ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 травня 2024 року Справа № 918/1182/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Грязнов В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024, повний текст складено 22.01.2024, та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024, повний текст складено 01.02.2024, у справі № 918/1182/23 (суддя Н.Ф. Церковна)
за позовом Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (35601, Рівненська область, м. Дубно, пров. Центральний, буд. 1, код ЄДРПОУ 41099127)
про стягнення заборгованості в сумі 194 756 грн. 51 коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі № 918/1182/23 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (35601, Рівненська область, м. Дубно, пров. Центральний, буд. 1, код ЄДРПОУ 41099127) на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 32 451, 54 грн - 3% річних, 162 304, 97 грн - інфляційних втрат, 2 921, 34 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі № 918/1182/23 заяву представника позивача про розподіл судових витрат у справі № 918/1182/23 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (35601, Рівненська область, м. Дубно, пров. Центральний, буд. 1, код ЄДРПОУ 41099127) на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 9 000, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з ухваленими судом першої інстанції рішенням від 16.01.2024 та додатковим рішенням від 31.01.2024 у справі № 918/1182/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024; зупинити дію оскаржуваного рішення на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України. Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог та у задоволенні заяви представника позивача про розподіл судових витрат відмовити. Судові витрати покласти на позивача.
Апелянт зазначає, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що мало місце прострочення виконання зобов'язання зі сторони відповідача та що вказане прострочення почалось саме з 06.05.2021 року.
Вказує, що для задоволення позову необхідно встановити конкретний строк початку та закінчення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання боржником - відповідачем по справі. Проте, судом першої інстанції такий період не встановлений.
Також вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги і на відсутність вини відповідача, яка є необхідною умовою відповідальності за порушення зобов'язання.
Одночасно із скасуванням судового рішення від 16.01.2024 року скаржник просить скасувати і додаткове рішення суду, оскільки таке прийняте на основі незаконного та необґрунтованого судового рішення від 16.01.2024 .
Вказує, що приймаючи рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 9 000, 00 грн. судом першої інстанції не враховано заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду Вих.№918/1182/23/7924/23 від 15.02.2024 витребувано матеріали справи №918/1182/23 із Господарського суду Рівненської області. 20.02.2024 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду із Господарського суду Рівненської області надійшли матеріали справи №918/1182/23.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі №918/1182/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі №918/1182/23; зупинено дію рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі №918/1182/23.
Запропоновано позивачу у строк до 15.04.2024 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Копію ухвали доставлено учасникам справи в електронні кабінети системи "Електронний суд" ЄСІТС (а.с. 152-153).
04.03.2024 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі № 918/1182/23, в якому останній вважає оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду законними та обгрунтованими, а тому просить залишити їх без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
01.06.2019 року приблизно о 10 год. 40 хв. на автомобільній дорозі "Київ-Чоп" в с. Привільне, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ-Нива, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 (власник транспортного засобу Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія") та транспортного засобу AUDI А6 номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 (власник транспортного засобу ОСОБА_3 )
Внаслідок ДТП автомобілю AUDI А6 завдано механічних пошкоджень. Згідно Висновку №50/21 автотехнічного та транспортно-трасологічного дослідження від 12.03.2021 року вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем ВА3212140, номерний знак НОМЕР_2 .
23.03.2021 року між ОСОБА_3 (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Поповим В'ячеславом Євгеновичем (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №23/03/2021 відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору у зв'язку з пошкодженням автомобіля AUDI А6 номерний знак НОМЕР_3 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 01.06.2019 року (а.с.9).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року у справі №910/7234/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича грошові кошти: страхове відшкодування - 100 000, 00 грн., витрати на правову допомогу - 3 587, 43 грн. та судовий збір - 1 500, 00 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича грошові кошти: страхове відшкодування - 426 840, 00 грн., витрати на правову допомогу - 15 312, 57 грн. та судовий збір - 6 402, 60 грн. (а.с.11-16).
Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 07 вересня 2023 року у справі №910/7234/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі №910/7234/21 - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/7234/21 - залишено без змін (а.с.17-25).
Позивач наголошує, що на даний час вищевказане рішення суду невиконане в повному обсязі. З урахуванням вищевказаного та з огляду на той факт, що 05.05.2021 року Господарським судом м. Києва було зареєстровано позовну заяву про стягнення заборгованості, а на сьогоднішній день рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/7234/21 відповідачем досі не виконано, позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а тому звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про стягнення заборгованості в сумі 194 756 грн. 51 коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі № 918/1182/23 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича 32 451, 54 грн - 3% річних, 162 304, 97 грн - інфляційних втрат та 2 921, 34 грн. судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі № 918/1182/23 та мотивами суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
В розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
05.05.2021 року Господарським судом міста Києва було зареєстровано позовну заяву та присвоєно єдиний унікальний номер справи №910/7234/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
27.05.2021 року Господарським судом м. Києва було відкрито провадження у справі №910/7234/21.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/7234/21 позов задоволено.
Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 07 вересня 2023 року у справі №910/7234/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/7234/21 - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/7234/21 - залишено без змін.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що за рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року у справі №910/7234/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь Фізичної особи-підприємця Попова Вячеслава Євгеновича грошові кошти: шкоду завдану майну в результаті його пошкодження у ДТП - 426 840,00 грн. (чотириста двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень).
Позивач зазначає, що вказана сума 426 840,00 грн є простроченим грошовим зобов'язанням відповідача, оскільки на думку позивача облік строку виникнення зобов'язання розпочався з моменту подання позивачем позову до суду у справі №910/7234/21 - з 06.05.2021 року і діє до його повного виконання.
Вирішуючи даний спір колегія суддів приймає до уваги, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №24465/04 від 19.02.2009, Пономарьов проти України, №3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки рішення у справі № 910/7234/21 від 20.04.2023 року неповністю виконане, Фізична особа - підприємець Попов В'ячеслав Євгенович звернувся до Господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення нарахованих за період з 06.05.2021 року по 16.11.2023 року ( дата звернення до місцевого суду з позовом) інфляційних втрат та 3% річних.
У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів, правомірність заявлення яких підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/7234/21 яке набрало законної сили, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 162 304, 97 грн інфляційних втрат за період з 06.05.2021 року по 16.11.2023 року та 32 451,54 грн 3% річних за період з 06.05.2021 року по 16.11.2023 року.
Так, пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).
Відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував належними доказами та нормами права з якого саме часу зобов'язання боржника мало бути виконане, а відповідно розпочався обраховуватись строк прострочення і період нарахування відсотків річних та інфляційних втрат, на що колегія судддів зазначає наступне.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тощо.
Як виснує ВС у постанові від 23.10.2018 у справі № 913/70/18 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, сторона вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів в тому числі з моменту звернення до суду.
Як було встановлено місцевим судом, 05.05.2021 року Господарським судом міста Києва було зареєстровано позовну заяву та присвоєно єдиний унікальний номер справи №910/7234/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Колегією суддів враховується, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України ).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Також, колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника, що сума нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних мала здійснюватись з моменту набрання судовим рішенням у справі №910/7234/21 законної сили, оскільки в даному спорі між сторонами судове рішення є підтвердженням наявності боргу, а не підставою його виникнення.
Як виснує ВС України у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку правовою підставою виникнення грошових зобов'язань у відповідача перед позивачем є п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, а саме завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду та вважає, що останнє є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 162 304, 97 грн інфляційних втрат та 32 451, 54 грн 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача, які перевірені колегією суддів через систему "Ліга закон" та встановлено, що розмір останніх є арифметично вірним, а період їх нарахувань є юридично обгрунтованим).
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі № 918/1182/23, колегія суддів зазначає наступне.
Так, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі №918/1182/23 заяву представника позивача про розподіл судових витрат у справі № 918/1182/23 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь Фізичної особи-підприємця Попова В'ячеслава Євгеновича 9 000, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної правової норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.
Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат в розмірі 9 000, 00 грн представник позивача надав суду копії: Договору про надання правової допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 року; Додаткової угоди №1 до Договору; Акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 р. та платіжну інструкцію №Р24А1942629412D6260 від 13.11.2023 р. на суму 3 000, 00 грн., платіжну інструкцію №Р24АР24А1942589134D5082 від 13.11.2023 р. на суму 4 000, 00 грн., платіжну інструкцію №Р24АР24А2241674612D4601 від 23.01.2024 р. на суму 2 000, 00 грн
У Додатковій угоді № 1 від 13.11.2023 р. за Договором про надання правової допомоги № 01/11/22 від 01.11.2022 р. сторони погодили розмір адвокатського гонорару у фіксованій сумі - 9 000, 00 грн.
Вказані Договір та Додаткова угода підписані уповноваженими представниками його сторін та скріплені відтисками печаток.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу "договори повинні виконуватися" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об'єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспівмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд не наділений повноваженням, а відповідно не вправі зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, а лише виключно за клопотанням іншої сторони (постанова Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/619/18).
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18).
Відповідачем 25.12.2023 подавалось до суду першої інстанції заперечення щодо заявленого позивачем розміру витрат на оплату послуг адвоката в яких останній просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається із Додаткової угоди № 1 від 13.11.2023 року між позивачем та його адвокатом узгоджено фіксований розмір гонорару, що становить 9 000, 00 грн., відтак означене вказує на те, що дана сума не потребує надання детального опису робіт.
З огляду на викладене, колегія суддів не надає оцінку правовій допомозі, яка визначена у Додатковій угоді №1 надання послуг від 13.11.2023 року за Договором про надання правової допомоги № 01/11/22 від 01.11.2022 року щодо її видів та часу, витраченого адвокатом.
Суд першої інстанції, враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, дійшов висновку що витрати у розмірі 9 000, 00 грн. є справедливими, розумними та співмірними зі складністю справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та звертає увагу, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Апеляційний господарський суд при визначенні суми, належної до відшкодування іншою стороною, виходить із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує у справі №922/1964/21, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дану позицію підтримав Верховний Суд у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 року.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, обсягу матеріалів, предмету спору, з огляду на критерії реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення розміру відшкодування витрат на професійну правову допомогу як такого, що є співмірним з обсягом наданих послуг та обґрунтованим з точки зору його необхідності.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі № 918/1182/23 покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 31.01.2024 у справі № 918/1182/23 - залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу №918/1182/23 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Грязнов В.В.