номер провадження справи 19/32/24
03.05.2024 Справа № 908/356/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137, ідентифікаційний код 32121458)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Мамаєва Геннадія Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 104 315,59 грн.
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області шляхом застосування підсистеми “Електронний суд” Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла позовна заява від 12.02.2024 (вх. № 388/08-07/24) Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення з Фізичної особи - підприємця Мамаєва Геннадія Васильовича заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в сумі 104 315,59 грн. за період з грудня 2018 по квітень 2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що Концерн «МТМ» (Теплопостачальна організація) здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді в нежитлове приміщення, 82 І (літ. А-5), розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незадежної України (сорок Років Радянської України), буд. 53. В порушення умов законодавства відповідачем договір на постачання теплової енергії не укладено, у зв'язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку №204421. В період з грудня 2018 р. по квітень 2021 р. позивачем було відпущено теплову енергію на загальну суму 104 315,59 грн, що підтверджується рахунком та актом приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках не надав та не сплатив кошти за фактично спожиту теплову енергію у сумі 104 315,59 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 12.02.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/356/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 19.02.2024 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 26.02.2024 включно.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої усунуті зазначені недоліки.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2024 у порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/32/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.
Ухвала суду від 04.03.2023 про відкриття провадження у справі № 908/356/24, що надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 4, кв. 94, повернуто до суду 26.03.2024 з відміткою на довідці АТ «Укрпошта»: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/356/24.
Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 03.04.2024 сплив тридцятиденний термін, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому, суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 04.03.2024 у справі № 908/356/24 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/356/24 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 03.05.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.
Як встановлено судом, 30.06.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та приватним підприємцем Мамаєвим Генадієм Васильовичем (орендар) укладено Договір № 1127/д оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат», за умова п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлове приміщення в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 53, яке знаходиться на балансі КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат», а саме: вбудоване підвальне нежиле приміщення, загадьною площею 215,52 кв.м. (Літ А-5, приміщення № 82, 1), відповідно до викопіровки з технічного паспорту приміщення (Додаток № 3 до Договору).
Факт передачі нежитлового приміщення підтверджується Актом прийму - передачі (Додаток № 2 до Договору).
04.11.2022 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове обєднання № 7» (балансоутримувач) та Фізичною особою підприємцем Мамаєвим Геннадієм Васильовичем (орендар) укладено Додаткову угоду до Договору оренди від 30.06.2004 № 1127/д за умовами п. 1 якої розірвано Договір оренди від 30.06.2004 № 1127/д нежитлового приміщення № 82 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 215,52 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 53 за згодою сторін.
04.11.2022 Фізична особа - підприємець Мамаєв Геннадій Васильович передав, а Департамент комунальної власності та прива тизації Запорізької міської ради прийняли комунальне майно - нежитлове приміщення № 82 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 215,52 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 53, що підтверджується Актом прийому- передачі, який міститься в матеріалах справи.
У позові позивачем зазначено, що договір про надання послуг з постачання теплової енергії між сторонами укладено не було, послуги з теплопостачання на об'єкт відповідача надавалися в період з грудня 2018 по квітень 2021.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до службової записки Концерну «Міські теплові мережі» № 280 від 18.11.2021 вбачається, що необхідно було зняти нарахування по опаленню (код 3), по особовому рахунку 204215/512 КП «ВРЕЖО № 7» за адресою м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 53, нежитлове приміщення № 82, 1 (літ.А-5) за листопад 2018 по квітень 2021 включно, згідно акту прийому-передачі до договору оренди № 1127/д від 30.06.2004 та донарахувати за цей період по особовому рахунку № 204421 ПП Мамаєву Г.В.
Згідно до службової записки Концерну «Міські теплові мережі» № 1353/44 від 09.11.2023 щодо коригування нарахувань вбачається, що з метою стягнення заборгованості у судовому порядку було виявлено, що перерахунки які були проведені у листопаді 2021 року між (орендодавцем) КП «ВРЕЖО № 7» та орендарями були проведені не в повному обсязі, а саме у нарахуваннях січня 2020 року не враховані перерахунки по постанові Кабінету міністрів України № 1082.
11.11.2022 КП «ВРЕЖО № 7» у відповідь на лист Концерну «Міські теплові мережі» направило інформації № 1880 щодо пролонгації або припинення договорів оренди та відповідно до якої повідомило про те, що відповідно договору оренди від 30.06.2004 № 1127 /д приміщення № 82 підвального поверху (літ. А-5) площею 215,52 кв.м. за адресою м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 53 передане в орендне користування ФОП Мамаєву Г.В. Згідно Акту приймання -передачі від 04.11.2022 приміщення повернуто з орендного користування балансоутримувачу.
В матеріалах справи міститься лист Департаменту комунальної власності та приватизації вих.. № 2935/01/01-07/5003 відповідно до якого повідомлено Концерн «Міські теплові мережі» про те, що Договір оренди від 30.06.2004 № 1127 /д нежитлового приміщення по вул. Незалежної України, 53, який укладено ФОП Мамаєвим Г.В. розірвано за згодою сторін. Нежитлове приміщення підвального поверху (літ. А-5) площею 215,52 кв.м. повернуто з орендного корисчтувпавння за Актом приймання - передачі від 04.11.2022.
Відповідно до акту обстеження системи теплоспоживання та ГВП від 17.01.2023, складеного представниками концерну «МТМ», система 5-ти поверхового житлового будинку однотрубна, з верхнім розподілом теплоенергії, приєднана до теплових мереж через елеваторний вузол та обладнана приладом обліку теплової енергії. Джерело теплоносія котельня по вул. Ад. Нахімова, 4.
Згідно з розрахунком позивача (за період з грудня 2018 р. по квітень 2021 р.) загальна сума заборгованості за послуги з теплопостачання, наданих концерном «МТМ» споживачу за вищевказаним об'єктом склала 104315,59 грн.
Позивачем 30.11.2023 на адресу відповідача було надіслано вимогу за вих. б/н про сплату заборгованості, а також рахунок та акт приймання-передачі теплової енергії за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року.
Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у акті приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Правові відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією (затв. постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005 № 2633-IV, відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» дано визначення:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
- споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з п. 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, п. 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.17 №2189-VІІІ (далі Закон №2189-VІІІ) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень ст. 5 Закону №2189-VІІІ, до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2189-VІІІ, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону №2189-VІІІ, індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», як монополіст, не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (відповідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198) визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
У відповідності із п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: «укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».
Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Як встановлено судом, відповідач користувався вищезазначеним приміщенням на підставі Договору оренди № 1127/д в період з грудня 2018 по квітень 2021.
Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, визначено два способи розрахунків за спожиту теплову енергію, а саме:
- розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
- у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи.
Житловий будинок по вул. Незалежної України, 53 обладнаний приладом обліку теплової енергії.
Відповідно до акту обстеження системи теплоспоживання та ГВП від 17.01.2023, складеного представниками концерну «МТМ», система 5-ти поверхового житлового будинку однотрубна, з верхнім розподілом теплоенергії, приєднана до теплових мереж через елеваторний вузол та обладнана приладом обліку теплової енергії. Джерело теплоносія котельня по вул. Ад. Нахімова, 4.
У поясненнях, які додані позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви зазначено наступне. Порядок обліку та оплати послуг визначається Правилами № 630, але з особливостями нормативу КТМ 204 України 244-94 для якого можливе застосування тарифів які встановлюються відповідно роз'яснень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового -комунального господарства України № 8-448-18 від 15.02.2018 з урахуванням рекомендацій Нацфіональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; - норма витрати теплоти на опалення на 1 м2 загальної площі будинку відповідно до його поверх гості, ккал/год* м2 згідно КТМ 204 України 244-94, приведена до розрахункової температури зовнішнього повітря, яка для м. Запоріжжя, згідно ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 «Будівельна кліматологія», Кмїв, Мінрегіонбуд України, 2011, складає -210С. Норма споживання теплової енергії на 1 м2 згідно ДНБ на 5 поверховий будинок складає 67,47 ккал/годину*м2. Навантаження на опалення нежитлового приміщення споживача складає 67,47*215,52м2 =14541 ккал/год (0,014541 Гкал/годину). Розрахунок нарахувань за вказаний період наведений в таблиці, яка долучена до матеріалів справи.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 317, ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України, власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує.
Системи опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будівлі, в якій воно розташоване. Тому, при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будівлі в опалювальні періоди одночасно опалювались нежитлові приміщення, користувачем яких є відповідач. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
При цьому, судом враховано, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).
Згідно із п. 2 «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.18 № 315, підвальні приміщення є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлове приміщення, яке знаходяться у власності відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.
У зв'язку з тим, що об'єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне з будівлею підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду, 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021 років, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок за спірний період, які містяться в матеріалах справи, які надсилались позивачем на адресу відповідача (рахунку та акту за спірний період).
Відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила №630), у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (стаття 14 Закону України "Про теплопостачання").
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.20 у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.18 у справі №904/2238/17, від 16.10.18 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 ГПК України, … кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.18 у справі № 910/18036/17, від 23.10.19 у справі № 917/1307/18, від 18.11.19 у справі № 902/761/18, від 04.12.19 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.20 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v.SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов'язаний їх оплатити.
Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).
За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
У даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період у сумі 104 315,59 грн. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми 104 315,59 грн основного боргу є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом відноситься на відповідача.
Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік” встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатної особи з 1 січня 2024 року становить 3028,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи подання позовної заяви до Господарського суду Запорізької області за допомогою системи “Електронний суд” та задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача судового збору у розмірі 2 422,40 грн (3028,00 грн * 0,8). Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.
Отже, сума судового збору при поданні позову повинна складати 2 422 грн 40 коп. судового збору.
Позивачем сплачено 2 684 грн 00 коп.
У позовній заяві позивач просив суд повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 261 грн 60 коп. Концерну “Міські теплові мережі”.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Враховуючи викладене, суд вважає наявними підстави для повернення з Державного бюджету України, згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, судового збору в сумі 261 грн 60 коп., сплаченого на підставі платіжної інструкції № 7160 від 21.02.2023.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мамаєва Геннадія Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , 16.04.1947) на користь Концерну «Міські теплові мережі», (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», буд. 137; ідентифікаційний код юридичної особи 32121458, на п/р № НОМЕР_2 , установа банку: Філія АТ «Укрексімбанк» у м.Києві, код МФО 322313) 104 315 (сто чотири тисячі триста п'ятнадцять) грн. 59 коп заборгованості за надані послуги з централізованого опалення.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мамаєва Геннадія Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , 16.04.1947) на користь Концерну «Міські теплові мережі», (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458, на р/р № НОМЕР_3 , установа банку:ПАТ АБ«Укргазбанк», код МФО 320478) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Повернути з Державного бюджету України Концерну “Міські теплові мережі” (вул. Героїв полку «Азов», 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) 261 (двісті шістдесят одна) грн 60 коп. судового збору, надмірно сплаченого на підставі платіжної інструкції № 7160 від 21.02.2023.
У зв'язку з постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці, рішення складено та підписано 13.05.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.