Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" травня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/4235/23
Господарський суд Харківської області у складі:
суддя Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (вул. Батумська, буд.11, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ: 14360080)
до Фізичної особи - підприємця Стоянової Віталіни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення 641941,27 грн,
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Василенко Н.М.;
Акціонерне товариство "Акцент-Банк" 02.10.2023 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Стоянової Віталіни Анатоліївни про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 20.31.0000000875 від 26.08.2021 в розмірі 641941,27 грн станом на 08.09.2023, яка складається з наступного: 445048,10 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 99793,17грн - загальний залишок заборгованості за процентами; 71100,00 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою; 0,00 грн - пеня; 1000,00 грн - штраф (фіксована складова); 25000,00 грн. - штраф (змінна складова). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору та приписів чинного законодавства, не здійснив у встановлені строки повернення кредиту, виплату процентів та інших платежів, передбачених умовами договору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 позовну заяву Акціонерного товариства "Акцент-Банк" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/4235/23 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 12.01.2024, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність позивачем порушень умов договору споживчого кредиту з боку відповідача, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
01.02.2024 до суду надійшов відзив позивача, який за своєю суттю є відповіддю позивача на відзив відповідача на позовну заяву. У своїй відповіді позивач зазначив, що відзив відповідача не підлягає взяттю до уваги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Протокольною ухвалою господарського суду від 14.03.2024 підготовче провадження у справі № 922/4235/23 було закрито; розгляд справи по суті призначено на 02.04.2024 о 16:00.
У судові засідання з розгляду справи по суті, які відбулися 02.04.2024 та 07.05.2024, представник позивача не з'явився; про причину неявки суд не повідомив.
Присутня у судовому засіданні 07.05.2024 представник відповідача заявила усне клопотання про залишення позову без розгляду, у зв'язку з неявкою позивача у судові засідання.
Під час розгляду заявленого клопотання , судом було враховано наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Позивач у жодне підготовче судове засідання, а також у судові засідання з розгляду справи по суті не з'явився; про поважність причин неявки суд не повідомив; заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача не надав.
Про судові засідання у справі позивач був повідомлений належним чином, через електронний кабінет підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС.
У пункті 3 прохальної частини позовної заяви позивачем надано згоду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності його представника у разі неявки в судове засідання представника відповідача.
Проте, суд не бере до уваги таке застереження позивача, оскільки справа розглядається в порядку загального, а не спрощеного позовного провадження, та за безпосередньої участі представника відповідача у судових засіданнях. Отже, заява про розгляд справи за його відсутністю у розумінні ст.202 ГПК України позивачем подана не була.
Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
У системно-логічному зв'язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:
1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;
2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;
3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов'язковою.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 18.11.2022 у справі № 905/458/21.
Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова "може", "має право", "за власної ініціативи" та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначив про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
Отже, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов'язок залишити позов без розгляду.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків.
Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
За приписами ч. 1, 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.
Важливою в аспекті коментованої статті є правова позиція Конституційного Суду України, викладена в Рішенні від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника): закріпивши право будь-якої особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право особи з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Отже, позивач як юридична особа, не обмежений у виборі свого представника та зобов'язаний реалізовувати надані йому права добросовісно.
При цьому, суд має обмежувати сторони у реалізації їх процесуальних прав у разі зловживання ними. Таке обмеження не є порушенням прав учасників спору. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства".)
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відтак, суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.
Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.
На підставі викладеного, враховуючи, що позивач жодного разу не з'явився у судові засідання, у тому числі з розгляду справи по суті, а також не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. 42, 43, 202, 226, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (вул. Батумська, буд.11, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ: 14360080) до Фізичної особи - підприємця Стоянової Віталіни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення 641941,27 грн - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку, відповідно до ст. 256-257 ГПК України, протягом десяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 13.05.2024.
Суддя Н.М. Кухар