Справа № 359/9084/23
Провадження № 2/359/522/2024
Іменем України
13 травня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Приватний нотаріус Бориспіль-ського районного нотаріального округу Київської області Савицька Тетяна Валентинівна про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації на право власності,-
13 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просив : 1) поновити строки звернення до суду з позовом; 2) договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 14 лютого 2019 року між позивачем і відповіда-чем, який посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 78 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Савицькою Т.В. визнати недійсним; 3) договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої в с. Старе Бориспільського району Київської області, на якій зведено будинок, укладений 14 лютого 2019 року між позивачем і відповідачем, який посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 81 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Савицька Т.В. визнати недійсним; 4) державну реєстрацію на право власності на вказане майно за ОСОБА_2 скасувати та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Вимоги обгрунтовано тим, що в серпні 2004 року позивач набув на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,27 га разом з недобудованим будинком, які розташовані в с. Старе Бориспільського району Київської області, який згодом добудував. Відповідач є рідним дядьком позивача, який допомагав ОСОБА_1 порадами та у деяких роботах по облаштуванню домоволодіння. 14 лютого 2019 року, внаслідок вмовлянь ОСОБА_2 позивач відчужив відповідачу за оскаржуваними договорами купівлі - продажу будинок та земельну ділянку, які посвідчено та зареєстровано в реєстрі приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Савицькою Т.В.. Однак, хоч у цих договорах і вказано про повний розрахунок покупця з продавцем, у дійсності ОСОБА_2 нічого не сплатив ОСОБА_1 та на вимогу відмовився сплатити вартість набутого майна. Через вказані обставини позивач вважає договори купівлі - продажу фіктивними та на підставі ст. 655-657, 202, 638, 691, 526 ЦК України просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17 жовтня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом подати відзив на позов, клопотання, докази, тощо, не скористався.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
24 листопада 2023 року третя особа подала пояснення, якими просила відмовити у задоволенні позову, оскільки сторони договору, до його укладення, посвідчення і реєстрації, погодили вартість майна, за яке ОСОБА_2 розрахувався. Наведене вказано та підтверджено самим позивачем під час укладення оскаржуваних договорів.
Ухвалою суду від 22 січня 2024 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
В судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання позивач, відповідач та третя особа не з'явились. Про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань на адресу суду не направили. Проте, позивач подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, врахувавши заяву позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55,124 Конституції України та ч.1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 14 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два договори купівлі - продажу щодо житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220887601:01:013:0055 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господар-ських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 , які посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Савицькою Т.В. в реєстрі за № 78, 81.
Згідно п. 2.1, 2.2 вказаних правочинів за домовленістю сторін продаж житлового будинку вчинено за 1 644 240 грн. 00 коп., а земельної ділянки за 182 800 грн. 00 коп., які покупець сплатив продавцю, а продавець прийняв дані грошові кошти повністю до підписання цих договорів з дотриманням вимог ст. 1087 ЦК України та постанови Правління НБУ від 29 грудня 2017 року за № 148. Факт отримання грошових коштів продавець ОСОБА_1 підтвердив. Своїми підписами під цими договорами позивач та відповідач підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок, земельну ділянку та засвідчили відсутність претензій фінансового характеру. Вказана у договорах ціна відповідає волевиявленню, дійсним намірам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та є остаточною.
Відповідно вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, відповідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить про те, що в ній закріплено один із фундамен-тів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в одно-сторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору. У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Згідно ч. 4 ст. 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти, то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець у свою чергу також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі за № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) Верховний Суд дійшов висновку, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню ч. 3 ст. 692 ЦК України, відповідно якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі). Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».
Подібний висновок міститься й у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження № 61-5308св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц (провадження № 61-16664св20).
Зважаючи на вказане, суд приходить переконання, що оскільки у спірних правовідносинах порушення права ОСОБА_1 , продавця нерухомого майна, полягає у тому, що він не отримав від ОСОБА_2 , як покупця, обумовлених договорами купівлі - продажу грошових коштів (1 644 240 грн. 00 коп. + 182 800 грн. 00 коп.), відтак належним способом захисту є саме стягнення не отриманих грошових коштів, а не визнання недійсними вказаних договорів.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ним обрано невірний спосіб захисту власних майнових прав. В свою чергу, вимоги про скасування державної реєстрації також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про визнання недійсними правочинів.
Частиною 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно ч.1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Зважаючи на повну відмову у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача а користь позивача витрат по сплаті судового збору та відносить їх на рахунок ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 258-259, 263-265, 280, 353, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Приватний нотаріус Бориспіль-ського районного нотаріального округу Київської області Савицька Тетяна Валентинівна про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації на право власності.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 13 травня 2024 року.
Суддя Л.В. Яковлєва