09 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/600/24 пров. № А/857/5476/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (головуючий суддя: Скільський І.І., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
ОСОБА_1 29 січня 2024 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» з 1 березня 2022 року внаслідок застосування обмеження пенсії з надбавками максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» - з 1 березня 2022 року, без застосування до розміру пенсії з надбавками обмеження максимальним розміром.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року було повернуто позовну заяву.
Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає її такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що йому було безпідставно відмовлено у звільненні від сплати судового збору, як учасника бойових дій з питань пов'язаних з соціальним захистом всупереч усталеній практиці Верховного Суду. Як наслідок, судом було повернуто позовну заяву позивача, чим позбавлено його права на доступ до суду, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення позовної заяви, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 26 січня 2024 року у позовній заяві клопотав про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Судом першої інстанції було постановлено ухвалу від 05.12.2024, у якій було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору і відповідно з підстави не сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху.
Згодом 09 лютого 2024 року позивач звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, у якій зазначив, що у відповідності до норм статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зважаючи на усталену практику Верховного Суду з подібних правовідносин, у цьому спорі йому належить право на звільнення від сплати судового збору.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково щодо реалізації статусу учасника бойових дій з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII чи, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, за змістом частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена правова норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За змістом статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .
Зміст пункту 13 частини 1 статті 5 Закону «Про судовий збір» в сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом розглядуваного спору оскарження дій відповідача, які полягають у непроведені індексації пенсії позивачу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», які полягають у обмеженні максимальним розміром пенсії.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у цій справі стосується соціальних прав ОСОБА_1 , які пов'язані з його пенсійним забезпеченням.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження такого статусу долучено належним чином завірену копію посвідчення серії № 016646 від 30.04.2015, згідно з яким ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій
Враховуючи обставини цієї справи та предмет спору, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI та частини другої статті 22 Закону № 3551-XII.
У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини цієї справи та предмет спору, дійшов висновку про те, що позивач звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду у справі № 200/1654/21-а від 01 лютого 2022 року, у справі № 520/10453/23 від 21 листопада 2023 року, у справі № 600/1927/23-а від 12 грудня 2023 року.
Таким чином, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Невиконання судом першої інстанції відповідних функцій при ухвалені рішення, нівелює можливість у поновлені порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів 320 КАС України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 300/600/24 про повернення позовної заяви скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін