08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 757/29903/21
провадження № 61-6285ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалевської Дар'ї Сергіївни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» про стягнення страхового відшкодування,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним вище позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування за розрахунком відновлювального ремонту автомобілю «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , за вирахуванням вже виплаченої частини грошової суми, у розмірі 225 048,69 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковалевська Д. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням наступного.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення страхового відшкодуванняу розмірі 225 048,69 грн, відтак, станом на 01 січня 2024 року вказана сума не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000), тому у розумінні ЦПК України ця справа є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже справа № 757/29903/21 не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник належно не обґрунтував у чому саме полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, власного тлумачення застосування норм права у конкретній справі, а також необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані зі збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що зазначена справа становить значний суспільний інтерес, зокрема, що предметом спору є питання, які мають виняткове значення для суспільства.
Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими.
Указані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір за результатами встановлення обставин справи та оцінки доказів наданих сторонами, а доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів Верховним Судом.
Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції України.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалевської Дар'ї Сергіївни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» про стягнення страхового відшкодування відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара