29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"01" травня 2024 р. Справа № 924/172/24
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю.В., при секретарі судового засідання Загроцькій А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 , м. Славута Хмельницької області
до ОСОБА_2 , м. Балаклія Харківська область
про визнання недійсним одностороннього правочину; зміни правовідношення, визначене договором про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2016р.; усунення перешкод у виконанні умов договору
представники сторін:
від позивача - Дем'янова О.В. згідно ордера,
від відповідача - ОСОБА_2 ,
від відповідача - Цвігун В.В. згідно ордера (в режимі відеоконференції)
встановив:
Позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсним односторонній правочин фізичної особи - підприємця Горобія Станіслава Даниловича - одностороннє розірвання договору про спільне використання нежитлового приміщення, укладеного між ним та фізичною особою ОСОБА_3 30 квітня 2016 року; змінити правовідношення, визначене договором про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2016 року, виклавши пункт 7 даного Договору в такій редакції: «Даний договір укладений на строк до 30 квітня 2021 року, однак строк його дії припиняється не раніше надання Користувачу можливості забрати все майно, розміщене ним у приміщенні телятника за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з виконанням умов даного Договору» та усунути фізичній особі-підприємцю Оборжицькому Павлу Юрійовичу перешкоди у виконанні умов договору про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2016 року у спосіб зобов'язання фізичної особи підприємця Горобія Станіслава Даниловича забезпечити фізичній особі-підприємцю Оборжицькому Павлу Юрійовичу та/або його уповноваженим представникам доступ до приміщення телятника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також можливість забрати (винести, вивезти тощо) належне йому майно, що знаходиться у вказаному приміщенні.
Обгрунтовуючи позов, позивач посилається на здійснення господарської діяльності внаслідок чого між сторонами був укладений договір про спільне використання нежитлового приміщення. Проте, одностороннє розірвання договору порушило майнові інтереси позивача, а саме позбавило можливості користуватися належним йому майном, задіяного у виробничому процесі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, сформовану в системі „Електронний суд" 28.02.2024р. просить відмовити в задоволенні позову. Доводить, що спірний договір не відноситься до договорів про спільну діяльність та є нікчемним і не укладеним, а тому не породжує будь-яких зобов'язань для сторін. Крім того, зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є не ефективним.
Представник позивача в судовому засідання підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
23.04.2002р. ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №112171.
30.04.2016р. власник нежитлової будівлі ОСОБА_2 та користувач фізична особа - підприємець Оборжицький Павло Юрійович уклали договір про спільне використання нежитлового приміщення.
Відповідно до п.1. договору власник надає користувачу у користування частину приміщення телятника, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить власнику на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 02.10.2009 року.
Згідно з п.2. договору власник використовує приміщення телятника для складання належних йому речей та предметів.
Користувач користується приміщенням телятника для здійснення підприємницької діяльності (п.3. договору).
Відповідно до п.4. договору власник дозволяє користувачу поліпшувати приміщення телятника (проводити ремонт, встановлювати опалення, обладнання тощо).
Усі витрати, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності у приміщенні телятника, яка стосуються користувача, користувач несе самостійно (п.5 договору).
Згідно з п.6 договору плату за землю, на якій розміщений телятник, сплачує власник.
Відповідно до п. 7 даний договір укладений на строк до 30 квітня 2021 року.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
Позивачем до матеріалів справи, в якості доказів наявності майна у приміщенні долучено копії: постанови про опис та арешт майна боржника від 25.09.2018р., 02.10.2018р., 09.10.2018р., 21.09.2018р., 12.10.2018р., 13.11.2018р., ухвала слідчого судді Славутського міськрайонного суду від 23.12.2023р., ухвала Хмельницького апеляційного суду від 13.02.2023р., ухвала слідчого судді Славутського міськрайонного суду від23.12.2023р., про накладення арешту на майно; ухвала Хмельницького апеляційного суду від 13.02.2023 р., постанова про закриття кримінального провадження від 11.10.2022р., договір № 799/10 на виконання робіт по монтажу систем вентиляції від 08.11.2010р., укладений між ТОВ «Кондиціонер» та ОСОБА_3 ; договірна ціна від 21.10.2010р.; локальний кошторис №2-1-1 від 21.10.2010р.; договірна ціна від 02.01.2012р.; локальний кошторис №2-1-1 від 26.01.2012р.; відповідь ТОВ «Кондиціонер» на адвокатський запит від 19.04.2019р., постанова про закриття кримінальногопровадження № 12019240210000265 від 13.12.2022р., видаткова накладна від 06.12.2010р. на котел «Ретра 3м», видаткова накладна від 16.03.2017р. на котел «Ретра 100 - 3 м», акт інвентаризації готової продукції від 01-02.08.2018 р.; прибуткова накладна напівготової продукції від 01.08.2018р.; накладні ФОП Клименко Н.Ю. від 31.07.2018р. №№ 215171, 211368, 217120; товарно-транспортна накладна № 6313 від 01.08.2018р.; дублікати чеків про сплату ФОП Оборжицьким П.Ю. на користь ФОП Клименко Н.Ю. від 31.07.2018 р., ухвала слідчого судді Славутського міськрайонного суду від 23.12.2022 р. про накладення арешту на майно та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 13.02.2023 про залишення її без змін.
Дослідивши наявні в справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд враховує наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У статтях 36, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).
Як стверджує позивач правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про спільне використання нежитлового приміщення та розцінюється ним як договір про спільну діяльність.
Судом відмічається, що сторонами даного договору є власник та користувач, договір є безоплатним, а предмет - користування частини нежитлового приміщення. Таким чином, цей договір не може бути оцінений як договір про спільну діяльність, оскільки не містить істотних ознак договору про спільну діяльність.
В той же час суд погоджується з доводами відповідача, що за своїм змістом договір про спільне використання нежитлового приміщення від 30.04.2016р. підпадає під визначення договору позички.
Відповідно до ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Згідно ч.3. ст. 828 ЦК України договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п'яти років.
У п. 7. договору про спільне використання нежитлового приміщення від 30.04.2016р. зазначено, що договір укладено на строк до 30 квітня 2021р., тобто на 5 років. Відповідно до вищенаведених норм закону договір підлягав нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1. ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За таких обставин, підписаний сторонами договір є нікчемним, оскільки не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та відповідно не породжує правових наслідків, тому не може бути розірваний і змінений.
Надані учасниками процесу докази здійснення позивачем і відповідачем фактично спільної господарської діяльності не можуть бути прийняті судом до уваги під час вирішення спору з огляду на предмет і підстави позову.
Представник позивача в судовому засіданні наголошував на тому, що метою подання даного позову є вирішення питання стосовно повернення належного позивачу майна, яке він вважає знаходиться в приміщенні телятника, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу.
В той же час судом враховується, що обраний позивачем спосіб захисту не призводить до захисту майнових інтересів позивача, а тому є неефективним.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 ЦК України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням права необхідно розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, якою встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Застосування ж конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
За частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Ефективний спосіб захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібні роз'яснення сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки договір про спільне використання нежитлового приміщення є нікчемним, а відтак, не породжує правових наслідків для сторін.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Суддя Ю.В. Гладюк
Повний текс рішення складено 10.05.2024р.
Відрук.: 1 примір. 1 - до справи
Ухвалу направити відповідачу та представнику позивачу до електронного кабінету Електронного суду.
Надіслати на елект. адреси:
позивачу (ІНФОРМАЦІЯ_2)
представнику позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )
відповідачу (ІНФОРМАЦІЯ_3)
предсдставнику відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_4)