вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" травня 2024 р. Справа№ 927/1544/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Мальченко А.О.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Король Я.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прими Інни Євгенівни
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024
у справі № 927/1544/23 (суддя Шморгун В.В.)
за позовом Керівника Козелецької окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області
до Фізичної особи-підприємця Прими Інни Євгенівни
про повернення земельної ділянки
за участю представників:
від прокуратури: Вівдиченко О.І.
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
Керівник Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом, у якому просить суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця Приму Інну Євгенівну повернути в попередньому стані Козелецькій селищній раді Чернігівського району Чернігівської області земельну ділянку площею 0,0030 га, на якій розташована тимчасова споруда з вивіскою "Капітошка", та яка знаходиться за адресою: вул. Соборності, 29 (біля будинку культури), сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 у справі № 927/1544/23 позов задоволено повністю; зобов'язано відповідача повернути в попередньому стані Козелецькій селищній раді Чернігівського району Чернігівської області земельну ділянку площею 0,0030 га, на якій розташована тимчасова споруда з вивіскою "Капітошка", та яка знаходиться за адресою: вул. Соборності, 29 (біля будинку культури), сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область; стягнуто з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач користується майном (земельною ділянкою) без правових підстав, порушуючи тим самим право власності територіальної громади, оскільки договір про встановлення земельного сервітуту припинив свою дію 31.01.2018 у зв'язку із закінченням терміну, на який був встановлений земельний сервітут.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП Прима Інна Євгенівна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 у справі № 927/1544/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скаржник наполягає, що є належним користувачем земельної ділянки.
Також скаржник посилається на недоведеність позовних вимог.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Фізичної особи-підприємця Прими Інни Євгенівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 у справі № 927/1544/23; розгляд справи призначено на 16.04.2024.
26.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому прокурор вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 - без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 розгляд справи відкладено на 07.05.2024.
01.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про розгляд справи без участі її представника.
В судове засідання представники позивача та відповідача не з'явились, хоч учасники процесу були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Беручи до уваги, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.
Представник прокурора в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, доводячи її безпідставність.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Козелецької селищної ради від 22.06.2010 № 56 дозволено гр. ОСОБА_1 встановити малу архітектурну форму розміром 24 кв.м в сел. Козелець напроти районного будинку культури.
30.01.2017 між Козелецькою селищною радою як розпорядником (володільцем) земельною ділянкою та ФОП Примою І.Є. укладено договір про встановлення земельного сервітуту № 37 відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: сел. Козелець, вул. Соборності, 29 (біля будинку культури), в інтересах сервітуарія на право встановлення тимчасової споруди для здійснення торгівельної діяльності зблокованої з майданчиком площею 30 кв.м згідно з планом меж земельного сервітуту (додаток 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору).
Цим договором встановлювався строковий земельний сервітут терміном на один рік (п. 2.1 договору).
За умовами п. 2.2 договору, по закінченню терміну даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за один місяць до закінчення його терміну повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження терміну договору оформляється додатковою угодою.
Згідно із п. 4.2 договору сервітуарій зобов'язаний після закінчення терміну договору припинити використання і повернути земельну ділянку в попередньому стані.
Договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору право земельного сервітуту виникає після підписання цього договору сторонами та його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Письмових повідомлень сторін про продовження терміну дії договору та відповідної додаткової угоди сторонами суду не надано.
Доказів державної реєстрації відповідного речового права (земельного сервітуту) на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суду також не надано.
За встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність права користування спірною земельною ділянкою ФОП Прима І.Є. на умовах сервітуту.
У листі № 97 від 09.03.2021 АТ "Чернігівгаз" на запит прокуратури повідомило, що по вул. Соборності, 27 (Козелецька РДА) до вул. Соборності, 37 (непарна нумерація) в межі охоронних зон газопроводу середнього тиску Ду 219 та низького тиску Ду 102 розташовані торгові ларьки (МАФи) у кількості 25 штук. Підтверджуючі документи щодо погодження розміщення об'єктів підприємницької діяльності в АТ "Чернігівгаз".
25.03.2021 представниками Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області складено акт №144-ДК/145/АП/09/01/-21 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельними ділянками, розташованими вздовж вул. Соборності 32 - 44, 27 - 45 у селищі Козелець, у якому вказано, що за цими адресами встановлені тимчасові споруди (магазини, кіоски тощо), у тому числі тимчасова споруду з вивіскою "Капітошка", які знаходяться в межах охоронної зони підземного газопроводу низького тиску, що є порушенням статті 73 ЗК України.
23.11.2021 виконавчим комітетом Козелецької селищної ради прийнято рішення № 398-24/VIII "Про демонтаж тимчасових споруд та малих архітектурних форм на території сел. Козелець", яким зобов'язано власників тимчасових споруд та малих архітектурних форм провести їх демонтаж власними силами та за власні кошти згідно з переліком, що додається, сформованим на підставі акта інвентаризації тимчасових споруд від 06.10.2021; встановлено власникам тимчасових споруд та малих архітектурних форм, визначених у переліку до цього рішення, строк для добровільного демонтажу та відновлення благоустрою земельних ділянок до 28.01.2022.
У п. 38 переліку власників тимчасових споруд в межах сел. Козелець, який є додатком до рішення виконавчого комітету Козелецької селищної ради від 23.11.2021 № 398-24/VIII, містяться відомості про тимчасову споруду з вивіскою "Капітошка", власником якої є Прима І.Є.
02.12.2021 Козелецька селищна рада на адресу ФОП Прими І.Є. направила лист від 29.11.2021 № 39991/03-12, у якому відповідно до рішення виконавчого комітету Козелецької селищної ради від 23.11.2021 №398-24/VIII зобов'язала відповідача у термін до 28.01.2022 добровільно, власними силами та за власні кошти демонтувати належну її тимчасову споруду (малу архітектурну форму). Вказаний лист отриманий відповідачем 04.12.2021, на підтвердження чого надано поштове повідомлення про вручення.
Доказів демонтажу тимчасової споруди з вивіскою "Капітошка" та повернення спірної земельної ділянки в попередньому стані Козелецькій селищній раді відповідач суду не надала.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, спірна земельна ділянка, на якій знаходиться тимчасова споруда відповідача, розташована в межах цього населеного пункту.
Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Отже, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська/селищна рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію Земельного кодексу України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Встановивши місце розташування земельної ділянки, зайнятої тимчасовою спорудою відповідача, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що Козелецька селищна рада в особі територіальної громади наділена правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах населеного пункту - сел. Козелець, в силу закону.
Крім цього, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 акцентував увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання ст. 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовуваною презумпцією.
Обов'язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог ст. 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування, а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Проте, відповідач не довів належними, допустимими та достовірними доказами перебування спірної земельної ділянки у відмінній від комунальної власності.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка комунальної власності, на якій розміщена тимчасова споруда відповідача з вивіскою "Капітошка", знаходиться на території сел. Козелець, саме Козелецька селищна рада є уповноваженою особою, яка має право здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність доводів відповідача про недоведеність прокурором перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Козелецької територіальної громади в особі Козелецької селищної ради та, як наслідок, відсутність підстав для представництва інтересів територіальної громади саме в особі зазначеної селищної ради.
Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про дотриманні прокурором при зверненні з даним позовом вимог Закону України "Про прокуратуру".
Суд першої інстанції вірно визначив, що предметом позову у даній справі є вимога про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, на якій розміщена тимчасова споруда, в попередньому стані у зв'язку із закінченням терміну дії договору про встановлення земельного сервітуту.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно із ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 98 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договору) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99 ЗК України передбачає види права земельних сервітутів, до яких належить право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Відповідно до ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
З викладеного вбачається, що сервітут це право обмеженого користування чужим майном (зокрема земельною ділянкою), потреба у встановленні якого виникає у тих випадках, коли власник майна чи інша особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, а відтак право сервітуту може поширюватися і на частину земельної ділянки, яка не сформована і якій не присвоєно кадастровий номер, враховуючи, що наявність чи відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку не впливає на виникнення та наявність права комунальної власності відповідної ради, як і не впливає на це встановлення земельного сервітуту.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 911/541/20.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Термін дії договору, як свідчить його зміст, становить до 30.01.2018. За умовами п. 5.2 договору, він підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 102 ЗК України.
Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут.
Законодавство, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, не містить спеціального порядку продовження дії земельного сервітуту, разом з тим сторони у п. 2.2 договору погодили, що по закінченню терміну даного Договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за один місяць до закінчення його терміну повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження терміну договору оформляється додатковою угодою.
Проте, незважаючи на припинення дії договору 31.01.2018 у зв'язку із закінченням терміну, на який був встановлений земельний сервітут, а також на рішення та повідомлення про необхідність демонтувати тимчасову споруду, що знаходиться на земельній ділянці, стосовно якої було встановлено строковий сервітут, відповідач жодних дій щодо демонтажу цієї споруди не вчинив та не повернув селищній раді земельну ділянку у попередньому стані.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
При цьому захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Таким чином, вимога про повернення земельної ділянки фактично спрямована на усунення перешкод, пов'язаних з реалізацією права власності та/або користування землею.
Оскільки договір про встановлення земельного сервітуту припинив свою дію, а відповідач не має права земельного сервітуту, останній користується майном (земельною ділянкою) без правових підстав, порушуючи тим самим право власності територіальної громади, а таке порушення не пов'язане з позбавленням володіння власника.
За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Пославшись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, місцевий господарський суд також обґрунтовано вказав, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Скаржником в суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не спростовано висновку місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прими Інни Євгенівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 у справі № 927/1544/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2024 у справі № 927/1544/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 927/1544/23 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.05.2024.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді А.О. Мальченко
І.М. Скрипка