 42 КУзПБ із застосуваннями наслідків недійсності правочину передбачених абз 3 частини 2 цієї статті шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути ТОВ «Колос 14» транспортний засіб марки SUBARU, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі скасувати.
На обґрунтування своєї правової позиції із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій, всупереч нормам матеріального права та судової практики визнано недійсним договір купівлі-продажу, який повністю відповідає вимогам закону та безпідставно застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді односторонньої реституції, яка полягає в зобов'язанні відповідача повернути товар, який був ним повністю оплачений за справедливою ціною.
Вказує, що при вирішенні заявлених позовних вимог та при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами:
- порушено норми матеріального права (статті 16, 203, 215, 216 ЦК України, статті 42 КУзПБ) та не перевірено належним чином доводи щодо відсутності в оспорюваному договорі ознак фраудаторності;
- порушено норми процесуального права - статей 126, 236 ГПК України;
- не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц), від 04.10.2023 по справі №291/1450/21, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Крім того, в касаційній скарзі скаржник заперечує щодо стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 24 000,00 гри, зазначаючи, що ліквідатор сам має змогу ефективно захистити права боржника, оскільки це безпосередньо є його обов'язком, ним не наведена розумна необхідність залучення адвоката до даної справи, що судами першої та апеляційної інстанції оцінено не було.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
Ліквідатор ТОВ «Колос 14» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає що судами належним чином досліджені всі доводи, заявлені сторонами під час розгляду справи в підготовчому судовому засіданні та безпосередньо під час розгляду справи по суті, та правомірно встановлено, що оспорюваний правочин являється фраудаторним, вчиненим з метою виведення майна зі складу боржника власних майнових активів, чим завдано шкоду кредитору, перед яким у боржника наявна значна заборгованість. Доводи ОСОБА_1 вважає необґрунтованими, які не доводять незаконність оскаржуваних судових рішень.
ТОВ «Олімп» у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. На його думку, доводи скаржника висновки судів не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судами, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок судів попередніх інстанцій.
Позиція Верховного Суду
Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позову ліквідатора боржника у справі про банкрутство про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу, що мають ознаки фраудаторності.
Суди розглядали договір комісії та договір купівлі-продажу, як невід'ємно пов'язані, оскільки обидва мають кінцевою метою відчуження майна боржника, але договір комісії є передоручення укладення правочину щодо продажу від ТОВ "Колос 14" на користь ПП "Автоком Центр", а договір купівлі-продажу є правовою підставою для передачі майна із володіння ТОВ "Колос 14" на користь відповідача2.
Верховний Суд зауважує, що звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Так, згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною 1 або 2 статті 42 КУзПБ, визначені частиною 3 зазначеної статті, згідно з якою сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Положення наведеної статті КУзПБ кореспондуються з однією з основоположних засад цивільного законодавства - добросовісністю, зокрема, закріпленою в пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич або близька особа боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
Подібні за змістом висновки наведені також у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі №911/693/22(911/2648/22), від 16.02.2023 у справі №910/14918/20(9010/17720/21), від 02.03.2023 у справі №910/15232/20 (910/18130/21).
Досліджуючи доводи позивача про безоплатність оспорюваного правочину, суди встановили, що відповідачем 2 було подано до матеріалів справи рахунок на оплату №38 від 12.10.2020 та платіжне доручення №33396253-3 від 12.10.2020, відповідно до яких ОСОБА_1 на рахунок ТОВ "Колос 14" було перераховано 280000,00 грн.
Призначення платежу: "ОПЛАТА ЗА ТОВАР (АВТ) СУБАРУ-ФОРЕСТЕР JF1SJLY5JG391427 ЗГ РАХ НА ОПЛ № 38 ВІД 12.10 УТЧ ПДВ 46666,67, ПЛАТНИК ОСОБА_5 ".
При цьому, номер шасі транспортного засобу SUBARU FORESTER, вказаний в Договорі комісії, в Договорі купівлі-продажу, в Акті огляду реалізованого транспортного засобу №5783/20/008502 від 17.10.2020, в Акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №7718 від 17.10.2020, свідоцтві про реєстрацію серії НОМЕР_19 , які додавались позивачем до позовної заяви - НОМЕР_1.
Співставивши номер шасі транспортного засобу із тим, що вказаний в платіжному дорученні та рахунку на оплату, які були надані відповідачем-2 разом із відзивом, із тими, що надані позивачем, суди встановили відмінність номера шасі транспортного засобу. Врахувавши правову природу документів, поданих позивачем, до яких в тому числі належить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, правильним номером шасі SUBARU FORESTER є саме НОМЕР_1.
Обґрунтовуючи вказану невідповідність скаржник посилався на те, що вказана в документах відмінність в номері кузова транспортного засобу являється формальністю, яку слід оцінювати критично, яка лише створює умови для сумніву щодо тотожності транспортних засобів за їх ідентифікаційною ознакою - номером кузову. Колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача-2, адже, як вірно зазначили суди, за наявності цих невідповідностей об'єктивно не може бути впевненості в тому, що в матеріальному світі не існує двох транспортних засобів марки SUBARU моделі FORESTER із номерами кузову, які відрізняються лише однією літерою. Натомість, як свідчать матеріали справи, в подальшому скаржник не зверталася до ТОВ «Колос 14» з поясненнями про описку в призначенні платежу.
Крім того, на підставі платіжних доручень від 12.10.2020, наданих ОСОБА_1 на підтвердження оплатності договору купівлі-продажу, суди встановили, що оплата за придбаний автомобіль відбулась до дати укладення договору купівлі-продажу (17.10.2020).
Дослідивши умови договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7718 від 17.10.2020 суди встановили, що цим договором не передбачено проведення попередньої оплати товару, а порядок здійснення оплати договором взагалі не визначено.
Пункт 2.1. договору купівлі-продажу передбачає, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.
Згідно п. 2.2. договору купівлі-продажу, покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання Сторонами даного Договору купівлі-продажу. Сторони не мають майнових претензій одна до одної з моменту підписання цього Договору.
Обов'язок щодо оплати транспортного засобу встановлений п. 5.1. Договору купівлі-продажу, яким передбачено, що покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених цим Договором, сплатити продавцю ціну транспортного засобу, зазначену у п. 3.1. договору.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно положень частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Тобто оплата товару шляхом попередньої оплати здійснюється покупцем виключно за умов, якщо такий обов'язок покупця встановлений договором.
Враховуючи положення Договору купівлі-продажу, обов'язок оплати товару (транспортного засобу) за Договором купівлі-продажу виникає у покупця з моменту підписання Договору, оскільки з цього моменту сторонами передбачено перехід права власності та фактичну передачу транспортного засобу, а тому, за відсутності в оскаржуваному договорі іншого порядку оплати товару, покупець зобов'язаний здійснити оплату транспортного засобу SUBARU FORESTER саме з моменту підписання договору купівлі-продажу.
Таким чином, дослідивши надані учасниками справи докази в цій справі в їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв'язку, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що невідповідності у вказаних в документах, наданих відповідачем 2, свідчать про відсутність на момент проведення оплати будь-яких правовідносин купівлі-продажу між сторонами. Відтак, за висновками судів, зважаючи на те, що договір купівлі-продажу між сторонами було укладено лише 17.10.2020, кошти, перераховані ОСОБА_1 12.10.2020 на користь ТОВ "Колос 14" не можуть вважатися такими, що перераховані за придбання транспортного засобу за вказаним договором.
В контексті встановлених обставин, суди розглядали дії ТОВ «Колос 14» та відповідача 2 щодо продажу належного товариству транспортного засобу, в тому числі, в рамках добросовісності обраного варіанту поведінки ТОВ «Колос 14» та відповідача 2.
Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Адже, як було зазначено вище, боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Суди встановили, що станом на 17.10.2020 (дата укладення договору), у ТОВ "Колос 14" була наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ "Олімп" у розмірі 5264589,98 грн, що підтверджена рішеннями Господарського суду Черкаської області від 10.09.2020 у справі № 925/651/20 про стягнення з ТОВ "Колос 14" на користь ТОВ "Олімп" 2 458 550,00 грн, та від 21.09.2020 у справі №925/692/20 про стягнення з ТОВ "Колос 14" на користь ТОВ "Олімп" 2 806 039,98 грн.
Відповідачем 2 не спростовано будь-якими доказами чи доводами ту обставину, що на момент відчуження транспортного засобу, що належав ТОВ «Колос 14», у боржника була наявна непогашена кредиторська заборгованість перед ТОВ «Олімп».
Відповідно до правових висновків, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі №910/8482/18 (910/4866/21), будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частини 3 статті 13 ЦК України).
Враховуючи встановлені обставини, суди за наслідками їх оцінки дійшли висновку, що вчинення правочинів, предметом яких є відчуження майна ТОВ "Колос 14", завдає шкоду кредитору, перед яким у боржника наявна заборгованість, яка підтверджена судовими рішеннями у справах №925/651/20 та від 21.09.2020, які набрали законної сили.
Крім того, суди встановили, що договір купівлі-продажу укладений боржником із заінтересованою особою в розумінні статті 1 КУзПБ - ОСОБА_1 , яка являється родичем ОСОБА_2 , який був засновником ТОВ "Колос 14".
В цій частині колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
В статті 1 КУзПБ міститься визнання заінтересованих осіб стосовно боржника - це юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.
У статті 42 КУзПБ, зокрема у частині другій, унормовано, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Тобто, частиною другою статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Тобто, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/5477/23.
В розрізі вищевказаних правових позицій Верховного Суду та положень КУзПБ, судами правомірно взято до уваги родинне споріднення покупця за договором купівлі-продажу - ОСОБА_1 та засновника ТОВ «Колос 14» - ОСОБА_2 , який в межах даних правовідносин діяв від імені товариства та вчиняв від його імені оспорювані правочини, в період існування в ТОВ «Колос 14» непогашеної заборгованості перед ТОВ «Олімп» у розмірі 5 264 589,98 грн.
Поміж тим, розглядаючи оспорювані договори комісії та купівлі-продажу в контексті їх відповідності нормам статей 3, 13 ЦК України, тобто дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності, а також дослідження обставин порушення оспорюваними правочинами прав інших осіб, суди встановили:
- спірні договір комісії №7718 від 17.10.2020 та договір купівлі-продажу транспортного засобу №7718 від 17.10.2020 були укладені у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Колос 14");
- договір купівлі-продажу транспортного засобу №7718 від 17.10.2020, укладений між заінтересованими особами, оскільки покупцем за Договором купівлі-продажу була ОСОБА_1 , а від імені ТОВ "Колос 14" діяв засновник товариства - ОСОБА_2 , що в сукупності із встановленими судом обставинами свідчить про пов'язаність цих осіб між собою;
- відсутність достатніх доказів, які б могли підтвердити оплатність укладеного Договору купівлі-продажу, а надані відповідачем-2 документи не свідчать про належне виконання ним свого обов'язку щодо оплати транспортного засобу, оскільки дії щодо оплати вчинялись відповідачем-2 до виникнення правовідносин купівлі-продажу спірного транспортного засобу, а вказані в рахунку та платіжному дорученні ідентифікаційні дані транспортного засобу, за який здійснюється оплата, не дають можливості ототожнити його із тим, що продавався за договором купівлі-продажу;
- на момент укладення договору комісії та договору купівлі-продажу у ТОВ "Колос 14", існувала непогашена кредиторська заборгованість перед ТОВ "Олімп" у загальному розмірі 5 264 589,98 грн, яка підтверджена рішеннями господарського суду Черкаської області від 10.09.2020 у справі № 925/651/20 та від 21.09.2020 у справі № 925/692/20, що набрали законної сили, у зв'язку із чим вчинення правочинів, предметом яких є відчуження майна ТОВ "Колос 14" завдає шкоду кредитору, перед яким у боржника наявна заборгованість.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини в їх сукупності, їх правова кваліфікація дають підстави погодитися з висновками попередніх судів, що договір комісії № 7718 від 17.10.2020 та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7718 від 17.10.2020 є такими, що порушують положення пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, частини третьої статті 13 ЦК України, отже являються фраудаторними, відтак й про визнання їх недійсними.
При цьому, колегія суддів погоджується з попередніми судовими інстанції, які правильно розглядали договір комісії та договір купівлі-продажу, як невід'ємно пов'язані, оскільки вони обидва мають кінцевою метою відчуження майна боржника.
За приписами частини 3 статті 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Відтак, місцевим судом правильно застосовано наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути ТОВ "Колос 14" транспортний засіб марки SUBARU, модель FORESTER універсал-В, 2018 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Поміж іншим, за рішенням суду першої інстанції, з яким в подальшому погодився апеляційний суд, з ОСОБА_1 стягнуто 9568,00 грн. витрат зі сплати судового збору та 24000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши заперечення касаційної скарги щодо стягнутих витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Тобто за загальним правилом обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 49568,00 грн. На підтвердження було подано документи, що підтверджують витрати ТОВ «Колос 14» на професійну правничу допомогу: Договір про надання правової допомоги № 13-12-2021 від 13.12.2021, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 22.02.2023 за Договором про надання правової допомоги №13-12-2021 від 13.12.2021, Додаткова угода № 15/02/2023-3 від 15.02.2023 до Договору про надання правової допомоги № 13-12-2021 від 13.12.2021.
Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловив правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Враховуючи положення статей 86, 123, 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, приймаючи до уваги обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та фактичних обставин справи, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності, врахувавши заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат, які покладаються на відповідача до 24000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, адже цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.
Колегія суддів відхиляє заперечення скаржника проти задоволення судом заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на його думку, складання позовів, участь у судових засіданнях, інші процесуальні дії є прямими обов'язками арбітражного керуючого (ліквідатора).
В силу пункту 4 частини першої статті 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право, залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.
Норми КУзПБ не містить прямої заборони щодо можливості участі представників арбітражного керуючого на окремих стадіях справи про банкрутство або під час вчинення окремих дій.
Отже, ліквідатор, як будь-який учасник справи, має право реалізовувати покладені на нього обов'язки особисто або із залученням представників, а обсяг роботи адвоката, вчинений ним, зазначений в додатках, що додавалися до позовної заяви. Відтак, доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
Щодо неврахування висновків Верховного Суду
У касаційні скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.02.2019 у справі № 200/4202/14-ц, від 04.10.2023 по справі №291/1450/21, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 02.06.2021 №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження відбувається тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де були подібні правовідносини.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Вищевказаний висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
В касаційній скарзі відсутні конкретні посилання на те, що саме не було враховано із наведених правових позицій Верховного Суду судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті.
Посилання скаржника на зазначені правові позиції Верховного Суду зводиться лише до їх цитування, але разом із тим, будь-якого обґрунтування, чому саме цю правову позицію не врахував суд, в якій частині вона не була врахована - касаційна скарга не містить.
Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також те, що оспорювані правочини визнавались недійсним на підставі частини 2 статті 42 КУзПБ поряд із встановленим фактом порушення сторонами статей 3 та 13 ЦК України, оскільки позивачем та стороною правочину являється боржник-банкрут, на якого поширюють свою дію норми Кодексу України з процедур банкрутства.
Натомість висновки Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі справах, сформовані в справах, де суб'єктний склад відмінний від справ про банкрутство та не враховує специфіку правового режиму боржника.
Відтак, підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана належна правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 309 ГПК України).
Враховуючи наведене вище та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 у справі №925/1577/20(925/298/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
В.І. Картере