ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.05.2024Справа № 910/10290/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" вул. Володимирська, 51-А, м. Київ, 01001
до Приватного акціонерного підприємства "Київстар" вул. Дегтярівська 53, м. Київ, 03110
про стягнення 298 452,78 грн
Представники сторін: не викликались.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного підприємства "Київстар" про стягнення 298 452,78 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про встановлення сервітуту № БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року в частині своєчасного внесення плати за користування об'єктом розміщення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10290/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10290/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, 07.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив №21749/03 від 02.08.2023 року на позовну заяву, з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому ПАТ «Київстар» заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що Договір про встановлення сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року є припиненим з 30.11.2017 року відповідно до умов пункту 9.2 Договору. Крім того відповідач зазначає, що у зв'язку з направленням на адресу позивача у серпні 2018 року для підписання акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а також з огляду на укладення між відповідачем як сервітуарієм та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» як балансоутримувачем Договору про встановлення сервітуту №КІЕ 018 від 01.08.2018 року у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення обладнання починаючи з 01.08.2018 року, у тому числі й за спірний період вересня 2020 року - лютого 2022 року.
Також до відзиву відповідачем додана заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підприємство - балансоутримувача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва». Відзив судом долучений до матеріалів справи.
В свою чергу, від позивача 14.08.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив б/н від 14.08.2023 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, в якій позивач підтримує заявлені в позові вимоги та зазначає, що згідно з пунктами 3.1, 3.5 Договору про встановлення сервітуту сервітуарій сплачує на рахунок позивача щомісячну плату за користування об'єктом розміщення починаючи з моменту дії договору та до дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту. Проте, на даний час акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту між сторонами не підписано. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також від відповідача 24.08.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення №23557/03 від 22.08.2023 року на відповідь на відзив, за змістом яких відповідач зазначає, що з 01.08.2018 року по теперішній час користується нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Київ, вул. Волкова 4-а на підставі Договору про встановлення сервітуту №КІЕ 018 від 01.08.2018 року з балансоутримувачем майна, а також здійснює оплату за сервітутне використання об'єкта розміщення обладнання. Додатково відповідач вказує про відсутність у позивача будь-яких повноважень на укладення, продовження, внесення змін до договору сервітуту після 30.11.2017 року з огляду на те, що позивач не є ані власником, ані балансоутримувачем спірного об'єкта розміщення обладнання. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Розглянувши по суті клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи на підставі статті 50 ГПК України суд зазначає, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Проте, враховуючи зміст позовних вимог та спірні договірні відносини щодо встановлення сервітуту, а також предмет доказування, в межах якого здійснюється розгляд даного спору, за умови ненаведення відповідачем доказів на підтвердження впливу рішення з даного спору безпосередньо на права або обов'язки вказаного комунального підприємства щодо однієї зі сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для залучення останнього в якості третьої особи та задоволення клопотання відповідача.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 31 грудня 2014 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (сервітуарій за договором, відповідач у справі) укладено Договір про встановлення сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 (далі - Договір), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 4-а.
Об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання), у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (пункт 1.2 Договору).
Розділами 2 - 13 Договору сторони узгодили умови початку використання об'єктів розміщення, плату за користування об'єкту розміщення та порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, термін дії та особливі умови договору тощо.
Як визначено пунктом 9.1 Договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 року і діє до 31.12.2015 року.
Згідно з пунктом 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 01.09.2016 року до Договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017 року.
Вказаний Договір підписаний представниками підприємства і сервітуарія та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
В свою чергу, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005 р., надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.
Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
Відповідно до пункту 2.2 Договору розміщення обладнання на умовах сервітуту здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку №3 до даного Договору.
Як зазначає позивач у позовній заяві, 01.01.2015 року на виконання умов пункту 2.2 Договору між сторонами було підписано акт розміщення обладнання на умовах сервітуту як додаток № 3 до Договору, зразок якого наведений у додатку №3 до Договору.
Проте, за відсутності в матеріалах справи копії такого підписаного сторонами Договору акту розміщення обладнання на умовах сервітуту від 01.01.2015 року та будь - яких заперечень щодо факту розміщення обладнання на даху будівель комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 4-а, обставини отримання ПАТ "Київстар" починаючи з 01.01.2015 року права користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, 6-д, для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку та подальше фактичне користування об'єктом розміщення сторонами також не заперечувались.
При цьому суд зазначає, що при вирішенні питання щодо визначення початку користування чужим майном на умовах сервітуту (момент виникнення відповідних прав та обов'язків) має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва та тип документу - акт розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Окрім того, за умовами пункту 3.5 Договору щомісячна плата за використання об'єкту розміщення нараховується з дати укладання договору, а не з дати підписання між сторонами акту розміщення обладнання, а отже початок її нарахування не визначається фактом підписання акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, у зв'язку з чим суд зазначає, що акт розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, докази складання та підписання якого в матеріалах справи відсутні, проте сторонами не заперечувались, не є єдиним доказом, який може підтвердити початок перебігу строку користування відповідачем об'єктом розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Згідно статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, зважаючи на відсутність заперечень з боку обох сторін Договору обставин передачі об'єкту розміщення у використання відповідачу станом 01.01.2015 року, суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Київстар" обмежене право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Жолудєва, 6-д, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного Договору (пункту 3.2 Договору).
Розмір плати за договором змінюється з моменту внесення змін до розміру складових формули розрахунку розміру щомісячної плати, визначеної у Додатку №1 до даного договору (пункту 3.10 Договору).
У Додатку №1 до Договору міститься наступна формула розрахунку щомісячної плати: Варопос/12*S*коеф h*коеф 3, де Варопос - опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; S - площа розміщення телекомунікаційного обладнання, коеф h - коефіцієнт висоти щогли з обладнанням, коеф 3 - коефіцієнт зони розміщення телекомунікаційного обладнання.
До формули з визначення розміру плати (варопос/12*коефh*коеф3) входить така складова, як опосередкована вартість спорудження житла в місті Києві, розрахована на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а також коефіцієнт висоти щогли з обладнанням.
Згідно з розрахунком місячної плати за розміщення базових мобільних станцій на житлових та нежитлових будівлях комунальної власності (Наказ № 99 від 19.09.2011), погодженого головою комісії з реорганізації Головного управління цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Коефіцієнт висоти щогли з обладнанням - до 10 м (включно), становить - 1,0. Коефіцієнт зони розміщення - решта території забудованої частини міста, становить - 1, 1.
Площа розміщення телекомунікаційного обладнання, становить - 6,00 кв. м.
У відповідності до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 року № 286 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 14 694, 00 грн. (з урахуванням ПДВ).
За розрахунком місячної плати за 2020 рік, у зв'язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 14 694,00 грн./12 * 9,7 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 =15 678,50 грн.
Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 року № 311 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 15 465,00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Відповідно, розрахунок місячної плати за 2021 рік, у зв'язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 15 465,00 грн./12 * 9,7 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 16 501,16 грн.
Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2021 року № 337 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 17 678,00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Відповідно, розрахунок місячної плати за 2022 рік, у зв'язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 17 678,00 грн./12 * 9,7 кв. м (площа, яку займає обладнання Додаток 1 до Договору) * 1,0 * 1,1 = 18 862,43 грн.
Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з 01.09.2019 року по 28.02.2022 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об'єктом розміщення у загальному розмірі 298 452,78 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: №3122 від 01.09.2020 на суму 15 678,50 грн., №3518 від 01.10.2020 на суму 15 678,50 грн., № 3878 від 01.11.2020 на суму 15 678,50 грн., № 4244 від 01.12.2020 на суму 15 678,50 грн., № 209 від 01.01.2021 на суму 16 501,16 грн., № 536 від 01.02.2021 на суму 16 501,16 грн., № 926 від 01.03.2021 на суму 16 501,16 грн., № 1281 від 01.04.2021 на суму 16 501,16 грн., № 1639 від 01.05.2021 на суму 16 501,16 грн., № 1997 від 01.06.2021 на суму 16 501,16 грн., № 2343 від 01.07.2021 на суму 16 501,16 грн., № 2695 від 01.08.2021 на суму 16 501,16 грн., № 3044 від 01.09.2021 на суму 16 501,16 грн., № 3374 від 01.10.2021 на суму 16 501,16 грн., № 3702 від 01.11.2021 на суму 16 501,16 грн., № 4040 від 01.12.2021 на суму 16 501,16 грн., № 186 від 01.01.2022 на суму 18 862,43 грн., № 494 від 01.02.2022 на суму 18 862,43 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Окрім цього, позивачем в односторонньому порядку були складені та підписані акти надання послуг за період вересень 2019 - лютий 2022 року, а саме: №2956 від 30.09.2020, №3320 від 31.10.2020, №3682 від 30.11.2020, №4191 від 31.12.2020, №11 від 31.01.2021, №368 від 28.02.2021, №725 від 31.03.2021, №1082 від 30.04.2021, №1436 від 31.05.2021, №1789 від 30.06.2021, №2142 від 31.07.2021, №2492 від 31.08.2021, №2830 від 30.09.2021, №3167 від 31.10.2021, №3501 від 30.11.2021№3976 від 31.12.2021, №9 від 31.01.2022, №339 від 28.02.2022, копії яких надані разом з матеріалами позовної заяви.
Зазначені акти та рахунки позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків, рекомендованих повідомлень та списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, наданими позивачем.
Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Згідно пункту 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному Договорі.
Відповідно до пункту 3.4 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об'єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив оплату за використання об'єкту розміщення за період вересень 2019 року - лютий 2022 року, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за Договором за вказаний період становить 298 452,78 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З урахуванням вищевикладеного, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання зі сплати Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" обумовлених Договором платежів за надане право користування об'єктом розміщення за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року (включно), у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати вартості користування об'єктом розміщення у загальному розмірі 298 452,78 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору про встановлення сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому з урахуванням визначеного п. 9.1 Договору строку його дії до 31.12.2015 року та пункту 9.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 01.09.2016 року до Договору, за відсутності повідомлень сторін про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну його дії, спірний Договір вважається пролонгованим, але не більше ніж до 30.11.2017 року.
Будь - які змін та поповнення до даного Договору дійсні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками сторін Договору (пункт 10.3 Договору).
Наразі, як встановлено судом, будь-які зміни до пункту 9.2 Договору щодо продовження строку дії договору після 30.11.2017 року у формі укладення додаткових угод до Договору в порядку, визначеному пунктом 10.3. Договору сторонами не вносились.
Окрім цього суд зазначає, що укладений між сторонами Договір про встановлення сервітуту не передбачає автоматичного продовження дії Договору після 30.11.2017 року (пункт 9.2 Договору в редакції Додаткової угоди №2), у разі належного виконання позивачем умов Договору, без відповідного погодження обох сторін, шляхом укладення додаткової угоди.
Частиною 1 статті 406 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
З огляду на викладене, враховуючи умови Договору щодо строку його дії та положення Цивільного кодексу України, якими визначаються підстави припинення сервітуту, строк дії Договору про встановлення сервітуту № БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року є припиненим 30.11.2017 року.
В свою чергу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 4 статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно з пунктами 3.5, 4.1.1, 4.1.9 Договору нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 4 до даного договору; відповідач зобов'язується своєчасно та повному обсязі вносити плату за цим договором; сервітуарій зобов'язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору.
Пунктом 9.3. Договору передбачено, що припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 до даного Договору).
Наразі, доказів підписання сторонами у відповідності до п. 9.3 Договору Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту матеріали справи не містять.
Разом з цим судом встановлено, що позивач листом №062/15/19-3126 від 30.11.2017 року звернувся до балансоутримувача будівлі за адресою м. Київ, вул. Волкова, 4а - Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», а також до Приватного акціонерного товариства «Київстар», відповідно до якого просив балансоутримувача заборонити представникам ПАТ «Київстар» після закінчення строку дії Договору №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року (а саме з 30.11.2017 року) доступ до частини даху та частини технічного приміщення будівлі комунальної власності за адресою м. Київ, вул. Волкова, 4а, яке знаходилось на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».
За вказаних обставин, як стверджує відповідач, через дії позивача ПАТ «Київстар» не мало можливості використовувати об'єкт сервітуту згідно Договору сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року після 30.11.2017 року внаслідок відсутності доступу до частини даху та частини технічного приміщення будівлі комунальної власності за адресою м. Київ, вул. Волкова, 4а.
При цьому, не зважаючи на закінчення строку дії Договору сервітуту та неможливість фактичного використання відповідачем об'єкта розміщення, між сторонами не було підписано акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, обладнання відповідачем не демонтовано.
Суд зазначає, що Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж», який набув чинності 04.06.2017 року, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.
Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи; об'єкт доступу - об'єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв'язку, будинкова розподільна мережа.
Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» право укладати нові договори про доступ щодо об'єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об'єкт доступу.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» житловий будинок по вул. Волкова, 4а у м. Києві, площею 2 187,30 кв. м. належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Підпунктом 3.2. пункту 3 рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) доручено здійснювати, в разі необхідності, закріплення об'єктів, зазначених у додатках 1 - 10 до цього рішення, на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження.
Додатком № 3 до вказаного розпорядження затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до підпункту 4.4. пункту 4 наведеного розпорядження здійснюючи управління об'єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в місті Києві державні адміністрації здійснюють облік та закріплення майна на праві господарського відання (оперативного управління) за підприємствами, забезпечують проведення в установленому порядку інвентаризації, закріпленого за ними майна.
Як вбачається з пункту 118 таблиці 6 Додатку 3 до розпорядження об'єкт нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва по вул. Волкова, 4-а у м. Києві, передано до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №48 від 30.01.2015 року за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання майно, що віднесено до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з Додатками №1 та №2 до розпорядження.
Як вбачається з пункту 126 таблиці Додатку №1 до розпорядження об'єкт нерухомого майна, що віднесений до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації по вул. Волкова, 4-а у м. Києві, закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».
Отже, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» є балансоутримувачем будинку по вул. Волкова, 4-а у м. Києві.
В свою чергу, власником нерухомого майна, що знаходить за адресою: м. Київ, вул. вул. Волкова, 4а, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Водночас судом встановлено, що 01.08.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Київстар" як сервітуріарієм та балансоутримувачем в особі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» був укладений Договір про встановлення сервітуту № КІЕ018, предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волкова, 4-а для розміщення обладнання базової станції стільникового зв'язку (пункт 1.1, 1.2 Договору, пункт 11 Додатку №1 до Договору).
Згідно з пунктом 9.1 вказаний договір є укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2021 року.
Відповідно до пункту 9.2 Договору у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов Договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на наступний один рік на тих же самих умовах.
Зазначений договір підписаний представниками сервітуріарія та балансоутримувача і засвідчений печатками сторін.
Тобто, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що нежитлове технічне приміщення даху будівлі та частина даху будівлі за адресою вул. Волкова, 4-а, у м. Києві, обмежене право користування яким є предметом Договору сервітуту від 01.08.2018 року, є тим саме майном, обмежене право користування яким є предметом раніше укладеного Договору сервітуту від 31.12.2014 року, що підтверджується аналогічними схемами розміщення обладнання у додатках до обох договорів.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та встановлено судом, починаючи із серпня 2018 року ПАТ «Київстар» здійснювало оплату за сервітутне користування вказаним об'єктом розміщення на рахунок КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» згідно Договору сервітуту від 01.08.2018 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень про оплату згідно договору про встановлення сервітуту №КІЕ 018 від 01.08.2018 року за період із серпня 2018 року - по червень 2023 року.
Таким чином матеріалами справи підтверджується, що починаючи з 01.08.2018 року і до теперішнього часу відповідач користується нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Київ, вул. Волкова 4-а, на підставі Договору сервітуту від 01.08.2018 року, укладеного з балансоутримувачем цього майна, а також здійснює оплату за сервітутне користування, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних доручень.
Судом також встановлено, що у зв'язку з укладенням Договору про встановлення сервітуту № КІЕ018 від 01.08.2018 року, ПАТ «Київстар» направило на адресу КП «Київжитлоспецексплуатація» лист №15451/05 від 08.08.2018 року із повідомленням про необхідність підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, в тому числі за адресою м. Київ, вул. Волкова, 4-а згідно Договору про встановлення сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року, до якого було додано примірники підписаних з боку відповідача актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, в тому числі за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 4-а.
Також у вказаному листі ПАТ «Київстар» зазначило про те, що у разі неповернення підписаних із боку КП «Київжитлоспецексплуатація» актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту протягом місяця, відповідач буде вважати ці акти такими, що погоджені та підписані з обох сторін.
Факт надсилання вказаного листа на адресу позивача та його отримання останнім 10.08.2018 року підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311325067840.
Проте, позивач відповіді на вказане повідомлення не надав та протягом місяця не повернув на адресу відповідача підписані зі свого боку акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, так само як і не надав жодних заперечень проти підписання даних актів.
З наведеного вбачається, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором сервітуту від 31.12.2014 року, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо їх підписання, у зв'язку з чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманих актів та/або повідомлення відповідача про відмову від їх підписання з наведенням підстав для такої відмови вказані акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважаються підписаними обома сторонами.
Додатково судом враховано, що, як підтверджується матеріалами справи, не підписання відповідного акту про закінчення розміщення обладнання мало місце за наслідками невчинення відповідних дій саме з боку позивача.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене суд зазначає, що позивач КП «Київжитлоспецексплуатація» не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та прийняттям Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією розпорядження №48 від 30.01.2015 року «Про закріплення на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна» на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» Договору про встановлення сервітуту №КІЕ 018 від 01.08.2018 року щодо сервітутного використання майна, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волкова 4-а, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за спірним Договором № БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року.
При цьому судом враховано факт надсилання відповідачем на адресу позивача та отримання останнім 10.08.2018 року акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 4) згідно умов Договору, датованого 31.07.2018 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311325067840.
Наразі, за висновками суду, акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з пунктом 9.3. Договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до даного Договору).
В свою чергу, з огляду на обставини укладення Договору сервітуту від 01.08.2018 року з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
В контексті вищенаведеного, виходячи з сукупності обставин наявності укладеного відповідачем з балансоутримувачем майна - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» Договору про встановлення сервітуту № КІЕ018 від 01.08.2018 року та закінчення 30.11.2017 року строку дії Договору з позивачем, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування плати за спірним Договором за період 01.09.2020 року по 28.02.2022 року та покладення на відповідача як сервітуарія відповідних обов'язків.
Що стосується наданого позивачем до відповіді на відзив копії Договору №04-В/586 на відшкодування витрат утримання місць розміщення телекомунікаційних мереж від 15.04.2015 року, укладеного між позивачем та балансоутримувачем КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», за умовами якого балансоутримувач надає суб'єктам господарювання доступ до будівель та місце в будівлях комунальної власності для прокладання телекомунікаційних мереж в обмін на відшкодування витрат на утримання таких місць розміщення, то суд зазначає, що існування договірних відносин між позивачем та балансоутримувачем щодо відшкодування витрат на утримання будинку по вул. Волкова, 4а у м. Києві жодним чином не спростовує сервітутного користування відповідачем спірним об'єктом сервітуту на підставі Договору сервітуту від 01.08.2018 року, укладеного із іншим комунальним підприємством, яке є балансоутримувачем даного об'єкту після припинення строку дії Договору сервітуту від 31.12.2014 року.
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту припинення Договору про встановлення сервітуту №БМС-РОР КІЕ 01000311 від 31.12.2014 року з 30.11.2017 року та у зв'язку з укладенням Договору про встановлення сервітуту №КІЕ 018 від 01.08.2018 року, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення починаючи із серпня 2018 року, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за період з вересня 2020 року по лютий 2022 року у загальному розмірі 298 452,78 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 08 травня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон