справа № 156/308/24
Провадження № 2/156/160/24
рядок статзвіту 38
13 травня 2024 року сел.Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Федечко М. О.,
за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/308/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА - Ф», представник позивача Бачинський Остап Михайлович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту,
учасники справи:
представник позивача: ОСОБА_2 - не з'явився,
відповідач: ОСОБА_1 , - не з'явилася,
Короткий виклад обставин справи
13.03.2024 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА - Ф» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту.
В обґрунтування поданого позову посилається на те, 17.03.2021 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та гр. ОСОБА_1 укладено Договір (в електронній формі) про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000210322403 (надалі - Договір позики). Відповідач здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки НОМЕР_1 , на котру в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 4298.00 грн.
На умовах Договору позики (пп.1.6.1. п.1.6.) кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики №000210322403 у розмірі 4298.00 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 06.04.2021 р. (пп.1.6.3. п.1.6.), реальна річна процента ставка складає 1.80 % (пп. 1.6.8. п.1.6.), та процентною ставкою 2,5 % за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії Договору позики (п.п.5.9. п.5). Кредитодавець свої зобов'язання за Договором позики виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договором позики.
Відповідач не здійснила жодного платежу, не виконала свої зобов'язання, у зв'язку з не здійсненням платежів на виконання Договору позики у неї утворилася заборгованість за Договором позики.
28.10.2021 р. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» уклали Договір факторингу №20211028-Ф від 28.10.2021 р. Згідно Договору факторингу №20211028-Ф від 28.10.2021 р., та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до гр. ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру боржників 141.
Станом на 11.03.2024 р. заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 16 115,51 грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 298.00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 5 922,69 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором за період 29.10.2021 по 26.01.2022) - 9670,00 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; інфляційне збільшення - 522,32 грн. (нараховано Новим кредитором за період 07.04.2021 по 23.02.2022).
У зв'язку з вищенаведеним, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором позики №000210322403 від 17.03.2021 року - 16 115,51 грн., сплачений судовий збору в сумі 2422,40 грн. та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
Позиція учасників процесу
Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з'явився,
09.04.2024 року на електронну адресу суду подав заяву про розгляд справи без його участі на підставі доказів наявних в матеріалах справи (а.с. 57).
Відповідач в попередні судові засідання 09.04.2024 року, 25.04.2024 року та в судове засідання 13.05.2024 року не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить розписка та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 14.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, проведення розгляду справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб. Витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про рух коштів, а саме: поступлення коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що був/є відкритий на ім'я позичальника ОСОБА_1 в день оформлення договору позики №000210322403 від 17.03.2021 року.
У судове засідання, призначене на 09.04.2024 року сторони не з'явилися, розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою відповідача.
25.04.2024 року судове засідання повторно відкладено у зв'язку з неявкою відповідача.
В судове засідання 10.05.2024 року сторони не прибули.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 13.05.2024 року судом постановлено протокольну ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
10.05.2024 року на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про відкладення судового засідання у зв'язку з необхідністю отримання правової допомоги.
Дослідивши подане клопотання, матеріали цивільної справи, суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд зазначає, що цивільна справа перебуває в проваджені суду з 13.03.2024 року, судові засідання у справі призначалися тричі та суд сприяв тому, щоб сторона відповідача мала можливість прийняти участь у розгляді справи, однак відповідачка таким правом не скористалася, в жодне судове засідання не з"явилася, у встановлений судом строк відзив на позов не подала.
За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Разом з тим, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Таким чином, зважаючи на п.5 Рекомендацій від 02.03.2022, передбачена Конституцією України «безперебійність» здійснення правосуддя у разі відкладення та зняття з розгляду справ фактично порушується. Адже відкладення розгляду справи не є її вирішенням по суті.
При цьому, судом завчасно повідомлено відповідача про дату та час судового засідання, неможливість прибуття тричі до судового засідання відповідача, не є підставою для відкладення судового засідання, а доказів неможливості проведення судового засідання без участі відповідача матеріали справи не містять.
Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Крім цього суд звертає увагу, що відповідач ще 29.03.2024 року ознайомилася з матеріалами цивільної справи та в останньої було достатньо часу для отримання належної правової допомоги, однак відповідачка таке своє право не реалізувала та відзив на позов не направила.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки судом були створені всі необхідні умови для реалізації відповідачем своїх процесуальних прав та обов'язків, та було вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, а також зважаючи на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, а затягування строку розгляду справи в даному випадку може призвести до порушення права позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подала, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
ІV. Обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 17.03.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 000210322403.
Відповідно до умов договору № 000210322403 від 17.03.2021 року, відповідачу надався кредит в сумі 4298,00 грн. строком на 21 день від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 17.03.2021 р. по 06.04.2021 р. Дата погашення кредиту 06.04.2021 р., схема кредитування: класична, процентна ставка після пролонгації: 1.8% в день. Кредитодавець нараховує проценти за користування кредитними коштами у розмірі 1.80% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (Базова процентна ставка). Акційна (пільгова) процентна ставка 0.10%, реальна річна процента ставка складає 36,52% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 4388,30 грн. та включає в себе проценти (відсотки) за користування кредитом 36,52% річних від суми заборгованості за кредитом. Договір набуває чинності з моменту його укладання (підписання сторонами) і діє до закінчення строку дії. (а.с. 9-11).
Відповідно до додатку до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000210322403 від 17.03.2021 року, сума основного боргу 4298,00 грн., дата погашення кредиту 06.04.2021, період користування 21 день, сума процентів 90,30 грн. (а.с. 15 зворот).
28.10.2021 між ТОВ «Артеміда - Ф» та ТОВ «ФК» «Форза» укладено Договір факторингу № 20211028-Ф, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК Форза» відступило право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним договором про надання позики, у відповідності до умов якого позивач набув право вимоги грошових коштів від ОСОБА_1 (а.с. 16-18).
Між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та ТОВ «ФК «Форза» було підписано реєстр прав вимоги щодо боржників, в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 55-56).
Відповідно до копії платіжних доручень ТОВ «ФК» «Форза» отримало грошові кошти від ТОВ «Артеміда - Ф» згідно Договору факторингу (а.с. 20-21).
Згідно копії витягу з реєстру прав вимоги №1 до Договору факторингу № 20211028- Ф від 28.10.2021 року, до ТОВ «Артеміда - Ф» перейшло право вимоги щодо ОСОБА_1 заборгованості 5 922,69 грн. - 4298,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 1 624,69 грн. заборгованість по відсоткам (а.с. 21).
03.11 2021 року за вих.. № 337/93 ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на адресу відповідача направила повідомлення про відступлення прав вимоги за договором позики № 000210322403 від 17.03.2021 року (а.с. 22).
23.01.2024 ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на адресу відповідача направила вимогу оплатити заборгованість за договором позики № 000210322403 від 17.03.2021 року, у якій, зокрема, було повідомлено боржника про набуття прав кредитора та заявлено вимогу про добровільну оплату заборгованості (а.с. 22 зворот).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості, заборгованість гр. ОСОБА_1 , станом на 11.03.2024 року за Договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000210322403 від 17.03.2021 року становить 16 115,51 грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 298.00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 5 922,69 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором за період 29.10.2021 по 26.01.2022) - 9670,00 грн.; інфляційне збільшення - 522,32 грн. (нараховано Новим кредитором за період 07.04.2021 по 23.02.2022) (а.с. 21 зворот).
Згідно з виписки за договором б/н за період 17.03.2021 - 17.03.2021 виданого АТ КБ «ПриватБанк» від 10.04.2024 року, на картку відповідача ОСОБА_1 НОМЕР_2 , 17.03.2021 року було зараховано грошові кошти в розмірі 4298,00 грн. (а.с. 69).
V. Застосоване судом законодавство та висновки суду
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Вище вказаний кредитний договір відповідачка у судовому порядку не оспорила, натомість судом встановлено, що отримала кредитні кошти та користувалася ними.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до Правової позиції, яка викладена верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.
Так, за умовами пункту 5.9 Договору позики сторони погодили нарахування процентної ставки в день, у разі користування кредитом поза межами строку дії договору у розмірі 2,50.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклала договір про надання позики в електронній формі, який підписала одноразовим ідентифікатором з зазначенням реквізитів її банківської картки на котру 17.03.2021 року кредитодавцем було перераховані грошові кошти в розмірі 4298,00 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по банківській картці відповідача.
28.10.2021 року ТОВ «ФК Форза» та ТОВ «ФК «Артеміда -Ф» уклали договір факторингу (ст. 1077 ЦК), останнє набуло статусу відносно ОСОБА_1 , - кредитора та отримало право грошової вимоги згідно договору від 17.03.2021 року за № 000210322403.
Відповідно до ст. 1082 ЦК фактор повідомив боржника про відступлення права вимоги, а отже ОСОБА_1 зобов'язана здійснити платежі, тобто погасити заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» не повернуті, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми грошових коштів за договором позики та прострочених відсотків та інфляційних втрат.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
На час розгляду справи в суді відповідач простроченої кредитної заборгованості не погасила. В свою чергу відповідачем не надано в судові засідання доказів, які б підтверджували хоча б часткове належне виконання нею зобов'язань, взятих перед фінансовою установою, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги взагалі.
Узагальнюючи, зокрема беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує умови договору позики, у зв'язку з чим вважається такою, що прострочила виконання зобов'язання, суд приходить до висновку, що позов підставний.
Позивач у прохальній частині просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 16 115,51 грн., аналогічну суму і зазначає, як ціну позову. В описовій частині зазначає, що вона складається з: залишку заборгованості за тілом - 4 298.00 грн.; залишку заборгованості по процентам за користування - 5 922,69 грн.; залишку заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором за період 29.10.2021 по 26.01.2022) - 9670,00 грн.; інфляційного збільшення - 522,32 грн. (нараховано Новим кредитором за період 07.04.2021 по 23.02.2022), що в сукупності становить 20 413,01 грн.
Відповідно до ст. 13 та ст. 264 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог.
Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені у сукупності обставини, які свідчать про те, що в суду наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 в користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 16 115,51 грн., тобто в межах заявлених позовних вимог.
Щодо оплати професійної правничої допомоги то суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 1-6 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послузі виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Уразі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №810/795/18 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правової позиції, висловленої об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 від 31.07.2020 року у справі №301/2534/16-ц, додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Таким чином суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
До позовної заяви представником позивача долучено копію договору про надання правової допомоги № 20240307-1 від 07.03.2024 року укладений між адвокатом Бачинським О.М. та ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», розрахунок суми витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн. з переліком послуг, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001477 від 24.05.2019 року.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3 500,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки така сума, відповідає критерію розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону.
Розподіл між сторонами судових витрат.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 2422,40 гривень сплаченого судового збору, сплата якого підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 447 від 07.03.2024 року.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263 - 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА - Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором № 000210322403 від 17.03.2021 року в розмірі 16 115 (шістнадцять тисяч сто п'ятнадцять) гривень 51 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати за надану правову (правничу) допомогу адвоката в розмірі 3 500,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА - Ф», ЄДРПОУ 42655697, місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, оф. 54, Львівська область).
Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 13 травня 2024 року.
Суддя М. О. Федечко