Справа № 161/10410/23
Провадження № 2/161/132/24
(заочне)
30 квітня 2024 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Присяжнюк Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шарунович К.П.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у місті Луцьку цивільну справу №161/10410/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет справи, на стороні відповідача - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 , про поділ майна та стягнення грошової компенсації,
ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 29.01.2024), в якому просить виділити їй квартиру АДРЕСА_1 зі сплатою відповідачу компенсації за частки квартири у розмірі 580 200,00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 21.07.2000, який був розірваний. Будучи в шлюбі, сторонами було придбано зазначену квартиру. Позивачка вказує, що квартира купувалася у кредит, однак відповідач жодних виплат не здійснював. Також, позивачка самостійно сплачувала і сплачує комунальні послуги. У вказаній квартирі позивачка проживає разом з доньками, яких вона матеріально утримує, оскільки відповідач аліментів на утримання дітей не сплачує.
Ухвалою суду від 26 червня 2023 року вказану справу було прийнято до провадження, відкрито загальне позовне провадження, розгляд справи призначено до розгляду у підготовчому засіданні.
25.09.2023 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 та зняти арешт з 2/3 частки вказаної квартири, накладений в межах виконавчих проваджень №31458553, №45669756, №69802771.
Ухвалою суду від 26 вересня 2023 року прийнято заяву про зміну предмету позову, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет справи, на стороні відповідача - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
19.10.2023 представник третьої особи АТ «Державний ощадний банк України» надав пояснення у справі.
Ухвалою суду від 25 жовтня 2023 року залучено до участі у розгляді цивільної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет справи, на стороні відповідача - ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 30.01.2024 прийнято заяву представника позивача про зміну предмету позову у цивільній справі №161/10410/23.
Ухвалою суду від 27.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) та просили задовольнити їх.
Відповідач у заяві від 12.03.2024 позовні вимоги визнав та не заперечував щодо їх задоволення.
Третя особа АТ «Державний ощадний банк України» надала свої пояснення від 19.10.2023 щодо позову.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Заслухавши пояснення присутнього учасника справи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 21 липня 2000 року, який був розірваний на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.11.2021 у справі №161/15950/21 (а.с. 10-11).
У період перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано з відповідачем (а.с. 17-18).
Позивачка стверджує, що частина коштів на купівлю квартири була взята у кредит в АТ «Державний ощадний банк України», який вона самостійно погашала, і який на даний час повністю виплачений, що підтверджується довідкою АТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 9).
У позовній заяві позивачка вказує, що самостійно несе всі витрати на утримання квартири; зауважує, що з нею проживають діти, на утримання яких відповідач коштів не дає, що підтверджується і розрахунком заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 22-24).
Таким чином, між сторонами є спір стосовно поділу їх спільної сумісної власності подружжя.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм права.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Взаємної згоди щодо поділу спірного майна сторони не дійшли, договору не укладали.
Факт реєстрації спірного рухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.
Тобто, придбавши нерухоме майно під час перебування в шлюбі, сторони набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.
Таким чином, оскільки квартира за адресою АДРЕСА_2 придбана сторонами під час їх перебування у шлюбі, то вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Протилежного суду не доведено.
У позовній заяві позивачка стверджує, що відповідач не брав участь у купівлі квартири та сплаті кредиту, не бере участь в утриманні майна, у спірній квартирі не проживає. Натомість, у зазначеній квартирі проживає вона з двома доньками.
Позивач вважає, що оскільки спільне користування квартирою є неможливим, розподіл на дві ізольовані квартири відповідно до вимог будівельних норм без втрати нею цільового призначення не є технічно можливим, тому для забезпечення інтересів обох сторін є доцільним припинити право власності на спірну квартиру шляхом стягнення з позивача на користь відповідача грошової компенсації.
Ринкова вартість спірної квартири становить 1 160 400,00 грн (а.с. 8).
15.03.2024 на адресу суду надійшла заява відповідача про визнання позову (а.с. 135).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК). За змістом ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.
Статтею 364 ЦК передбачено, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Таким чином, з урахування вищевикладених норма законодавства, позивач просить припинити право власності відповідача на частку у праві спільної сумісної власності нерухомому майні та стягнути з неї на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири, а саме - 580 200,00 грн.
Позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 11 604,00 грн. (виходячи із заявлених позовних вимог та вартості спірного майна).
Керуючись ст. ст. 141, 265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Припинити право спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та виділити вказану квартиру у власність ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за частку ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 у розмірі 580 200 (п'ятсот вісімдесят тисяч двісті) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 604 (одинадцять тисяч шістсот чотири) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет справи, на стороні відповідача:
Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г, код ЄДРПОУ 00032129.
Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 43021, м. Луцьк, вул. Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041407.
ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено
та підписано 10.05.2024.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк