Провадження № 11-кп/803/1597/24 Справа № 172/581/21 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
09 травня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 25 травня 2024 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_6 встановлено заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 242 240,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_6 застави, у відповідності до ч.5 ст.194 КПК України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну проживання;
- утримуватися від спілкування із потерпілими, свідками у даному кримінальному провадженні ;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В апеляційній скарзі обвинувачений порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю, оскільки прокурором не надано достатньо доказів для підтвердження існування врахованих судом ризиків.
Тому просить апеляційний суд обрати йому запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі, а саме у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку доводів поданої обвинуваченим апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт за місцем проживання його матері за адресою: АДРЕСА_1 , або зменшити розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК України (далі-КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК, які згідно ст.12 КК є тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, так і дані про особу обвинуваченого, який не має соціальних зв'язків, постійного джерела доходу, не працює, характеризується негативно, часто змінює місце проживання, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, судимості не зняті та не погашені.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_6 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 25 травня 2024 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження йому строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Окрім того, приписами п.2 ч.5 ст.182 КПК передбачено, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
На переконання колегії суддів, визначений судом обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави у 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 242 240,00 грн. на даному етапі кримінального провадження є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та який буде належним запобіжником для встановлених існуючих ризиків, що належним чином забезпечить виконання завдань кримінального провадження під час судового розгляду. Тому підстави для зменшення розміру застави, на чому наполягає сторона захисту, відсутні.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2024 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 25 травня 2024 року включно, та альтернативою внесення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3