10 травня 2024 рокуСправа № 160/9651/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12.04.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) у частині невнесення змін до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020 №264 про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 зі списків військової частини , зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 та компенсацій і виплат за період служби , а саме у виключенні абзацу 2 пункту 1 наказу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020 №264 про виключення ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16.12.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) внести зміни до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020 №264 про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 зі списків військової частини , зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 та компенсацій і виплат за період служби , а саме у виключити абзац 2 пункту 1 наказу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020 №264 про виключення ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16.12.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) видати новий наказ про виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) - командира 2 відділення зенітного ракетного взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справою №160/15735/22 від 16.12.2022;
- стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн (п'ятидесяти тисяч гривень нуль копійок) з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 означений адміністративний позов залишено без руху з причин пропуску позивачем строку звернення до суду та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем надано до суду заяву про поновлення процесуального строку (вх. №15017/24), в якій останній просить поновити строк на подання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/9651/24.
Заява мотивована тим, що позивач відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_4 у період з 21.09.2023 по 15.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , з 17.03.2024 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_5 по теперішній час. Враховуючи той факт, що на початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач був діючим військовослужбовцем, останній з перших днів виконував функції з захисту країни, які на військовослужбовців покладає держава. З огляду на викладене, вважає, що строк пропущено не з його вини та підлягає поновленню відповідно до ст. 121 КАС України.
Вирішуючи вимоги заяви, суд зазначає таке.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли, зокрема, у зв'язку з невнесенням змін до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020 №264 про виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини, зняття з усіх видів забезпечення, зарахування до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 та компенсацій і виплат за період служби після виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 у справі №160/15735/22, яке набрало законної сили 04.05.2023, та після сплати індексації на виконання вказаного рішення суду від 26.10.2023.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Звернення до суду, серед іншого, з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Так, оскільки розрахунок з позивачем здійснено 26.10.2023, про що сам зазначає позивач у позовній заяві, місячний строк звернення до суду розпочав свій відлік з 26.10.2023 та сплив 27.11.2023.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №160/914/23.
Отже, позивач мав право подати позов не пізніше 27.11.2023.
Разом з тим, до суду позов подано через систему «Електронний суд» 12.04.2024, у зв'язку з чим, позивач порушив місячний строк звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Водночас, вжиття конструкції "повинен був дізнатись" в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що у період з 21.09.2023 по 15.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , з 17.03.2024 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_5 по теперішній час.
Суд зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Водночас неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими пов'язується виникнення у позивача права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22 запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Матеріалами справи підтверджено перебування позивача на військовій службі з 21.09.2023 по 15.03.2024 та з 17.03.2024 по теперішній час.
Разом з тим, у матеріалах справи містяться довідки про безпосередню участь позивача у бойових діях у період з 24.06.2017 по 07.07.2017, з 11.01.2018 по 30.04.2018 (довідка від 02.04.2020 №505/ппд), та з 30.04.2018 по 31.07.2018, з 11.12.2018 по 12.07.2018 (довідка від 02.04.2020 №502/ппд).
Докази на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду у період з 26.10.2023 та сплив 27.11.2023, у тому числі й щодо безпосередньої участі у бойових діях, позивачем суду не надано.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що введення воєнного стану та проходження військової служби не перешкоджало позивачу направляти звернення до військової частини а також звернутись до суду з цим позовом 12.04.2024.
Суд наголошує на тому, що з моменту початку відліку строку звернення до суду (26.10.2023) та вчиненням позивачем активних дій для відновлення своїх порушених прав шляхом звернення до суду з позовною заявою (12.04.2024) минуло близько шести місяців.
З доказів, наданих позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду не можна встановити реальну неможливість позивача звернутись до суду у строк, відведений для такого звернення.
На підставі означеного вище, суд приходить до висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду та, як наслідок відмови у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а).
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних, непереборних та поважних причин, що зумовили несвоєчасне звернення до суду із позовною заявою, а тому, не визнає поважними підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом та відмовляє у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду.
Згідно ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, позовну заяву слід повернути позивачеві.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 169, 248, 256, 294-297 Кодексу адміністративного судочинства Укаїни, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Царікова