08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 491/222/21
провадження № 61-6334ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «УКРПОШТА» - адвоката Хоружи Наталії Володимирівни, на постанову Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРПОШТА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2021 року Акціонерне товариство «УКРПОШТА»(далі - АТ «УКРПОШТА»), звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 238 940,58 грн.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 20 вересня 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «УКРПОШТА» заборгованість у розмірі 238 940,58 грн, здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Балтського районного суду Одеської області від 20 вересня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У квітні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «УКРПОШТА» - адвоката Хоружи Н. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.
У касаційній скарзі АТ «УКРПОШТА», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі складає 238 940,58 грн, яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, постанова Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктом а), б), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у справі, з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді будь-якої іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не висвітлено правову проблему, щодо якої наявна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики, у контексті висновку апеляційного суду про неможливість застосування норм цивільного права щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок не дотримання трудової дисципліни, при цьому, пославшись (суд) на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2023 року у справі № 502/415/21.
Посилання заявника на пункт б) частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки заявником не зазначено справи, при розгляді якої він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, тобто провадження, яке вже перебуває у суді на розгляді.
Щодо іншого доводу, Верховний Суд зазначає, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Проте, наведені заявником доводи, які за своїм змістом є статистичними даними, зокрема щодо кількості працівників, загальної ціни позовів за договорами новації, укладених з працівниками не свідчать про значний суспільний інтерес та виняткове значення для нього справи відповідно до зазначених критеріїв.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), б) і в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Акціонерного товариства «УКРПОШТА» - адвоката Хоружи Наталії Володимирівни, на постанову Одеського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРПОШТА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян