08 травня 2024 року м. Харків Справа №917/2020/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (вх.№388П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 року у справі №917/2020/23,
за позовом Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», вул. Старий Поділ, буд. 5, м.Полтава, 36022
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара», вул. Острів, буд.1, м.Богуслав, Київська область, 09701,
про стягнення 374704,94 грн.,-
До Господарського суду Полтавської області звернулося Акціонерне товариство «Полтаваобленерго» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» про стягнення 374704,94 грн., у тому числі 232034,61 грн. - попередньої оплати, 110185,48 грн. - пені та 32484,85 грн. - штрафу 7% згідно договору поставки №1936 від 01.06.2023 року. Позивач також заявив до відшкодування 5620,60 грн. витрат на сплату судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару.
У подальшому позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 107865,13 грн. - пені та 32484,85 грн. - штрафу 7% згідно договору поставки №1936 від 01.06.2023 року.
Вказана заява була прийнята судом першої інстанції до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи з її урахуванням.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 року у справі №917/2020/23 (повний текст складено та підписано 18.01.2024 року, суддя Тимощенко О.М.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» на користь Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» 107865,13 грн. - пені, 32484,85 грн. - штрафу, 2684,00 грн. - відшкодування витрат з оплати судового збору (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.01.2024 року).
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 року та прийняти нове.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що обов'язок з поставки товару припинився з 03.10.2023 року, коли позивач надіслав вимогу про повернення отриманих коштів згідно приписів ст.693 Цивільного кодексу України і з цього моменту припинився обов'язок продавця сплачувати неустойку покупцю за не поставку товару. Вказує, що розмір заявленої до стягнення неустойки підлягає зменшенню і тягарем для підприємства та може призвести до банкрутства останнього.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/2020/23.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 06.03.2024 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Від позивача 02.04.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4717), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
11.04.2024 року матеріали справи №917/2020/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
01.06.2023 року між Акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асанара» (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки №1936 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставити покупцеві комп'ютерне обладнання (код за ДК 021:2015 - 30230000 - 0. Комп'ютерне обладнання), за номенклатурою та кількістю зазначеній в таблиці п. 1.2. договору.
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, якість якого відповідає умовам, встановленим чинним законодавством до товару даного виду та додатку №1 «Технічні характеристики» до договору.
Згідно з п. 3.3. договору загальна сума договору встановлюються 3476000,70 грн., крім того ПДВ 20% - 695360,74 грн., загальна сума з ПДВ 4172164,44 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки між покупцем та постачальником за цим договором здійснюються в наступному порядку:
- п. 4.1.1. - здійснення покупцем передоплати в розмірі 50% вартості замовленого товару протягом (10-ти банківських днів) після отримання рахунку-фактури;
- п. 4.1.2. - остаточний розрахунок здійснюється по факту поставки товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання замовленого товару покупцем.
Відповідно до п 5.1. договору поставка здійснюється одноразово або партіями на підставі письмової заявки покупця, що підписана уповноваженою особою покупця, (допускається передача заявки поштовим відділенням або електронною поштою) постачальник протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання заявки підтверджує одержану заявку та/або в цей же строк виставляє покупцю рахунок-фактуру на оплату, що буде вважатися підтвердженням заявки постачальником.
Відповідно до п. 9.1. договору сторони погодили, що договір є укладеним з моменту підписання його уповноваженими представники сторін та скріплення їх печатками, та діє до 31.12.2023 року.
Матеріали справи свідчать, що договір підписано повноважними представника сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Наразі обставини недійсності правочину - договору поставки №1936 від 01.06.2023 року не встановлені.
Як свідчать матеріали справи відповідач виставив позивачу рахунки на оплату товару №233 від 25.07.2023 року на суму 400224,06 грн. та №255 від 09.08.2023 року на суму 63845,16 грн.
Позивач на виконання умов договору здійснив часткові оплати виставлених відповідачем рахунків, а саме:
- по рахунку на оплату товару №233 від 25.07.2023 року в розмірі 400224,06 грн., за платіжною інструкцією №1001088 від 07.08.2023 року сплатив 50% від загальної суми - 200112,03 грн.;
- по рахунку на оплату товару №255 від 09.08.2023 року в розмірі 63845,16 грн, за платіжною інструкцією №1003093 від 18.08.2023 року сплатив 50% від загальної суми - 31922,58 грн.
Згідно з п. 5.2. договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з моменту отримання предоплати в порядку визначеному п. 4.1. договору з правом дострокової поставки.
Відповідач в установлений строк товар не поставив.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з вимогою від 03.10.2023 року про повернення коштів попередньої оплати.
06.11.2023 року відповідач здійснив повернення коштів у сумі 232034,61 грн. згідно платіжних інструкцій №491 на суму 200112,03 грн. та №46 на суму 31922,58 грн.
Відповідно до п. 8.3. договору за порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,5% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Посилаючись на прострочення відповідачем зобов'язання з поставки товару, позивач нарахував та заявив до стягнення 107865,13 грн. - пені та 32484,85 грн. - штрафу 7% (за період нарахування 07.09.2023-25.10.2023, 18.09.2023-25.10.2023).
Відповідно до ч. 2 ст. 509, ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 628 Цивільного кодексу України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1, ч.2, ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).
Частиною другою ст. 266 Господарського кодексу України передбачено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставні, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, і групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.2 ст. 267 Господарського кодексу України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачається, що у разі порушення зобов'язання мають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).
Також ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання і забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею) або іншим способом.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до порушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 8.3. договору за порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 0,5% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18, про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Згідно з п. 5.2. договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з моменту отримання предоплати в порядку визначеному п. 4.1. договору з правом дострокової поставки.
Так, згідно рахунку на оплату товару №233 від 25.07.2023 року позивач 07.08.2023 року сплатив 200112,03 грн. (50% предоплати), отже, строк виконання зобов'язання з поставки товару настав 06.09.2023 року, а прострочення починається з 07.09.2023 року. Згідно рахунку на оплату товару №255 від 09.08.2023 року позивач 18.08.2023 року сплатив 63845,16 грн. (50% предоплати), отже, строк виконання зобов'язання з поставки товару настав 17.09.2023 року, а прострочення починається з 18.09.2023 року.
Як вже було встановлено і не заперечується сторонами, поставка товару не відбулась.
Позивачем заявлено до стягнення 107865,13 грн. - пені за період з 07.09.2023 року по 25.10.2023 року з однією поставкою та за період з 18.09.2023 року - 25.10.2023 року за другою поставкою. Крім того заявлено 7% штрафу у розмірі 32484,85 грн. у зв'язку із простроченням поставки більше ніж на 30 днів.
Судом першої інстанції здійснено перевірку нарахувань і встановлено, що розмір пені не перевищує розрахункову суму, а розрахунок штрафу є вірним.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по поставці товару у належні строки за договором №1936 від 01.06.2023 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 107865,13 грн. пені та 32484,85 грн. штрафу є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказані суми стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо доводів апелянта, що обов'язок з поставки товару припинився з 03.10.2023 року, коли позивач надіслав вимогу про повернення отриманих коштів згідно приписів ст.693 Цивільного кодексу України і з цього моменту припинився обов'язок продавця сплачувати неустойку покупцю за не поставку товару, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовами договору сторони узгодили предмет договору, строк поставки, строк дії договору та умови його розірвання, відповідальність сторін тощо. Так, сторонами погоджено поставку товару.
Відповідно до п. 5.2 договору товар повинен бути поставлений покупцю - 30 календарних днів з моменту отримання предоплати в порядку визначеному п. 4.1. договору з правом дострокової поставки. Датою поставки товару є дата приймання товару покупцем, про що покупцем робиться відмітка у видатковій накладній. Позивач перерахував відповідачу грошові кошти в якості попередньої оплати за договором, тоді як відповідач так і не виконав поставку.
Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Нормами глави 48 Цивільного кодексу України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов'язання: виконання зобов'язання належними сторонами (ст. 527 Цивільного кодексу України); виконання у належний спосіб (ст. 529 Цивільного кодексу України - виконання зобов'язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов'язання (ст. 530 Цивільного кодексу України); належне місце виконання зобов'язання (ст. 532 Цивільного кодексу України), а також щодо належного предмета.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснено відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Тоді як, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір укладений між сторонами є чинним, недійсним судом не визнавався і відмова відповідача виконувати зобов'язання не свідчить про припинення зобов'язань за договорами, зважаючи на те, що сторонами не вчинялись дії, які б свідчили, що зобов'язання за договором припинились.
З урахуванням вищезазначених положень законодавства, апеляційний суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо припинення зобов'язань за договором, у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань за договором.
Невиконання зобов'язань ТОВ «Асанара» за договором щодо передання АТ «Полтаваобленерго» обумовленого товару, є порушенням правил здійснення господарської діяльності, за що договором та законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Нарахування заявленої штрафної санкції було перевірено судом та з урахуванням положень ст. 232 Господарського кодексу України, суд зробив правильний висновок про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вжиття ним заходів для недопущення порушення зобов'язань з поставки товару за договором.
Відповідач також не надав суду доказів звернення до позивача з пропозицією зменшити обсяг узгодженої до поставки продукції чи перенесення строків цієї поставки.
У відзиві на позов та у апеляційній скарзі апелянт вказує, що розмір заявленої до стягнення неустойки підлягає зменшенню і відповідна сума є тягарем для підприємства та може призвести до банкрутства останнього.
Слід відзначити, що у суді першої інстанції відповідач не подав суду клопотання про зменшення санкцій та не надав доказів наявності обставин для такого зменшення, обмежившись лише посиланням у документах на приписи статей щодо зменшення штрафних санкцій та тяжкий фінансовий стан.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Приписами ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за наявності визначених у них умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені, не навів поважних причин порушення зобов'язання, що стало підставою для застосування заходів відповідальності.
Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі №910/17876/19.
Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони мали передбачити при укладенні договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором покладаються на нього.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих та у сукупності вірогідних доказів у підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 року у справі №917/2020/23, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 року у справі №917/2020/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук