вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"02" травня 2024 р. Cправа № 902/1235/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,
за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, будинок 4а, ідентифікаційний код юридичної особи 14305909)
до відповідача - Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 407 378,95 гривень
за участю:
представник позивача - Сапіга М.М., у порядку самопредставництва
відповідача - ФОП Слободянюк І.В.
представника відповідача - адвокат Тюркін О.С., згідно ордеру
До Господарського суду Вінницької області 28.09.2023 надійшла позовна заява №114/5-276953 від 07.09.2023 (вх. № 1254/23 від 28.09.2023) Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" до Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича та до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання кредитного договору № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 у розмірі 407 378,95 гривень, у тому числі 390 200,00 гривень заборгованості за кредитом та 17 178,95 гривень заборгованості за відсотками.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Згідно вимог частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом було здійснено запити до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача 2 - ОСОБА_1 .
11.10.2023 до суду від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради надійшов лист № 04/00/011/60876 від 06.10.2023 (вх. № 01-34/9601/23 від 11.10.2023) із довідкою № 67956 від 05.10.2023 про зняття відповідача 2 з реєстрації місця проживання.
Ухвалою від 16.10.2023 судом позовну заяву №114/5-276953 від 07.09.2023 (вх. № 1254/23 від 28.09.2023) Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви.
02.11.2023 до суду від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшла заява з додатками на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою від 06.11.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1235/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.12.2023 року о 14:00 год.
04.12.2023 до суду від представника позивача надійшла заява № 114/5-291931 від 01.12.2023 (вх. № 01-34/11536/23 від 04.12.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 05.12.2023 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі 902/1235/23 на 22.12.2023 на 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.
18.12.2023 до суду від представника позивача надійшла заява № 114/5-294518 від 18.12.2023 (вх. № 01-34/12110/23 від 18.12.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.
18.12.2023 до суду від відповідача1 надійшов відзив №б/н від 15.12.2023 (вх. № 01-34/12119/23 від 18.12.2023) із запереченнями проти заявлених позовних вимог.
18.12.2023 до суду від відповідача1 надійшла заява №б/н від 15.12.2023 (вх. № 01-34/12120/23 від 18.12.2023) про призначення у справі № 902/1235/23 судової економічної експертизи.
22.12.2023 до суду від відповідача1 надійшла заява №б/н від 15.12.2023 (вх. № 01-34/12297/23 від 22.12.2023) про долучення копії свідоцтва про смерть громадянина ОСОБА_1 до матеріалів справи.
22.12.2023 на електронну адресу суду надійшов лист № 2283-28.28-28 від 13.12.2023 (вх. № 01-34/12300/23 від 22.12.2023) Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із зазначенням про наявність актового запису про смерть № 1866 від 29.05.2023 на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У судовому засіданні 22.12.2023 судом оглянуто оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено до матеріалів справи засвідчену судом копію цього свідоцтва, постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача 1, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1235/23 на 11.01.2024 на 15:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.
26.12.2023 на поштову адресу суду надійшов лист № 2283-28.28-28 від 13.12.2023 (вх. № 01-34/12393/23 від 26.12.2023) Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із зазначенням про наявність актового запису про смерть № 1866 від 29.05.2023 на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
01.01.2024 до суду від відповідача1 надійшла заява №б/н від 29.12.2023 (вх. № 01-34/1/24 від 01.01.2024) про надіслання позивачу клопотання про призначення у справі № 902/1235/23 судової економічної експертизи та пояснення щодо призначення експертизи.
09.01.2024 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення № 114/5-298328 від 09.01.2024 (вх. № 01-34/294/24 від 09.01.2024) у яких останній надав пояснення щодо призначення експертизи та клопотав про залишення без розгляду позову у частині вимог Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 у розмірі 407 378,95 гривень, у тому числі 390 200,00 гривень заборгованості за кредитом та 17 178,95 гривень заборгованості за відсотками.
10.01.2024 до суду від представника позивача надійшла заява № б/н від 10.01.2024 (вх. № 01-34/307/24 від 10.01.2024) про розгляд справи за відсутності представника позивача.
11.01.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 10.01.2024 (вх. № 01-34/345/24 від 11.01.2024) у якому останній просив розгляд клопотання про призначення експертизи відкласти, відкласти розгляд справи № 902/1235/23 на іншу дату, а також - вважати заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача такою, що надіслана помилково.
Ухвалою від 11.01.2024 судом закрито провадження у справі № 902/1235/23 у частині позовних вимог Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 у розмірі 407 378,95 гривень на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України, відкладено підготовче судове засідання у справі № 902/1235/23 на 30 січня 2024 о 15:00.
25.01.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 25.01.2024 (вх. № 01-34/898/24) про долучення доказів на виконання вимог суду.
30.01.2024 від відповідача надійшла заява № б/н від 30.01.2024 (вх. № 01-34/1069/24 від 30.01.2024) про закриття провадження у справі № 902/1235/23 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
У судовому засіданні 30.01.2024 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1235/23 по суті до 10:00 год 23.02.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
13.02.2024 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення № б/н від 13.02.2024 (вх. 01-34/1614/24 від 13.02.2024) у яких позивач зазначає про допущення технічної помилки у прохальній частині та просить вважати вірною прохальну частину позовної заяви з урахуванням ухвали від 11.01.2024 та стягнути з Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича на користь АТ "Райффайзен Банк" заборгованість за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 у сумі 407 378,95 гривень та витрати по сплаті судового збору у сумі 6 110,68 гривень.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача, відповідач та представник відповідача.
Ухвалою суду від 23.02.2024 судом прийнято до розгляду додаткові пояснення Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" № б/н від 13.02.2024 (вх. 01-34/1614/24 від 13.02.2024), постановлено здійснювати подальший розгляд справи з їх урахуванням, у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича № б/н від 30.01.2024 (вх. № 01-34/1069/24 від 30.01.2024) про закриття провадження у справі № 902/1235/23 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України відмовлено.
Ухвалою від 23.02.2024 судом відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича № б/н від 15.12.2023 (вх. № 01-34/12120/23 від 18.12.2023) про призначення у справі № 902/1235/23 судової економічної експертизи.
Ухвалою від 23.02.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1235/23 та призначено її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 22 березня 2024 року о 10:00.
22.03.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява №б/н від 22.03.2024 (вх. № 01-34/3127/24 від 22.03.2024) про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 22.03.2024 судом постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1235/23 по суті на 11.04.2024 о 15:00, яку занесено до протоколу судового засідання.
За наслідком судового засідання 11.04.2024 судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1235/23 по суті на 12:00 02.05.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену судом дату у судове засідання з'явились представник позивача, відповідач та представник відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач, представник відповідача проти позову заперечили. Відповідач зазначив про визнання основного боргу за кредитом, водночас у задоволенні позову просив відмовити.
За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час повернення.
Після виходу суду з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 у розмірі 407 378,95 гривень, у тому числі 390 200,00 гривень заборгованості за кредитом та 17 178,95 гривень заборгованості за відсотками.
На обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 18.08.2021 між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" та Фізичною особою-підприємцем Слободянюком Іваном Олександровичем було укладено кредитний договір № 011/64692/1169690 за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію у національній валюті у розмірі 1 000 000,00 гривень та на виконання умов договору банком 25.08.2021 року надано позичальнику кредитні кошти у сумі 1 000 000,00 гривень.
Відповідно до додаткової угоди № 011/64692/1169690/1 сторонами погоджено кінцевий термін погашення кредиту - 18.06.2023.
Позивач зазначив, що позичальник не повернув у повному обсязі кредитні кошти та не сплатив у повному обсязі проценти за користування кредитом.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідача у примусовому порядку.
Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив, зазначив про неможливість встановлення розміру заборгованості відповідача за кредитним договором та відповідність розрахунку заборгованості відповідача, наданого банком, умовам кредитного договору №011/64692/1169690 від 18.08.2021 року, із урахуванням визначення щомісячної базової процентної ставки, сплати основної заборгованості та сплати процентів нарахованих у відповідності до базової процентної ставки.
Позивач у письмових поясненнях від 09.01.2024 зазначив, що порядок розрахунку базової процентної ставки здійснюється за формулою вказаною у п. 2.3.1 кредитного договору, що визнається відповідачем, формули розрахунків вказані додатково у розрахунку заборгованості по договору № 011/64692/1169692 від 18.08.2021р. в графі "Формули розрахунків" та відповідно до п. 2.5. кредитор самостійно здійснює визначення розміру базової процентної ставки відповідно до умов п. 2.3. договору та направляє письмове повідомлення позичальнику, а в разі збільшення процентної ставки поручителям/заставодавцям/іпотекодавцям (у разі наявності) про зміну розміру базової процентної ставки на відповідний процентний період протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується новий розмір базової процентної ставки.
Позивач зазначає, що відповідно до п. 2.8. кредитного договору - визначений та повідомлений кредитором відповідно до пунктів 2.3.,2.5. договору розмір базової процентної ставки на відповідний процентний період застосовується сторонами без укладання договорів про внесення змін (додаткової угоди) до договору.
У разі незгоди позичальника із збільшенням базової процентної ставки згідно пункту 2.3. договору, позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення базової процентної ставки.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
18 серпня 2021 між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (далі - кредитор, банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Слободянюком Іваном Олександровичем (далі - позичальник, відповідач) було укладено кредитний договір №011/64692/1169692 (в рамках програми «Доступні кредити 5-7-9 %») (далі -договір) (т. 1 а.с. 29-38).
Згідно пункту 1.1. договору (в рамках програми «Доступні кредити 5-7-9 %») відповідно до умов договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 000 000,00 грн. (надалі - ліміт), а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені договором.
За змістом пункту 1.3. договору кінцевим терміном погашення кредиту - 18.08.2022р.
За умовами пункту 2.1 договору протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту включно позичальник зобов'язаний щомісяця сплачувати кредитору проценти, сума яких розраховується на основі змінюваної процентної ставки, розмір якої визначається для кожного процентного періоду відповідно до умов та в порядку, встановлених пунктами 2.2-2.5 договору на рахунок нарахованих доходів кредитора в АТ «Райффайзен Банк».
Перший процентний період розпочинається 18.08.2021 та закінчується 30.09.2021. Кожен наступний процентний період відповідає кожному наступному календарному кварталу (пункту 2.2 договору).
Згідно з пунктами 5.1-5.3 договору позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості в порядку, визначеному договором. Позичальник зобов'язаний здійснювати щомісячне погашення заборгованості за кредитом не пізніше останнього дня відповідного календарного місяця у розмірах, які визначаються графіком (додаток 1 до договору). Проценти позичальник сплачує кожного місяця не пізніше останнього банківського дня відповідного календарного місяця та остаточно при погашенні кредиту.
За умовами пункту 12.1. договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за договором.
Договір, додаток 1 до договору підписано уповноваженим представником банку та позичальником, підписи яких скріплені печатками обох сторін.
27 липня 2022 між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" та Фізичною особою-підприємцем Слободянюком Іваном Олександровичем було укладено додаткову угоду №011/64692/1169692/1 до кредитного договору №011/64692/1169692 від 18.08.2021, відповідно до умов якої сторонами погоджено викласти пункт 1.3. договору у наступній редакції - кінцевий терміном погашення кредиту є 18.06.2023 р. (т. 1 а.с. 137-139).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, надавши 25.08.2021 року відповідачу кредитні кошти у розмірі 1 000 000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку та визнається відповідачем (т. 1 а.с. 110).
Водночас, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним не виконав належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості та наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку (т. 1 а.с. 108-126).
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, на адресу позичальника банком було направлено вимогу від 22.06.2023 вих. № 114/5-266100 про погашення заборгованості за кредитом у сумі 390 200,00 гривень та за відсотками у сумі 12 618,64 гривень (т.1 а.с. 148-152).
Судом установлено, що доказів сплати відповідачем заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять та відповідач визнав обставину наявності боргу за кредитом у сумі 390 200,00 гривень.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором у строк визначений договором стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 року у розмірі 407 378,95 гривень, у тому числі 390 200,00 гривень заборгованості за кредитом та 17 178,95 гривень заборгованості за відсотками.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір відноситься до кредитних договорів, до регулювання правовідносин якого застосовуються положення про позику, кредит визначені параграфами 1, 2 глави 71 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Судом встановлено, що відповідач (позичальник) за кредитним договором отримав від позивача у строкове платне користування кредитні кошти у розмірі 1 000 000,00 гривень, які повинен був повернути останньому у строк до 18.06.2023 року (включно).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту за договором належним чином не виконав та заборгованість за кредитом становить 390 200,00 гривень, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку та розрахунком заборгованості за договором.
Доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі матеріали справи не містять.
Доказів, які б спростовували наявність заборгованості за кредитом у розмірі 390 200,00 гривень відповідач суду не надав, розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем, про що ним було зазначено у судовому засіданні.
Доводи представника відповідача щодо заявлення позивачем позовних вимог до ОСОБА_2 як фізичної особи, тоді як відповідач має статус Фізичної особи-підприємця та наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства судом відхиляються, оскільки вказане питання розглянуто судом, про що постановлено відповідну ухвалу 23 лютого 2024 у цій справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 390 200,00 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 17 178,95 гривень заборгованості за відсотками судом враховане таке.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до пункту 2.3. договору розмір процентної ставки, що підлягає сплаті позичальником в кожному процентному періоді (базова процентна ставка), визначається наступним чином:
- протягом участі позичальника в програмі розрахунок розміру базової процентної ставки здійснюється за формулою: Індекс UIRD + 7,0 % (пункт 2.3.1. договору);
- з дати позбавлення позичальника права участі в програмі (пункт 5.10 договору) розрахунок розміру базової процентної ставки здійснюється за формулою: Індекс UIRD + 7,0 % (пункт 2.3.2. договору).
Для розрахунку розміру базової процентної ставки приймається значення індексу UIRD станом на останній робочий день календарного місяця, що передує місяцю початку процентного періоду, для якого визначається розмір процентної ставки. Якщо для визначеної таким чином календарної дати Індекс UIRD не буде визначено з будь-яких причин, для розрахунку розміру базової процентної ставки приймається значення індексу UIRD за найближчий попередній робочий день (пункт 2.3.3. договору).
В будь-якому процентному періоді базова процентна ставка не може перевищувати максимальний розмір базової процентної ставки, який становить 30 % річних (пункт 2.3.4 договору).
Відповідно до пункту 2.4. договору розмір базової процентної ставки в першому процентному періоді становить 13,86 % річних (розрахований відповідно до п. 2.3.1 договору із застосуванням індексу UIRD, який станом на 30.07.2021 дорівнює 6,86 % річних).
За умовами пункту 2.5. договору кредитор самостійно здійснює визначення розміру базової процентної ставки відповідно до умов пункту 2.3. договору та направляє письмове повідомлення позичальнику, а в разі збільшення процентної ставки поручителям/заставодавцям/іпотекодавцям (у разі наявності) про зміну розміру базової процентної ставки на відповідний процентний період протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується новий розмір базової процентної ставки.
Згідно з пунктом 2.6 договору визначений та повідомлений кредитором відповідно до пунктів 2.3, 2.5 договору розмір базової процентної ставки на відповідний процентний період застосовується сторонами без укладення договорів про внесення змін (додаткової угоди) до договору.
У разі незгоди позичальника із збільшення базової процентної ставки згідно пункту 2.3 договору, позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення базової процентної ставки. З дня погашення заборгованості за договором у повному обсязі зобов'язання сторін за договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення Базової процентної ставки застосовується попередній розмір Базової процентної ставки.
Відповідно до пункту 2.7. договору у випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі, встановленому на останній процентний період (до кінцевого терміну погашення кредиту), та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в т.ч. простроченої) з дня наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту.
Умовами пункту 2.9 договору сторони передбачили, що розмір процентної ставки, за якою позичальник сплачує кредитору проценти за фактичне користування кредитом до настання кінцевого терміну погашення кредиту збільшується на 200 базисних пунктів при кожному невиконання або неналежному виконанні позичальником будь-якої умови, передбачених пунктом 3.5 та/або пунктом 4.2, та/або пунктом 6.1, та/або пунктом 6.4, та/або підпунктом 7.1.7, та/або невиконання вимоги кредитора відповідно до підпункту 8.1.4 договору.
Зазначене збільшення процентної ставки по кредиту застосовується починаючи з першого банківського дня календарного місяця, наступного за місяцем, в якому кредитору стало відомо про настання обставин, визначених першим абзацом цього пункту договору (дата змін). Підвищення процентної ставки відповідно до цього пункту договору не є зміною умов договору в односторонньому порядку та така зміна процентної ставки не потребує укладення додаткової угоди до договору.
На розсуд кредитора збільшення процентної ставки за кредитом згідно з умовами цього пункту договору може не застосовуватися.
Збільшення розміру процентної ставки згідно цього пункту договору не може бути більше ніж на 500 базисних пунктів.
В розрахунку суми компенсації процентів не враховується розмір підвищення базової процентної ставки за кредитом, зазначеної в цьому пункті договору, яка підлягає сплаті позичальником самостійно.
Відповідно до умов пункту 3.2 договору кредитор після виконання позичальником обов'язкових умов, вказаних в п. 3.1 договору, на підставі письмової заяви позичальника про надання кредиту зобов'язується в межах ліміту надати кредит шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок постачальника, відкритий у кредитора для подальшого використання згідно з цільовим призначенням безготівковим шляхом.
Умовами кредитного договору, додаткової угоди до кредитного договору сторони погодили, що кінцевим терміном погашення кредиту є 18 червня 2023 року, або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4 або статті 8 договору (останній день строку користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості за договором в повному обсязі) (пункт 1.3. договору, пункт 1 додаткової угоди до договору).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, банк здійснив нарахування процентів за користування кредитом по 21.06.2023 року.
Тобто позивачем здійснено нарахування процентів за межами строку кредитування (після 18.06.2023 року).
Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зазначила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Отже нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на вимогах закону.
За висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у пункті 91 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116 постанови).
У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
В якості правової підстави для нарахування та стягнення процентів позивач у позові послався на положення статті 1054 ЦК України та на пункти 2.3, 2.8. кредитного договору.
Водночас, умовами пункту 2.1. кредитного договору визначено обов'язок позичальника протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту включно щомісяця сплачувати кредитору проценти, сума яких розраховується на основі змінюваної процентної ставки, розмір якої визначається для кожного процентного періоду відповідно до умов та в порядку, встановлених пунктами 2.2-2.5 договору на рахунок нарахованих доходів кредитора в АТ «Райффайзен Банк».
Пунктом 2.8. договору визначено, що нарахування процентів за кредитом здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховують щоденно на залишок фактичної заборгованості за кредитом/простроченої заборгованості за договором протягом всього строку користування кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту та не враховується день погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі.
У розрахунку нарахованих позивачем процентів нараховані після 18.06.2023 проценти (станом на 21.06.2023 у сумі 4 560,31 гривень) відображені у графі планове погашення.
Отже, із сукупного аналізу умов договору та розрахунку заборгованості поданого позивачем вбачається, що підставою для нарахування та сплати процентів за договором є саме користування кредитними коштами.
Із змісту позову та розрахунку заборгованості не вбачається, що позивачем здійснено нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.
Таким чином суд дійшов висновку, що проценти, які заявлені до стягнення з відповідача після 18.06.2023 нараховані позивачем поза межами строку кредитування за користування кредитом, а не як міра відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України.
Водночас, у разі нарахування процентів як міри відповідальності за статтею 625 ЦК України, суд також звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивач у позовній заяві та у розрахунку заборгованості зазначив, що станом на 21.06.2023 року заборгованість по кредитному договору складала 407 378,95 гривень, з них 390 200,00 гривень за кредитом та 17 178,95 за процентами.
Згідно розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом за період із 19.06.2023 р. по 21.06.2023 р. позивачем нараховано процентів у розмірі 4 560,31 грн.
Судом встановлено, що на дату спливу строку погашення кредиту згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача по нарахованим процентам становила 12 618,64 гривень, отже заборгованість по нарахованим у межах строку кредитування процентам становить 12 618,64 гривень.
Доказів сплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення процентів є обгрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 12 618,64 гривень.
Приймаючи до уваги, що проценти у сумі 4 560,31 гривень нараховані позивачем за користування кредитом поза межами строку кредитування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 4 560,31 гривень заборгованості за процентами є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо зауважень відповідача відносно щомісячної базової процентної ставки, судом вказані твердження відхиляються, оскільки позивачем 25.01.2024 надано до суду розрахунок заборгованості із відображенням щомісячної базової процентної ставки та відображені у цьому розрахунку суми заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами відповідають відображеним у долученому до позовної заяви розрахунку сумам позовних вимог.
Відповідно до умов договору порядок розрахунків базової процентної ставки відображено у пункті 2.3. договору, про що відомо відповідачу з огляду на підписання ним умов вказаного кредитного договору. Доказів звернень до позивача щодо невідповідності нарахування процентів умовам договору тощо матеріали справи не містять.
Згідно з пунктом 2.5. кредитор самостійно здійснює визначення розміру базової процентної ставки відповідно до умов п. 2.3. договору та направляє письмове повідомлення позичальнику, а в разі збільшення процентної ставки поручителям/заставодавцям/іпотекодавцям (у разі наявності) про зміну розміру базової процентної ставки на відповідний процентний період протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується новий розмір базової процентної ставки.
Позивачем зазначено про надіслання електронних листів про зміну розміру базової процентної ставки на зазначену у кредитному договорі електронну адресу відповідача (т. 1 а.с. 247-252).
Відповідно до п. 2.6. кредитного договору визначений та повідомлений кредитором відповідно до пунктів 2.3.,2.5. договору розмір базової процентної ставки на відповідний процентний період застосовується сторонами без укладання договорів про внесення змін (додаткової угоди) до договору.
У разі незгоди позичальника із збільшенням базової процентної ставки згідно пункту 2.3. договору, позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення базової процентної ставки.
Разом з тим доказів надіслання позивачу заперечень щодо розмірів нарахувань, зміни розміру базової процентної ставки, погашення заборгованості за договором у повному обсязі у відповідності до вимог пункту 2.6. договору матеріали справи не містять.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Враховуючи, що відповідачем не спростовано позовних вимог щодо стягнення 390 200, 00 гривень заборгованості за кредитом та 12 618,64 гривень заборгованості за відсотками, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 407 378,95 гривень заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021 підлягають задоволенню частково у розмірі 402 818,64 гривень, у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 4 560,31 гривень слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжного документа № 19844 від 05.09.2023 сплачено судовий збір у розмірі 6110,68 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати на сплату судового збору в сумі 6 042,24 гривень покладаються на відповідача, витрати на сплату судового збору в сумі 68,44 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, будинок 4а, ідентифікаційний код юридичної особи 14305909) 402 818,64 гривень (чотириста дві тисячі вісімсот вісімнадцять гривень, 64 копійки) заборгованості за кредитним договором № 011/64692/1169690 від 18.08.2021, з них: 390 200,00 гривень заборгованості за кредитом, 12 618,64 гривень заборгованості за відсотками та 6 042,24 гривень (шість тисяч сорок дві гривні, 24 копійки) судових витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 560,31 гривень заборгованості за відсотками відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 68,44 гривень залишити за позивачем.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник рішення суду надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повний текст рішення складено 10 травня 2024 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу - 21037, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вулиця Черняховського, буд. 32.