ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.05.2024Справа № 910/1342/24
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1а)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" (03115, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 121, корпус В, інше приміщення 107)
простягнення 89 769 грн 89 коп.
Представники сторін: не викликались
05.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" про стягнення 89 469 грн 89 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про надання послуг з розподілу електричної енергії №247000106 від 01.01.2019 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманих послуг у визначені договором терміни, у зв'язку з чим позивачем нараховано 72 399 грн 92 коп. інфляційних втрат та 17 429 грн 97 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1342/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Станом на 13.04.2024 відповідачем вимог ухвали суду від 08.02.2024, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 09.02.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ"
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Заявою-приєднання від 23.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" ініціював приєднання до умов договору електропостачальника (Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі") про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (надалі - договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам постачальника (надалі - постачальник) як послуги оператора системи. Укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання постачальника до умов цього договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору на підставі цього договору оператор системи забезпечує недискримінаційний доступ постачальника до мереж оператора системи з метою реалізації постачальником як суб'єктом роздрібного ринку своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи. Оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії споживачам Постачальника, які входять в балансуючу групу постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання. реєстр ведеться оператором системи в електронному вигляді. Оператор системи забезпечує інформаційний обмін та контроль за режимами розподілу (передачі) в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії.
Постачальник здійснює оплату послуг з розподілу (передачі) згідно з умовами глави 3 цього договору та інші послуги оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком 2 до цього договору (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктом 2.3 договору прийняття постачальником послуг з розподілу електроенергії оформлюється актом приймання-передачі послуг з розподілу електричної енергії, що підписується сторонами до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна договору складає вартість послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів балансуючої групи постачальника.
Згідно з пунктом 3.3 договору розрахунковим періодом для цілей цього договору є календарний місяць.
Відповідно до пункту 3.4 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії оплата послуг з розподілу здійснюється постачальником шляхом 100% попередньої оплати до початку розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 3.6 договору постачальник зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за послуги з розподілу електричної енергії, надані оператором системи за розрахунковий період, протягом 5-ти робочих днів після отримання рахунку оператора системи, але не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Тобто, відповідач в будь-якому випадку повинен був оплачувати надані позивачем послуги не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від отримання відповідачем рахунку на оплату від позивача.
Відповідно до пункту 4.2 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії постачальник зобов'язується після здійснення контролю за достовірністю даних, наведених оператором системи в акті приймання-передачі послуг з розподілу електричної енергії підписувати такий акт та повертати один його примірник оператору системи протягом 3-х календарних днів з дати одержання.
Відповідно до пункту 9.1 договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії цей договір набирає чинності з дня приєднання постачальника до умов цього договору, але не раніше ніж з 01.01.2019, і діє протягом 1 року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднанні. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/7520/22, що набрало законної сили 05.07.2023, встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" 567 017 грн 81 коп. заборгованості за надані позивачем послуги у березні, квітні 2022 року за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії № 247000106 від 01.01.2019.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Як вбачається з наявних матеріалах справи інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 3839 від 14.07.2023, відповідачем 14.07.2023 здійснено оплату коштів на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/7520/22.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії №247000106 від 01.01.2019 встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/7520/22, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 05.07.2022 по 13.07.2023, нараховано 72 399 грн 92 коп. інфляційних втрат та 17 429 грн 97 коп. 3 % річних.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 399 грн 92 коп. інфляційних втрат та 17 429 грн 97 коп. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 121, корпус В, кабінет 401; ідентифікаційний код 32015568) на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1а, ідентифікаційний код 232473188) 72 399 (сімдесят дві тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн 92 коп. інфляційних втрат, 17 429 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн 97 коп. 3 % річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 18 коп. витрати по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н. Плотницька