06 травня 2024 року
м. Київ
справа № 175/2004/23
провадження № 61-3431ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровської області
від 09 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 06 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України
в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року,
27 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня
1991 року, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області(далі - ГУ ДМС України
в Дніпропетровській області).
На обґрунтування заяви посилався на те, що він народився у місті Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області та все життя постійно проживав в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що у радянські часи мав радянський паспорт, однак згодом паспорт
був загублений. Вказував, що 14 грудня 1983 року він був прийнятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 та видано військовий квиток. Паспорт громадянина України ніколи
не оформлював та не оформлював громадянство будь-якої іншої країни.
Він звертався до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою
про оформлення та видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, однак ГУ ДМС у Дніпропетровській області повідомило йому про те, що оскільки він не документувався паспортом громадянина України,
то його належність до громадянства України не була визначена під час загального обміну паспортів громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на паспорт громадянина України у період з травня 1995 року до вересня 2002 року, у зв'язку
з чим йому запропоновано звернутись до Слобожанського відділу ГУ ДМС
у Дніпропетровській області для встановлення належності до громадянства України та подальшого документування паспортом громадянина України.
Після цього він звернувся із відповідною заявою до Слобожанського відділу
ГУ ДМС у Дніпропетровській області. Однак у відповідь на цю заяву листом
від 29 березня 2023 року йому рекомендовано звернутись до суду
для встановлення юридичного факту постійного проживання за станом
на 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України.
Оскільки у нього відсутній паспорт громадянина СРСР із відміткою про реєстрацію,
а інші документи, що можуть підтвердити постійне його проживання на території України, не приймаються органом державної міграційної служби, просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 09 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявник все життя проживав на території України, встановлення факту постійного проживання на території України
має для заявника юридичне значення та необхідне йому для отримання паспорта громадянина України.
07 березня 2024 року ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, засобами поштового зв'язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Дніпропетровської області від 09 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровської області
від 09 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 06 лютого 2024 року, в задоволенні заяви відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року касаційну скаргу залишено
без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29 березня 2024 року представник заявника надіслав на адресу Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.
Таким чином, недоліки касаційної скарги представником заявника усунені.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 лютого
2022 року у справі № 195/1135/20 та від 18 липня 2018 року у справі № 379/775/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки
у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували такий факт. Свідоцтво про народження не підтверджує факт проживання на території України. Довідка голови вуличного комітету також не може бути належним доказом, оскільки повинна видаватися на підставі відповідних документів, зокрема домової книги
із штампом про реєстрацію на території України. Для встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року
або 13 листопада 1991 року подаються такі документи як трудова книжка, атестати чи дипломи про навчання, копія домової книги, копія паспорта громадянина СРСР з унесенням напису «громадянин України». Жодних документів, які б підтверджували факт проживання на території України заявник не надав,
що є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту проживання на території України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені
в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведеній представником заявника постанові Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Верховний Суд дійшов виходить із такого.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 народився у місті Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим повторно 09 вересня 2022 року.
Згідно з довідкою голови вуличного квартального комітету від 11 квітня 2023 року ОСОБА_1 постійно проживав в Україні за адресою:
АДРЕСА_1 .
14 грудня 1983 року ОСОБА_1 прийнятий на військовий облік
у ІНФОРМАЦІЯ_2 та видано військовий квиток НОМЕР_2 , що підтверджується копією документа. В документі зазначено, що ОСОБА_1 має освіту 5 класів.
ОСОБА_1 звертався до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм.
Листом № Ч-67/6/1201-23/1201.4.4/2425-23 від 06 лютого 2023 року ГУ ДМС
у Дніпропетровській області повідомило йому про те, що оскільки
він не документувався паспортом громадянина України, то його належність
до громадянства України не була визначена під час загального обміну паспортів громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на паспорт громадянина України у період з травня 1995 року до вересня 2002 року.
Під час розгляду справи заявник пояснив, що навчальні заклади не відвідував,
у подальшому працював неофіційно, займаючись підробітками. Все життя проживає в будинку його батька за адресою:
АДРЕСА_1 .
Правове обґрунтування
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна
або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом
не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб,
до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України
«Про громадянство України» є підставою для оформлення належності
до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали
на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали
в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України
з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою
для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року)
або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 08 жовтня 1991 року (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно
до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання
на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання
на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання
на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання
на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом
на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР,
але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку,
що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України»
і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою,
або рішення суду.
Отже, належність до громадянства України встановлюється на підставі статті
3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20) та від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).
Висновки Верховного Суду
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що від встановлення факту проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових його прав. Законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Дослідивши зібрані у справі докази, зокрема свідоцтво про народження заявника; довідку голови вуличного квартального комітету від 11 квітня 2023 року
про те, що ОСОБА_1 постійно проживав в Україні за адресою: АДРЕСА_1 ; військовий квиток
НОМЕР_2 , який підтверджує прийняття ОСОБА_1 на військовий облік
у ІНФОРМАЦІЯ_2, пояснення свідків, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом
на 24 серпня 1991 року, що є підставою для задоволення заяви.
В цьому випадку єдиним способом для вирішення питання щодо встановлення факту проживання на території України для захисту прав заявника є лише судовий порядок.
Верховний Суд погоджується із такими висновками суді попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 23 лютого 2022 року у справі № 195/1135/20 та від 18 липня 2018 року у справі № 379/775/17.
У справі № 195/1135/20 (провадження № 61-18979св21) Верховний Суд погодився з висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви, оскільки заявником не підтверджені доводи заяви жодними письмовими доказами, зокрема щодо його трудової діяльності Єна території України у спірний період, оплату податків або інших офіційних платежів, зверненнями до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування, їх документами, особистим листуванням тощо. Заявником не надано копію домової книги
із штампом реєстрації на території України, довідки про реєстрацію на території України, військовий квиток з відміткою про перебування на військовому обліку на території України, копію трудової книги або довідки з місць роботи на території України.
У справі № 379/775/17 (провадження № 61-34784св18) Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви
про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зазначив, що заявником не надано доказів звернення його із заявою про припинення громадянства Грузії до компетентних органів, оскільки заявник звернувся до суду з указаною заявою, маючи намір набути громадянство України.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 для задоволення заяви надано докази, зокрема свідоцтво про народження заявника, довідку голови вуличного квартального комітету від 11 квітня 2023 року про те, що ОСОБА_1 постійно проживав в Україні за адресою:
АДРЕСА_1 ; військовий квиток НОМЕР_2 , який підтверджує прийняття ОСОБА_1 на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2, пояснення свідків,
які є достатніми, належними і допустимими, тому суди правильно вважали доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом
на 24 серпня 1991 року.
Разом із тим, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, заперечуючи проти задоволення заяви, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не надало доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року проживав на території України.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги і судом апеляційної інстанції їм надана належна правова оцінка.
Підсумовуючи, Верховний Суд у справі, яка переглядається, дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровської області від 09 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська