07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 755/3702/17
провадження № 61-750св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № k2u4AW01170264, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 23 020 дол. США терміном до 27 березня 2014 року. Виконання зобов'язань за цим договором забезпечено договором поруки від 30 березня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 .
Оскільки позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а саме не здійснював щомісячне погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно з умовами договору, станом на 16 січня 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 3 810,83 дол. США, погашення якої боржник та його поручитель проігнорували за направленими їм письмовими вимогами від 06 лютого 2017 року.
За таких обставин АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 3 810,83 дол. США, яка складається з:
1 733,16 дол. США - тіло кредиту;
1 669,25 дол. США - відсотки за користування кредитом;
158,42 дол. США - комісія за користування кредитом;
250 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
У червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, визнання припиненими правовідносин за договорами поруки та застави, стягнення коштів.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що крім кредитного договору та договору поруки для забезпечення виконання зобов'язань позичальника 30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з письмової згоди ОСОБА_2 укладено договір застави рухомого майна № k2u4AW01170264, предметом якого є автомобіль марки «Opel», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Під час дії кредитного договору позичальник належним чином виконував його умови, однак банк неправильно інформував боржника про розподіл щомісячних платежів, у зв'язку з чим позичальник сплатив зайві кошти на погашення кредиту.
Наданий банком розрахунок заборгованості містить недостовірні відомості, технічні помилки, суперечить умовам кредитного договору та розрахунковим касовим документам, а тому є неналежним доказом наявності заборгованості за кредитом. Зокрема, банк в порушення вимог закону та умов укладеного кредитного договору безпідставно збільшив тіло кредиту на 1 000 дол. США; не врахував внесені платежі за чотири місяці на загальну суму 1 410,49 дол. США; безпідставно збільшив розмір відсоткової ставки, який не погоджувався з позичальником; провів невірне нарахування пені; зарахував кошти в рахунок винагороди за обслуговування кредиту (комісії), що порушує права позивачів як споживачів банківських послуг.
Вказують, що кредит був повністю погашений 23 травня 2013 року платежем у розмірі 1 500 дол. США. Більше того, після цього виник надлишок сплачених коштів (переплата) в сумі 298 дол. США, але оскільки банк погрожував забрати автомобіль (предмет застави), позичальник здійснив ще шість платежів, які кредитор без відповідної підстави прийняв. Загалом переплата за кредитом складається з 3 298,04 дол. США та 872 дол. США незаконно утриманої після 16 жовтня 2011 року винагороди (комісії 0,31 %), що разом становить 4 170,14 дол. США, які у порядку статті 1212 ЦК України підлягають стягненню з банку.
Позивачі за зустрічним позовом уважають, що договір поруки від 30 березня 2007 року є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на те, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Відповідно до платіжних документів ОСОБА_1 виконав зобов'язання з погашення кредитної заборгованості та сплати пов'язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором, і це виконання прийняте кредитором, у зв'язку з чим відповідно до вимог статей 598, 599 ЦК України є припиненими права і обов'язки сторін, що складають зміст зобов'язальних правовідносин за відповідним договором. Згідно із частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов'язання, забезпеченого заставою або порукою, також припиняється порука і право застави рухомого майна.
За таких обставини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:
- визнати припиненими зобов'язання позичальника за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264 у зв'язку з їх належним виконанням;
- визнати припиненими правовідносини за договором поруки від 30 березня 2007 року та договором застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 3 298,04 дол. США та незаконно утриману після 16 жовтня 2011 року винагороду на загальну суму 872 дол. США, що разом складає 4 170,14 дол. США, що еквівалентно 109 280,24 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Визнано припиненим зобов'язання за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Визнано договір застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , припиненим.
Визнано поруку за договором поруки від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , припиненою.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 170,14 дол. США як переплату за виконання зобов'язань за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, не встановивши порушень умов кредитного договору та взявши до уваги факт виконання вимог банку щодо сплати заборгованості за кредитом, зробив висновок, що в процесі виконання умов договору банком допущено помилку в розрахунках, безпідставно та з порушенням вимог закону здійснено нарахування простроченої суми боргу за тілом кредиту, відсотками, ставка за якими була підвищена кредитором без згоди позичальника, та комісії (винагороди), що фактично призвело до надлишку сплачених коштів, які підлягають стягненню з кредитора на користь позичальника як безпідставно набуті в заявленому у зустрічному позові розмірі (4 170,14 дол. США), а тому суд уважав відсутніми підстави для стягнення кредитної заборгованості з відповідачів за первісним позовом. Оскільки ОСОБА_1 безпідставно сплатив кошти на погашення кредитної заборгованості, районний суд вирішив стягнути з банку на користь позичальника зайво сплачені ним кошти у порядку статті 1212 ЦК України.
Визнавши факт повного виконання зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, суд уважав наявними підстави для припинення договору застави рухомого майна та договору поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково; рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року змінено, четвертий абзац його резолютивної частини викладено в такій редакції:
«визнати заставу за договором застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , припиненою;
в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.»
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про неправомірність рішення банку щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом в односторонньому порядку. АТ КБ «ПриватБанк» неправомірно нарахувало відсотки за користування кредитом після спливу строку дії кредитного договору (до 16 січня 2017 року) в розмірі 1 697,16 дол. США.
Банк безпідставно нарахував комісію за кредитне обслуговування у розмірі 158,42 дол. США, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавались позичальнику. Комісія в межах позовних вимог банку до стягнення не підлягає з тих підстав, що її нарахування здійснювалось після закінчення строку дії кредитного договору. Також, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» умови кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому здійснені ОСОБА_1 платежі на погашення комісії, безпідставно нараховані банком на підставі нікчемних умов кредитного договору, підлягали зарахуванню у рахунок погашення інших платежів за кредитом.
Банк не довів достовірність нарахування пені на підставі пункту 4.1 кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач порушив зобов'язання, передбачене цим договором, щодо своєчасної сплати щомісячних внесків на погашення кредиту. При цьому відповідачем було надано належні та допустимі докази (чеки, квитанції, виписки), які свідчать про відсутність порушеного зобов'язання на день закінчення дії кредитного договору.
Встановивши відсутність заявленої суми заборгованості за кредитним договором станом на 16 січня 2017 року з урахуванням сплачених протягом всього періоду кредитування позичальником коштів, які кредитором неправомірно зараховувались на відшкодування витрат/збитків банку, прострочених пені, комісії (винагороди), збільшених відсотків та заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність підстав для солідарного стягнення кредитної заборгованості з відповідачів та як наслідок вважав обґрунтованим висновок суду про стягнення на користь ОСОБА_1 переплачених коштів за кредитом.
Суд першої інстанції помилково визначив у резолютивній частині рішення такий спосіб захисту прав та інтересів позивача за зустрічним позовом як припинення договору застави рухомого майна.
Зважаючи на встановлений факт виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі та відсутності обґрунтованої заборгованості за ним зобов'язання за договором поруки від 30 березня 2007 року є припиненими на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № k2u4AW01170264 від 30 березня 2007 року та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів скасовано. Справу в зазначеній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання зобов'язань за договором кредиту, застави рухомого майна та за договором поруки припиненими скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання зобов'язань за договорами кредиту, застави рухомого майна та за договором поруки припиненими.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, зробивши висновок про недоведеність позовних вимог щодо заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд послався на висновок експерта від 31 жовтня 2019 року № 1296/19-72, який проведений без включення в обрахунок заборгованості суми 6 470,84 дол. США на сплату страхових платежів, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. договору.
Апеляційний суд не з'ясував дотримання сторонами виконання пунктів 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору (доручення позичальником банку щорічно перераховувати необхідну суму коштів для сплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припинилося 27 березня 2014 року. Натомість розмір відсотків розраховано до 16 січня 2017 року. Апеляційний суд не встановив загальний залишок заборгованості або її відсутність за відсотками станом на 28 березня 2014 року.
Кредитний договір № k2u4AW01170264 між сторонами укладено 30 березня 2007 року під час дії редакції Закону № 1023-XII, норми якого прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання недійсними умов кредитного договору, якими передбачена сплата комісії. Підстав для нікчемності таких умов кредитного договору не встановлено.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про те, що внесені ОСОБА_1 платежі як сплата комісії підлягали зарахуванню у рахунок погашення загальної суми заборгованості.
Банк звернувся до суду з первісним позовом у березні 2017 року. Пред'явивши у червні 2017 року зустрічний позов про визнання зобов'язань за договорами кредиту, поруки та застави припиненими, позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки ефективний захист права може бути забезпечений у межах розгляду первісного позову банку про стягнення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.
Відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк не обґрунтував належним чином своїх тверджень щодо наявності заявленої ним заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Підстави позову мотивовані незаконним збільшенням відсотків, нарахуванням відсотків та комісії, здійснених вже після закінчення дії договору, обрахуванням пені, відсотків та комісії за договірний період на суму основної заборгованості, дійсність та належність якої не доведено. Банк не врахував частину сплачених позичальником платежів і навпаки, врахував оплату страхових платежів, факт яких не було доведено.
В свою чергу відповідачі не довели наявності переплати за кредитом, оскільки всі обрахунки з цього приводу здійснювалися відповідно до неналежним чином доведеної суми заборгованості за кредитом. Крім того така позиція відповідачів ґрунтується на твердженні про незаконність нарахування та стягнення комісії за кредитом за весь час дії кредитного договору. З цих же підстав не враховано наявний у справі висновок експерта №1296/19-72 від 31 жовтня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції роз'яснював сторонам можливість (і доцільність) здійснення нового розрахунку стану платежів за кредитом або ініціювати призначення та проведення по справі нову судової експертизи, однак експертиза не була проведена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
12 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, у якій просили її скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити зустрічний позов та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3 363,33 дол. США. Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 32 018,93 грн, на користь ОСОБА_2 - 640,00 грн.
Підставами касаційного оскарження заявники зазначають застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5268/16-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував усталену судову практику щодо тлумачення принципу рівності учасників договору в сфері споживчого кредитування та всебічності, повноти оцінки доказів, їх зв'язків, відносин і залежностей.
За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою стороною» у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Суд апеляційної інстанції мав врахувати висновок від 31 жовтня 2019 року № 1296/19-72, не обґрунтував належними чином мотиви відхилення його як доказу.
Позивачі за зустрічним позовом не стверджували про відсутність у банку права нараховувати комісію з дати укладення кредитного договору, а вважали незаконними її нарахувавння з моменту набрання 16 жовтня 2011 року чинності змін до Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо фундаментальних аспектів верховенства права, одним з яких є принцип правової визначеності який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами, їх рішення не викликали сумнівів, враховували юридичні наслідки та були ефективними.
Результат застосування судами принципу процесуальної економії не має порушувати права сторони спору та унеможливлювати захист такою стороною своїх прав в процесі розгляду спору виключно у межах вимог одного учасника. Принципу процесуальної економії не має звужувати право сторони на позов та/або ігнорувати його. Статтями 4, 193 ЦПК України встановлено право сторони подати зустрічний позов.
Апеляційний суд не оцінив юридичних наслідків, які спричинить неможливість відповідача застосувати обраний спосіб захисту за умови фактичного встановлення судами порушення права сторони та робить неможливим швидке поновлення порушених прав відповідача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від АТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № k2u4AW01170264, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит строком до 27 березня 2014 року у розмірі 23 020 дол. США на такі цілі:
- купівля автомобіля у сумі 16 218 дол. США шляхом перерахування на поточний рахунок АСФ «Бліц-Авто» АТ «УкрАвто» № НОМЕР_2 в АТ «Брокбізнесбанк»;
- сплата страхових платежів за договором особистого страхування від 30 березня 2017 року № K2U4LK00036848 в момент оформлення кредиту у розмірі 162,18 дол. США шляхом перерахування на поточний рахунок Страхової компанії «Інгострах»;
- сплата платежів у випадках та згідно порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору в розмірі 6 470,84 дол. США;
- сплата за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень майна в розмірі 6,80 дол. США на поточний рахунок Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;
- сплата відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,67% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом;
- винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,31% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати;
- відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Щомісячний платіж на погашення заборгованості за умовами договору складає 310,49 дол. США.
30 березня 2007 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна № k2u4AW01170264, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки «Opel», 2007 року випуску, легковий седан, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . В цей же день між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Відповідно до пункту 12 договору поруки порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
06 лютого 2017 року (вих. № 30.1.0.0/2-70330К2U4L278) ПАТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу щодо погашення заборгованості, повідомляючи про те, що існує прострочена заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264 у розмірі 5 415,37 дол. США та вимагав від позичальника та поручителя у 5-денний строк сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 за період з 30 березня 2007 року до 06 листопада 2017 року проведено погашення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264 на загальну суму 29 226,53 дол. США.
Висновком судового експерта від 31 жовтня 2019 року №1296/19-72 встановлено, що:
- згідно з річною відсотковою ставкою за користування кредитом 8,04 %, з урахуванням щомісячної комісії 51,30 дол. США, розрахунково визначена сума передплати станом на 24 травня 2013 року складає 363,33 дол. США, станом на 26 квітня 2014 року - 3 363,33 дол. США (без врахуванням суми 930 дол. США (29 квітня 2008 року «страховка»);
- сумою кредиту станом на 30 березня 2007 року є кошти в розмірі 16 549,16 дол. США, з яких: на купівлю автомобіля - 16 218 дол. США, сума страхових платіж за договором особистого страхування у момент оформлення кредиту - 162,18 дол. США, сума за реєстрацію в Державному реєстрації обтяження рухомого майна - 6,80 дол. США, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1 % у момент надання кредиту від суми коштів, перерахованих на автосалон - 162,18 дол. США;
- згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264 річна відсоткова ставка складає 0,67 % на місяць, що становить відповідно 8,04 % річних. В матеріалах справи наданих на дослідження, відсутні повідомлення банку щодо зміни розміру процентної ставки, що відповідно є змінами умов кредитного договору, при цьому матеріали справи не містять додаткової угоди, відповідно до якої сторони домовилися про новий розмір відсоткової ставки;
- виписка ПАТ КБ «Приватбанк» з рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , а також чеки (квитанції) банку виданих ОСОБА_1 є документами, що підтверджують розрахункові взаємовідносини за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264.
Позиція Верховного Суду
Правове регулювання спірних відносин
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи, що з касаційною скаргою до суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постанова Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року переглядається в межах доводів їх касаційної скарги, а саме щодо зустрічного позову. Щодо первісного позову банку постанова Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Спірні правовідносини між сторонами у справі стосуються виконання умов кредитного договору від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що позичальник ОСОБА_1 належним чином виконував умови кредитного договору, однак банк неправильно інформував боржника про розподіл щомісячних платежів, у зв'язку з чим позичальник сплатив зайві кошти на погашення кредиту, які підлягають поверненню у порядку статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті.
Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як визначено у статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у зустрічному позові в частині стягнення коштів, суд апеляційної інстанції виходив з необґрунтованості заявлених вимог.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Під час апеляційного розгляду справи суд врахував доводи ОСОБА_1 про те, що банк збільшив розмір відсоткової ставки без погодження з позичальником, у зв'язку з чим неправильно нараховував пеню на залишок заборгованості, продовжував нараховувати відсотки після закінчення терміну дії договору, не врахував частину сплачених позичальником платежів за кредитом, а також зарахував кошти в рахунок винагороди за обслуговування кредиту (комісії), що суперечить законодавству України щодо захисту прав споживачів.
З урахуванням цього, а також з огляду на надані банком докази на підтвердження первісного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, обрахований банком розмір заборгованості за кредитом не може бути визнаний належним.
У цій частині постанова Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року учасниками справи не оскаржується.
Водночас, зазначене суд апеляційної інстанції не вважав обов'язковою підставою для задоволення зустрічного позову в частині стягнення коштів, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели обставин остаточного погашення кредитної заборгованості та наявність у зв'язку з цим переплати за кредитом.
Відмова у задоволенні позову банку щодо стягнення заборгованості не вказує про автоматичне задоволення зустрічного позову та необхідність визнання оспорюваних сум такими, що набуті безпідставно.
Так, всі обрахунки з цього приводу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювали відповідно до неналежним чином доведеної суми заборгованості за кредитом, а їх твердження щодо неправомірності дій банку під час зарахування сплачених платежів знайшли підтвердження лише частково.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції не враховував наданий ними висновок експерта від 31 жовтня 2019 року № 1296/19-72, який фактично ґрунтується на порушенні банком умов кредитного договору з початку його дії (укладення).
Разом з цим, встановивши неналежність та недопустимість доказів на підтвердження вимог позивачів як за первісним позовом, так і за зустрічним, суд апеляційної інстанції роз'яснив сторонам можливість здійснення нових розрахунків та право ініціювати проведення у справі нової судової експертизи, на що сторони відмовилися.
Неможливість вирішення питання щодо стягнення коштів за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції пов'язував з необхідністю достовірного встановлення певної частини вимог. Тоді як жодної із заявлених складових переплати за кредитною заборгованістю доведено не було.
Верховний Суд вважає такі висновки суду достатньо мотивованими та обґрунтованими.
Посилання заявників на неможливість застосувати обраний спосіб захисту за умови фактичного встановлення судами порушення їх прав є необґрунтованим.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Реалізація цього принципу полягає у покладенні на сторони обов'язку доказування. Кожна сторона не тільки повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а й несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
З огляду на це, зазначаючи про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 4 170,14 дол. США у порядку статті 1212 ЦК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали б довести безпідставність набуття банком указаних коштів.
Як зазначено вище, недоліки розрахунків як банку, так і позивачів за зустрічним позовом стосуються періоду, коли боржник здійснював сплату коштів за кредитом, а банк вказані кошти приймав та зараховував за встановленою договором черговістю.
Позивачі за зустрічним позовом не довели обставин погашення кредитної заборгованості, що б указувало на припинення договірного зобов'язання у повному обсязі.
Таким чином, ОСОБА_1 вносив кошти на рахунок банку з метою погашення заборгованості за кредитним договором, який вважав дійсним.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору, тобто, є зобов'язальними, а тому до них не можуть бути застосовані норми статті 1212 ЦК України, визначені як підстава зустрічного позову.
Зазначене вище не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правових наслідків у вигляді відмови у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення коштів.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо зустрічного позову не стосуються.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин у межах повторного апеляційного розгляду справи. Наявність у скаржників іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржників.
Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Постанови Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5268/16, на які заявник посилається у касаційній скарзі, прийняті за інших обставин та стосуються правовідносин, які не є подібними зі справою, що переглядається.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 рокув частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштівзалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара