30 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/13268/23 пров. № А/857/2932/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Нор А.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 380/13268/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), третя особа ОСОБА_2 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції - Гавдик З.В., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 13.12.2023),-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
За приписами підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Згідно Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 позивач 10 лютого 1989 року народження та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29 жовтня 2011 року зареєстрували шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Жовківського районного управління юстиції Львівської області зроблено відповідний актовий запис за № 1134. В шлюбі народжені їх діти 2011, 2014 року народження. Проживають усі разом за місцем реєстрації - по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом № 157/04-53 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.
Відповідно до Довідки Серія 12 ААВ № 731934 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 квітня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена інвалідність III групи.
Позивач, маючи правову підставу для звільнення під час воєнного стану з військової служби у запас, визначену підпунктом «г» пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №12232-МІ «Про військовий обов'язок і військову службу», написав відповідний рапорт про звільнення, зареєстрований за №2.7/15326/23-Вн та подав його по команді.
27 травня 2023 року командиром військової частини НОМЕР_2 видано індивідуальний акт у формі листа за № 12/15729/23-Вн, яким відмовлено позивачу у задоволенні рапорту про звільнення. З огляду на обставину, якщо такий військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, дискреційні повноваження командира військової частини НОМЕР_2 обмежені лише однією дією - звільнити позивача з військової служби в запас.
На переконання позивача, під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність.
Львівський окружний адміністративний суд позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії задовольнив частково, визнав протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, зобов'язав військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 24.05.2023 року за №2.7/15326/23- Вн, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні. В іншій частині позову відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 380/13268/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є необґрунтоване та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що суд здійснив неправильне тлумачення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме абзацу п'ятого підпункту «г» пункту 2 ч. 4 ст. 26, яким визначена категорія військовослужбовців, що звільняються з військової служби під час воєнного стану.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ч. 1 ст. 304 КАС України, не скористався. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату час та місце судового засідання у встановленому законом порядку. Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із Довідкою Серія 12 ААВ № 731934 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 квітня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена інвалідність III групи.
23.05.2023 позивача подав відповідний рапорт про звільнення, у зв'язку із сімейними обставинами, наявність дружини із числа осіб з інвалідністю на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зареєстрований 24.05.2023 за №2.7/15326/23-Вн.
27.05.2023 відповідач листом «Про розгляд рапорту щодо звільнення» за № 12/15729/23-Вн, відмовив позивачу у задоволені вказаного рапорту.
Мотиви відмови по суті такі: «Таким чином, обов'язковою умовою для звільнення позивача з військової служби є наявність у нього дружини з інвалідністю І чи ІІ групи».
До таких висновків, згідно тексту та змісту вказаної відповіді, відповідач дійшов лише через власне тлумачення Українського правопису змісту підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірну відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Колегія суддів не погоджується з аргументами апелянта щодо правомірності спірної відмови з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства.
Згідно із наявних у справі доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що дружина позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи (довідка МСЕК серії 12 ААВ № 731934 від 12.04.2023). Причина інвалідності, з дитинства ураження опорно рухового апарату, безтермінове, протипоказана робота з тривалою ходою.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , будучи допитаною у справі в якості свідка, вказала про важкість своєї хвороби (опорно-рухового апарату) в тому числі в побуті, та зазначила прогресування хвороби і про те, що за наслідками такої у неї вже може бути інвалідність І чи ІІ групи. Планує з цього приводу звертатись до МСЕК.
Як встановив суд першої інстанції, вказані обставини сторонами у справі не спростовуються і не заперечується.
Згідно із Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно ч. 1 із ст. 1 цього ж Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ст. 3 цього ж Закону, правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього ж Закону, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірній відмові суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
На думку колегії суддів, апелянт при вирішені рапорту позивача жодним чином не розглянув його по суті, а вдався лише до власного тлумачення Українського правопису змісту підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У спірній відмові немає жодних висновків про суть рапорту позивача, а саме, що дружина позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи, про причини її інвалідності, стан ураження її опорно-рухового апарату.
На думку суду апеляційної інстанції, конструкція норми підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», надає право військовослужбовцю, під час дії воєнного стану, бути звільненим з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, оскільки законодавцем не визначенні в цій частині інші істотні умови (такі, як група І, ІІ чи ІІІ особи з інвалідністю), для звільнення з військової служби.
Колегія суддів не враховує заперечення відповідача щодо того, що військовослужбовець може бути звільненим з військової служби, якщо:
- «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи»,
та
- «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи», .
На підставі аналізу вищенаведеної норми цього Закону, колегія суддів вважає, що законодавець не встановив обов'язкову умову щодо наявності у військовослужбовця дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю саме I чи II групи.
На думку суду апеляційної інстанції, логіка законодавця в побудові алгоритму обставин полягає в тому, що військовослужбовці, крім іншого, звільняються з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, саме без обмеження групи такої інвалідності.
Таким чином, спірна відмова є протиправною, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 380/13268/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено 09.05.2024