09 травня 2024 року № 640/28057/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києві звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 від дати подання першої заяви про призначення - 13.08.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства. Однак, рішенням відповідача ій відмовлено у призначенні пенсії за віком, як матері з дитинства у зв'язку з відсутністю документів щодо настання інвалідності або медичних показань дитини. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним та порушує його права на належне соціальне забезпечення.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 адміністративну справу №640/28057/21 прийнято до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про відсутність правових підстав для призначення позивачу пенсії, згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з огляду на не подання всіх необхідних документів, які б підтверджували настання інвалідності у дитини до шестирічного віку.
Позивач направив до суду відповідь на відзив, в якому вказав про відповідність поданих документів вимогам чинного законодавства та наявності правових підстав для отримання пенсії до досягнення 50- річного віку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є матір'ю дитини, якій встановлено III групу інвалідності, причина інвалідності - інвалідність з дитинства.
13.08.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач листом від 21.08.2020 року №2600-0314-8/117795 в призначенні пенсії позивачу відмовив через подання заяви раніше встановленого терміну та з огляду на недостатність страхового стажу, оскільки не враховано до стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, так як позивачем не було надано документ про зміну прізвища ОСОБА_2 на Богорад.
Після отримання зазначеного листа-відмови позивачка, надала всі необхідні документи відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Порядок) та усунені всі спірні питання.
За результатами розгляду заяви з доданими документами для призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж позивача обчислений відповідачем та складає 22 роки 2 місяці 5 днів, що вбачається з відповіді Відповідача від 27.08.2021 року №2600-0207-8/136592.
Однак, відповідач знову відмовив позивачу в призначенні пенсії аргументуючи тим, що позивачем порушено п. 2.18 Порядку щодо визнання дитини інвалідом до 6-річного віку, оскільки було надано до ГУ ПФУ Медичний висновок від 05.02.2021 року № 171, у якому не зазначено про те, що особа мала медичні показання для визнання її інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина з інвалідністю - це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-ІV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1, яка чинна з 16.03.2021 року, далі Порядок №22-1) в абзаці одинадцятому підпункту 5 пункту 2.1 установлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктами 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, суд приходить до висновку, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а, Верховним Судом в постанові від 19.10.2020 року у справі № 510/475/17.
Як вбачається з матеріалів справи вбачається, дитині позивача оформлено інвалідність у віці 10 років 7 місяців 10 днів.
При цьому, згідно висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дніпровського району м. Києва» від 05.02.2021 №171, вбачається, що індивідуальне захворювання дитини має вроджений характер, тому інвалідність дитині могла бути оформлена до 6 років.
Так умовою для призначення позивачці пенсії згідно з пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV є надання нею при зверненні до пенсійного органу висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Пенсійний орган у письмовому відзиві на позов звертає увагу на тому, що останнім прийнято рішення відмовити позивачці у призначенні пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю документа висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
При цьому, відповідачем не взято до уваги висновок лікарсько-консультативної комісії від 05.02.2021 №171, оскільки в ньому вказано, що дитина не мала медичні показання для визначення її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, а могла бути оформлена інвалідність до досягнення шестирічного віку.
Однак, суд критично ставиться до даних тверджень пенсійного органу, оскільки позивачем подано всі необхідні документи для призначення пенсії останній, а у висновку лікарсько-консультативної комісії від 05.02.2021 №171 чітко визначено, що дитині позивача могла бути оформлена інвалідність до досягнення шестирічного віку, що свідчить, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Таким чином, враховуючи те, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини - до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення вказаного віку, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні такої пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи приписи статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 від дати подання першої заяви про призначення - 13.08.2020 року.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, тому ці витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити достроково по досягненню 50-річного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 від дати подання першої заяви про призначення - 13.08.2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 816 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.