06 травня 2024 року
м. Київ
справа № 359/6878/23
провадження № 61-5450ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокатеса Хомік Євгенія Михайлівна, та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орел Володимир Васильович, на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила:
- встановити факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу,
з 01 червня 2014 року до 27 квітня 2018 року;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши з кожним з них право власності по частині у вказаних об'єктах нерухомого майна.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 29 серпня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив.
Наклав арешт на житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Наклав арешт на земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернулась позивачка. Тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно забезпечить ефективне виконання рішення суду.
У касаційній скарзі, поданій 14 квітня 2024 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатеса Хомік Є. М., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій 15 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орел В. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 06 березня
2023 року у справі № 916/2239/22.
Касаційні скарги мотивовані тим, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Заявник також зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення заяви про забезпечення позову за відсутності доказів того, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на утруднення чи унеможливлення можливого позитивного рішення суду, посилаючись лише на теоретичну можливість розпорядження нерухомим майном. Вказане є порушенням права відповідача на справедливий суд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, а також житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
про реєстрацію права власності від 24 листопада 2015 року № 48267968
та від 22 червня 2017 року № 90265019.
Отже, ОСОБА_1 як одноособовий власник має можливість вільно розпорядитися спірним нерухомим майном.
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 29 серпня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив.
Наклав арешт на житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Наклав арешт на земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2023 року залишив без змін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження
№ 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 як на підставу порушених прав послалася на те, що відповідач ОСОБА_1 як єдиний власник може здійснити відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, що зробить неможливим ефективний захист прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується цивільним судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження
№ 14-729цс19), у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року
у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22 (провадження № 61-12011св22).
Співмірність передбачає співвідношення цивільним судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, суди установили, що предметом спору в даній справі є встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.
Вимоги позову направлені на захист прав позивачки, зокрема права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно.
Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про накладення арешту в порядку забезпечення позову на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, площею 0,12 га (кадастровий номер 3220880900:08:006:0365), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій з боку відповідача, який є єдиним власником спірного нерухомого майна, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача, задля забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
ОСОБА_2 довела реальну можливість відчуження відповідачем спірного майна, що утруднить виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечать баланс прав та обов'язків сторін у справі та усунуть можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.
Таким чином доводи касаційної скарги про те, що у зв'язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову можуть бути порушені права відповідача на справедливий суд, є безпідставними.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника.
Водночас заходи забезпечення позову діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатеса
Хомік Є. М., зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 06 березня
2023 року у справі № 916/2239/22.
У постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 Верховний Суд зазначив, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті».
У постанові від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22 Верховний Суд вказав, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».
Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатеса Хомік Є. М., на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18
та від 06 березня 2023 року у справі № 916/2239/22, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать цим висновкам.
Крім того, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У справі, що переглядається, суди дали належну оцінку доводам позивачки щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.
Доводи касаційних скарг про те, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
З огляду на заявлений позивачкою спір, зокрема щодо визнання земельної ділянки та житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя, єдиним власником яких є ОСОБА_1 , можливість в будь-який момент відчужити вказане майно є беззаперечною, що очевидно утруднить виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 звернув увагу, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
За встановлених у розглядуваній справі обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно, яке позивачка просить визнати спільною сумісною власністю подружжя, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому необхідно зазначити, що оцінка законності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 має бути надана судами під час вирішення спору по суті. Застосовані у розглядуваній справі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню майном, а за наявності, передбачених законом підстав
(стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Інші доводи касаційних скарг були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують,не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову і не свідчать про порушення судами норм процесуального права. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги є необґрунтованими та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатеса Хомік Євгенія Михайлівна, та ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокат Орел Володимир Васильович, на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня
2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк