30 квітня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/457/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Святенка Віталія Олександровича, Харківська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю “Лілак”, м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 50163,89 грн
представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Гаврилюк М.В., ордер серія АА №1397282 від 25.01.2024
Фізична особа-підприємець Святенко Віталій Олександрович звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Лілак” про стягнення заборгованості за договором-замовленням на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг №12/10/2023 від 12.10.2023 в сумі 49863,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до договору-замовлення на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг №12/10/2023 від 12.10.2023 було надано відповідачу послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Однак, відповідачем вартість перевезення не оплачено в повному розмірі у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 49863,03 грн. з яких: 48500,00 грн - основна заборгованість, 976,36 грн - інфляційні втрати, 386,67 грн - 3% річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 справу №926/457/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2024.
06.03.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
07.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 11.03.2024 повернуто відповідачу без розгляду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 06.03.2024 та відзив на позовну заяву від 06.03.2024, відкладено підготовче судове засідання на 03.04.2024.
12.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У відзиві зазначено, що відповідачем згідно з платіжною інструкцією №2391 від 21.02.2024 сплачено позивачу суму основного боргу в розмірі 48500,00 грн. Таким чином, оскільки зобов'язання між сторонами припинилося у зв'язку з виконанням, відповідач просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
12.03.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 12.03.2024 задоволено заяву представника відповідача від 12.03.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
27.03.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
27.03.2024 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.
У заяві зазначено, що відповідачем згідно платіжної інструкції №2391 від 21.02.2024 сплачено позивачу суму основного боргу в розмірі 48500,00 грн.
Ухвалою від 28.03.2024 задоволено клопотання представника позивача від 27.03.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Позивач зазначає, що предметом позову є не тільки стягнення основного боргу, а і нараховані 3% річних, інфляційні втрати та судові витрати, в тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим заперечує проти закриття провадження у справі.
Таким чином, враховуючи сплату відповідачем 21.02.2024 основного боргу в розмірі 48500,00 грн, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.10.2023 по 21.02.2024 в сумі 1174,23 грн, 3% річних за період з 26.10.2023 по 21.02.2024 в сумі 489,66 грн та судові витрати.
01.04.2024 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення на заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідач зазначає, що згідно з умовами договору оплата здійснюється протягом трьох банківських днів з дня отримання оригіналів документів. Документи по договору відповідач отримав 25.10.2023. Відповідно строк виконання зобов'язань з боку відповідача закінчувався не 26.10.2023, як зазначає позивач у позовній заяві, а 30.10.2023, адже 28.10.2023 та 29.10.2023 були вихідними днями. Отже, позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 26.10.2023 по 30.10.2023.
Відповідач також стверджує, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, а тому, враховуючи відсутність спору щодо основної заборгованості, вважає, що стягнення інфляційних втрат в сумі 1174,23 грн, 3% річних в сумі 489,66 грн та судових витрат не відповідає засадам добросовісності.
Як наслідок, просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 03.04.2024 прийнято заяву позивача від 27.03.2024 про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 30.04.2024.
30.04.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. Позивач також зазначає, що докази про розмір понесених судових витрат буде наданий ним протягом 5 днів після вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 30.04.2024 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Суд зазначає, що згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 03.04.2024 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 04.04.2024 доставлена до електронного кабінету представника позивача.
В пункті 42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету” є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору (ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що судом здійснено всі заходи щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, відсутні підстави для повторного відкладення судового засідання, враховуючи заяву позивача від 29.04.2024, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника відповідача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
12.10.2023 між фізичною особою-підприємцем Святенком Віталієм Олександровичем (позивач, виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Лілак” (відповідач, замовник) укладено договір-замовлення №12/10/2023 на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг.
Відповідно до вказаного договору замовник замовляє, а виконавець з 14.10.2023 по 16.10.2023 надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по маршруту Вінниця-Харків-Новомосковськ-Дніпро.
Згідно договору вартість послуг перевезення становить 48500,00 грн.
Позивачем виконано замовлене відповідачем перевезення згідно договору, що підтверджується товаро-транспортними накладними від 13.10.2023 №292, №294, №295, №296.
В підтвердження факту здійснення перевезення позивачем також додано копії податкових накладних від 13.10.2023 №Л-292 №Л-294, №Л-295, №Л-296.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем складено та надіслано відповідачу акт виконаних робіт №39 від 17.10.2023 на суму 48500,00 грн та рахунок-фактуру №39 від 17.10.2023 на суму 48500,00 грн.
Відповідно до договору-замовлення №12/10/2023 на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг оплата послуг перевізника здійснюється у безготівковій формі протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату, акту виконаних робіт, податкових накладних (у разі оплати ПДВ), договору та копій реєстраційних документів.
Згідно експрес-накладної №59001039999106 вказані документи отримані відповідачем 25.10.2023.
Підписаний відповідачем акт виконаних робіт або вмотивована відповідь від його підписання в матеріалах справи відсутня.
Оскільки заборгованість відповідачем сплачена не була, позивач направив на адресу відповідача претензію-вимогу від 19.12.2023 про сплату заборгованості за надані послуги з перевезення у розмірі 48500,00 грн., 3% річних у розмірі 207,12 грн., інфляційних втрат у розмірі 632,44 грн., яка залишена без реагування.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ст. 916 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до договору-замовлення №12/10/2023 на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг оплата послуг перевізника здійснюється у безготівковій формі протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату, акту виконаних робіт, податкових накладних (у разі оплати ПДВ), договору та копій реєстраційних документів.
Згідно експрес-накладної №59001039999106 вказані документи отримані відповідачем 25.10.2023.
Таким чином, 30.10.2023 було останнім днем строку оплати відповідачем послуг згідно договору.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору за надані послуги з перевезення вчасно не розрахувався, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем становить 48500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 48500,00 грн є обгрунтованими.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, згідно платіжної інструкції №2391 від 21.02.2024 відповідачем сплачено позивачу суму основного боргу згідно рахунку №39 від 17.10.2023 в розмірі 48500,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, враховуючи, що відповідач сплатив позивачу основну заборгованість в розмірі 48500,00 грн після звернення останнього з позовом до господарського суду, у цій частині вимог спір між сторонами відсутній.
Отже, провадження у справі в частині вимоги про сплату основного боргу в сумі 48500,00 грн належить закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату вартості наданих послуг з перевезення не здійснив, а отже, є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
З врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.03.2024 позивачем за період з 26.10.2023 по 21.02.2024 заявлено до стягнення 3% річних в сумі 489,66 грн та інфляційні втрати в сумі 1174,23 грн.
Однак, суд не погоджується з таким розрахунком позивача з огляду на наступне.
Відповідно до договору-замовлення №12/10/2023 на організацію перевезення вантажу та надання транспортно-експедиційних послуг оплата послуг перевізника здійснюється у безготівковій формі протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату, акту виконаних робіт, податкових накладних (у разі оплати ПДВ), договору та копій реєстраційних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, згідно експрес-накладної №59001039999106 вказані документи отримані відповідачем 25.10.2023.
Таким чином, 30.10.2023 було останнім днем строку оплати відповідачем послуг згідно договору.
Як наслідок, з 31.10.2023 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи, що відповідно до платіжної інструкції №2391 від 21.02.2024 відповідачем сплачено позивачу суму основного боргу в розмірі 48500,00 грн., відтак, останнім днем терміну прострочення виконання зобов'язання є 21.02.2024.
Отже, у позивача є право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 31.10.2023 (перший день прострочення виконання зобов'язання відповідачем) по 21.02.2024 (день виконання відповідачем зобов'язання згідно договору щодо оплати послуг з перевезення).
Таким чином, помилковим є розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 26.10.2023, оскільки строк оплати наданих послуг відповідачем відповідно до договору ще не закінчився.
Відтак, позивачем не вірно здійснено розрахунок за період з 26.10.2023 по 21.02.2024 3% річних в сумі 489,66 грн та інфляційних втрат в сумі 1174,23 грн, оскільки прострочення виконання зобов'язання розпочалось 31.10.2023.
Суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.10.2023 по 21.02.2024 на заборгованість у розмірі 48500,00 грн., згідно з яким 3% річних становлять 453,87 грн., інфляційні втрати становлять 927,87 грн.
Як наслідок, належить стягнути з відповідача 453,87 грн - 3% річних та 927,87 грн - інфляційних втрат, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 35,79 грн та інфляційних втрат в сумі 246,36 грн у задоволенні позову слід відмовити.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії” Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, на підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1381,74 грн (з яких: 453,87 грн - 3% річних, 927,87 грн - інфляційні втрати) та закрити провадження у справі в частині вимоги про сплату основного боргу в сумі 48500,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн (квитанція від 01.02.2024).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимоги про сплату основного боргу в сумі 48500,00 грн., належить повернути позивачу з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2927,56 грн (48500,00 грн (вимога про сплату основного боргу, провадження у справі щодо якої закрито) х 3028,00 грн (сума сплаченого судового збору) : 50163,89 грн (загальна сума позовних вимог) = 2927,56 грн).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Обгрунтованими суд визнав позовні вимоги на загальну суму 1381,74 грн (з яких: 453,87 грн - 3% річних, 927,87 грн - інфляційні втрати).
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 83,40 грн і покладається на відповідача (1381,74 грн (сума задоволених позовних вимог) х 100,44 грн (різниця між сплаченим судовим збором та повернутим у зв'язку з закриттям провадження в частині сплати основного боргу) : 1663,89 (сума позивних вимог з врахування закриття провадження в частині сплати основного боргу) = 83,40 грн).
Решта судового збору в сумі 17,04 грн. залишається за позивачем (100,44 грн (різниця між сплаченим судовим збором та повернутим у зв'язку з закриттям провадження в частині сплати основного боргу) - 83,40 грн (стягнутий з відповідача судовий збір) = 17,04 грн).
У позовній заяві позивачем зазначено про орієнтовні витрати на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
До закінчення судових дебатів представник позивача у заяві від 29.04.2024 зазначив, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, відповідно, під час вирішення справи по суті суд не вирішує питання розподілу даних судових витрат.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» (58005, м. Чернівці, вул. А.Кушніренка, 7-А, код ЄДРПОУ 40220106) на користь фізичної особи-підприємця Святенка Віталія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість в сумі 1381,74 грн (з яких: 453,87 грн - 3% річних, 927,87 грн - інфляційні втрати) та судовий збір у сумі 83,40 грн.
3. У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 35,79 грн та інфляційних втрат в сумі 246,36 грн у задоволенні позову відмовити. Судовий збір в сумі 17,04 грн залишити за позивачем.
4. Повернути фізичній особі-підприємцю Святенку Віталію Олександровичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2927,56 грн., сплачений згідно квитанції від 01.02.2024.
5. У частині вимоги про сплату основного боргу в сумі 48500,00 грн провадження у справі закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.05.2024.
Суддя С.О.Миронюк