09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 468/1057/23
провадження № 61-6144ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боденко Дмитро Олександрович, на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання окремих умов кредитного договору недійсними,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»
(далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») про визнання окремих умов кредитного договору недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якого останній встановлений кредитний ліміт в сумі 21 700 грн строком на 300 календарних днів.
З огляду на зміст кредитного договору:
пунктом 4.6. встановлена стандартна процентна ставка в розмірі 1,50 % за кожен день користування кредитом;
пунктом 4.7. встановлена комісія за видачу кредиту в розмірі 15 % та одночасно вказано, що така комісія становить 0 %;
пунктом 8.2. встановлена відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту у вигляді нарахування на суму кредиту індексу інфляції та 2 % від неповерненої суми за кожен день відповідно до статті 625 ЦК України;
пунктом 8.3. встановлена відповідальність позичальника за несвоєчасну сплату процентів за кредитом у вигляді нарахування штрафу в розмірі 10 % від суми кредиту, сукупна сума якого не має перевищувати половини кредиту;
пунктом 10.2. встановлена знижена процентна ставка в розмірі 1,20 % за кожен день користування кредитом, яка встановлюється виключно як знижка за користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.
Позивачка вважає, що визначений вказаними пунктами кредитного договору розмір процентів та неустойки перевищує розумну межу відповідальності та суперечить вимогам пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України
«Про захист прав споживачів», оскільки сума такої компенсації становить більше 50 % від суми кредиту та орієнтовна загальна вартість кредиту в чотири рази перевищує суму кредиту.
Пункти 4.6., 8.2., 8.3., 10.2. кредитного договору є несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»,
пункту 6 статті 3, частини третьої статті 509, частин першої, другої
статті 627 ЦК України.
Також у пункті 4.7. кредитного договору одночасно з визначенням розміру комісії в 15 % вказано, що така комісія становить 0 %, при цьому внаслідок встановлення такої комісії позивачка фактично отримала в якості кредитних коштів не 21 700 грн, а 18 445 грн, натомість всі передбачені даним договором нарахування процентів, неустойки здійснюються на суму 21 700 грн.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд на підставі частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України визнати недійсними
пункти 4.6., 4.7., 8.2., 8.3., 10.2. договору про відкриття кредитної лінії
від 18 лютого 2023 року, який укладений між нею та ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Баштанський районний суд Миколаївської області рішенням від 15 січня
2024 року (у складі судді Муругова В. В.) у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовив.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 26 березня 2024 року
(у складі колегії суддів Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.) рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2024 року залишив без змін.
26 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Боденко Д. О., через систему «Електронний суд» , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України
(абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними
пунктів 4.6., 4.7., 8.2., 8.3., 10.2. договору про відкриття кредитної лінії
від 18 лютого 2023 року, який укладений між ОСОБА_1
та ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
З огляду на резолютивну частину постанови Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, постанова апеляційного суду
може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог
статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа № 468/1057/23 є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес.
Фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявниця у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявниця вказує, що Верховним Судом не сформована єдина правозастосовча практика з питання щодо встановлення процентів у розмірі, який перевищує 50 % від тіла кредиту у договорі про надання кредитних коштів на споживчі цілі. У законодавстві відсутнє визначення того, що проценти за користування кредитом не можуть вважатись компенсацією в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Наразі в судах України перебуває певна кількість справ з аналогічним предметом спору, тому касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має суспільний інтерес.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявницею підстави є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики та зводяться до його незгоди з оцінкою зібраних судами у справі доказів та встановлених обставин із одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судами.
Крім того, у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин заявницею не обґрунтовано.
Посилання заявниці на те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес, є безпідставними. Заявниця не навела логічного обґрунтування таких тверджень і вказане нею не є обставиною, яка впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності, визнаною судом малозначною, підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявниця не навела і доказів на їх підтвердження не надала.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боденко Д. О., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 468/1057/23, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02,
від 20 травня 2010 року).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справах «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, від 28 травня 1985 року; «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90,
від 21 вересня 1994 року).
Позивачка отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Боденко Дмитро Олександрович, на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю
«Укр Кредит Фінанс» про визнання окремих умов кредитного договору недійсними.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк